Рішення № 59017967, 05.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа 759/11387/15 Головуючий у суді 1-ї інстанції: Чала А.П.

Апеляційне провадження 22-ц/796/8634/2016 Доповідач: Музичко С.Г.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Музичко С.Г.

суддів: Заришняк Г.М., Рейнарт І.М.,

при секретарі Гладченко Ю.І.

розглянула відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків і трьох відсотків річних у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних збитків і трьох відсотків річних у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні витрати в сумі 174 335,06 грн. і три відсотки річних в сумі 11 002,24 грн. за невиконання грошового зобов'язання, а всього: 185 337,30 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.10.2013р. його позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто із відповідача на його користь матеріальну компенсацію за 1/2 частину у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 в розмірі 225 400 грн., 05.12.2013р.

Апеляційним судом м. Києва постановлено нове рішення, згідно якого з ОСОБА_2стягнуто на користь ОСОБА_3матеріальну компенсацію вартості його 1/2 частини квартири в розмірі 225 400 грн., припинено право власності ОСОБА_3на 1/2 частину квартири та визнано за ОСОБА_2право власності на її 1/2 частину. 05.02.2014р. ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження. Відповідач судове рішення не виконала, грошові кошти не повернула.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні витрати та три відсотки річних всумі 185 337,30 грн. та 1 831,75 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У своїх доводахапелянт послалася на те, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами виникли не договірні відносини, а тому, на її думку, норми ст.ст. 625 ЦК України до даних правовідносин застосувати не можна.

Також, апелянт вказує, що суд не перевірив достовірність розрахунків.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 26.11.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 інфляційних витрат, всього за невиконання грошового зобовязання та судових витрат змінено, зменшено суму інфляційних витрати з 174335,06 грн. до 170 285,19 грн. загальну суму стягнення за невиконання грошового зобовязання з 185 337,30 грн. до 181 287,43 грн. та суму судового збору з 1831,75 грн. до 1812,87 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.04.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення апеляційного суду м. Києва від 26.11.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

ОСОБА_3 та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.10.2013р. позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто із відповідача на користь позивача матеріальну компенсацію за 1/2 частину у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 в розмірі 225 400 грн. (а.с. 8-10).

05.12.2013р. Апеляційний суд м. Києва за апеляційною скаргою ОСОБА_2 постановив нове рішення, згідно з яким з ОСОБА_2 стягнуто на користь позивача матеріальну компенсацію вартості його 1/2 частини у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 в розмірі 225 400 грн., припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 12-14).

На виконання вказаного судового рішення 10.01.2014р. був виданий виконавчий лист і 05.02.2014р. ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження (а.с. 11).

У справі, яка переглядається, спір виник у зв'язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про стягнення на користь позивача матеріальної компенсації вартості його 1/2 частини у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 в розмірі 225 400 грн.

Частина 5 статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі № 6-2491цс15, яка є обов'язковою для застосування.

Отже, суд не врахував наведених вище норм та дійшов помилкового висновку про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних з відповідача на користь позивача.

Ураховуючи викладене, рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити .

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків і трьох відсотків річних у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді