Ухвала суду № 59020270, 12.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року м. Київ

колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Болотова Є.В.,

суддів: Білич І.М., Поліщук Н.В., при секретарі Горбачовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів дарування,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2016 року, -

встановила:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2016 року в задоволенні названого позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечила.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідачів, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав визнання недійсним договору дарування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Встановлено, що згідно ухвали Києво-Святошинськогорайонного суду Київської області від 29.08.2011 року визнано мирову угоду, на підставі якої визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на Ѕ нежилого приміщення НОМЕР_1 - медичний центр, загальною площею 178,90 кв.м., а саме ту частину, яка має один відокремлений вхід та складається з групи приміщень S (6-20,5*7-13,7*8-16,0*9-9,8*10-6,1*11-15,9*ХІІ-14,3), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 право особистої приватної власності на нежиле приміщення загальною площею 181.90 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2; право особистої приватної власності на нежиле приміщення загальною площею 61,60 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3та право особистої приватної власності на інше майно.

06 лютого 2015 року між відповідачами укладено договори дарування, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

За умовами укладених договорів дарувальник ОСОБА_2 передає у власність обдарованій ОСОБА_3. наступне нерухоме майно:

1/2 частину нежилого приміщення НОМЕР_1, секція 3 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

нежилі приміщення з НОМЕР_2 (групи приміщень № 73) (в літ. А), загальною площею 181,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

нежиле приміщення НОМЕР_3, загальною площею 61,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3;

нежитлове приміщення, група приміщень НОМЕР_4 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, приміщення 2110 - у власність обдарованої безоплатно.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 просила визнати укладені договори недійсними, посилаючись на те, що вони укладені відповідачами з метою ухилення відповідача ОСОБА_2 від сплати аліментів, стягнутих з нього на користь позивача на підставі рішення суду від 04 березня 2014 року.

Згідно з вимогами ст. ст. 202, 204, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6ст. 203 ЦК України.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Вирішуючи спір з приводу визнання недійсними договорів дарування, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що наявність у відповідача ОСОБА_2 обов'язку сплачувати на користь позивача аліменти на утримання дітей, не може безумовно свідчити, що метою укладення спірних договорів було ухилення від їх сплати.

Право власності ОСОБА_2 на спірні нежитлові приміщення було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Тому, оскільки на момент укладення договорівдарування ОСОБА_2 був їх власником, правоустановчий документ, який посвідчував йогоправо власності, ніким не оспорювався, то він міг розпоряджатися цимиоб'єктами нерухомості у такий спосіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення договорів, об'єкти нерухомості перебували під арештом, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які дають підстави дійти протилежних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 12 травня 2016 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання неюзаконної сили.

Головуючий Є.В. Болотов

Судді: І.М. Білич

Н.В. Поліщук