Ухвала суду № 59007719, 29.06.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2016 рокусправа № 804/7651/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.

суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Дніпропетровської міської ради на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року по справі за позовом Приватного підприємства "ОПО" до Приватниого нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловської Ганни Олегівни про визнання незаконними рішень та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ПП "ОПО" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловської Г.О. про визнання незаконною постанови від 16 червня 2015 р. та зобов'язання повторно розглянути документи, надані згідно постанови від 16 червня 2015 р., в також зареєструвати право власності та вчинити певні нотаріальні дії згідно поданих документів.

В обґрунтування позову було зазначено, що позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловської Г.О. з метою посвідчити договір іпотеки майна, що належить підприємству, проте нотаріусом, на думку позивача, протиправно відмовлено в реєстрації цього договору у зв'язку з відсутністю Державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 позовні вимоги ПП «ОПО» задоволені: постанову приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Павловської Г.О. про відмову у вчинені нотаріальних дій від 16.06.2015 р. визнано протиправною; приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Павловську Г.О. зобов'язано повторно розглянути документи, надані згідно постанови від 16.06.2015 р., а також на підставі наданих 16.06.2015 року документів зареєструвати право власності та вчинити нотаріальні дії згідно поданих документів.

Задовольняючи позов, з урахуванням приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Закону України «Про нотаріат», а також Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, суд зазначив, що під час реєстрації похідного права власності, яким є право іпотеки, нотаріус є державним реєстратором, який реєструє одночасно право власності та право іпотеки на підставі правовстановлюючого документу. Позивач набув право власності на нерухоме майно на підставі рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.06.2015 року, що набрало законної сили. Зауважень до переліку документів, наданих підприємством відповідачу, у нотаріуса не виникло, окрім відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно висновків суду, у реєстратора відсутні повноваження просити під час проведення нотаріальної дії додаткові документи та, відповідно, у разі їх відсутності відмовляти у проведені зазначеної вище дії.

На постанову суду прокурором Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради подано апеляційну скаргу. Посилаючись на ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», апелянт зазначив, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 у справі № 200/7824/15, яким визнано право власності ПП «ОПО» на нерухоме майно, реєстрація якого є предметом спору у даній справі. Як встановлено судовим рішенням у справі № 200/7824/15, спірні об'єкти нерухомого майна є самочинним будівництвом, які збудовані на земельних ділянках, що належать до комунальної власності, за відсутності права власності чи користування вказаними земельними ділянками, що виключає можливість визнання права власності на вказані об'єкти за ПП «ОПО». Проте, оскаржуване судове рішення у даній адміністративній справі перешкоджає внесенню запису про скасування державної реєстрації прав на самочинно збудоване нерухоме майно до Державного реєстру прав. Таким чином, порушення інтересів держави полягає у необґрунтованому зобов'язанні судом зареєструвати право власності на двадцять об'єктів самочинно збудованого нерухомого майна за позивачем, чим порушується встановлений законом порядок щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та створюються умови для безпідставного користування земельними ділянками, на яких розташовані спірні об'єкти самочинно збудованого нерухомого майна. При цьому Дніпропетровською міською радою, як власником земельних ділянок не вжито жодних заходів для оскарження постанови суду у даній справі, що стало підставою, згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави. Крім наведеного, апелянтом зазначено, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Так, на час виникнення спірних правовідносин згідно п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013 № 868, нотаріуси були наділені правом реєстрації права власності на майно виключно у випадку виникнення такого права за результатом вчинення нотаріальних дій. Предметом оскарження у даній справі є постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме посвідчення договору іпотеки, яка винесена приватним нотаріусом не як реєстратором прав на нерухоме майно, а як особою, яка згідно ст. 3 Закону України «Про нотаріат» є уповноваженою державою фізичною особою, яка здійснює нотаріальну діяльність, та не є суб'єктом владних повноважень у розумінні норм чинного законодавства.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та з урахуванням наведеного просив скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, і закрити провадження у справі.

В судове засідання сторони, які у належний спосіб були повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, не прибули, що не перешкоджає судовому розгляду справи згідно ч. 4 ст. 196 КАС України.

Судом апеляційної інстанції отримано лист ліквідатора ПП «ОПО» Кузьмінова В.О., яким останній повідомив про ліквідацію ПП «ОПО» внаслідок банкрутства, про що 12.05.2016 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманого на запит суду, ПП «ОПО» припинено за судовим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області про припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, про що здійснено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи 12.05.2016 № 12241170004070516.

У відповідності до ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Як визначено п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України, однією з підстав для закриття провадження у справі є ліквідація підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю з підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Вирішуючи питання щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як зазначено у постанові суду першої інстанції та підтверджується наявною у справі копією постанови приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловської Г.О. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.06.2015 у цей же день позивач звернувся до приватного нотаріуса з проханням та відповідними документами для вчинення нотаріальної дії.

Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії постановою від 16.06.2015 року, відповідач послалась на відсутність Державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав, що унеможливлює вчинити нотаріальну дію.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд першої інстанції послався на частину 1 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно якої у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Також суд зазначив, що згідно частини 9 статті 15 вказаного Закону державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням дії, а за приписами ч.3 п.5 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Крім наведеного, посилаючись на Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013 р. №868, суд дійшов висновку, що під час реєстрації похідного права власності, яким є право іпотеки, нотаріус є державним реєстратором, який реєструє одночасно право власності та право іпотеки на підставі правовстановлюючого документу, яким є, в тому числі, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 року, що набрало чинності 16.06.2015 року, про визнання права власності за позивачем.

Колегія суддів зазначає, що наведені висновки суду першої інстанції не узгоджуються ані з вище приведеними приписами законодавства, ані з наявними у справі доказами.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловської Г.О. від 16.06.2015 року, останньою відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

Положення статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачали, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. При цьому нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону, в тому числі приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Статтею 15 названого Закону встановлений порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень. Так, згідно частини п'ятої цієї статті державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою цієї статті) з дня надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення. У частині восьмій цієї ж статті передбачено, що у разі надходження заяви про державну реєстрацію обтяжень, іпотеки на майно, щодо якого вже зареєстровано заяву про державну реєстрацію права на це майно, державний реєстратор спочатку розглядає заяву про державну реєстрацію прав, а після цього - заяву про державну реєстрацію обтяжень, іпотеки. При цьому строк державної реєстрації прав та їх обтяжень становить десять днів з дня державної реєстрації заяви про державну реєстрацію обтяжень, іпотеки.

Отже наведеними положеннями Закону в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення, вчинення одночасно державної реєстрації прав та державної реєстрації іпотеки не передбачалось. Більш того, законодавець чітко визначив порядок державної реєстрації та проміжок часу, що має сплинути між державною реєстрацією прав та державною реєстрацією обтяжень, іпотеки.

Крім наведеного, слід звернути увагу на приписи статті 16 названого Закону, якою передбачено порядок подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Так, згідно частини першої цієї статті заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію. Таким чином, вчинення нотаріусом державної реєстрації законодавець пов'язує виключно з вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном. В даному ж випадку, виходячи зі змісту позову та спірного рішення приватного нотаріуса, останнім будь-які нотаріальні дії щодо нерухомого майна позивача не вчинялись.

Не суперечать вищенаведеному і приписи Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013, № 868 із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 18.03.2015 р. N 137. Так, пунктом 2 Порядку передбачено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У разі коли у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном виникають речові права, що є похідними від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі прав нотаріус, яким вчиняється нотаріальна дія, одночасно проводить державну реєстрацію права власності на таке майно та державну реєстрацію речового права, що є похідним від нього.

Слід зазначити повторно, що в даному випадку нотаріусом не вчинялися нотаріальної дії з нерухомим майном позивача, внаслідок яких виникли речові права, що є похідними від права власності.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо наявності передбаченого законодавством обов'язку нотаріуса зареєструвати одночасно і право власності і право іпотеки суперечать вищенаведеним приписам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". В свою чергу доводи апеляційної скарги у відповідній частині знайшли підтвердження.

Що стосується доводів апелянта відносно того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом оскарження у даній справі є постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме посвідчення договору іпотеки, колегія суддів розцінює даний довод критично, оскільки виходячи зі змісту позову, позивач звертався до відповідача з вимогами про вчинення державної реєстрації права власності та права іпотеки, що не спростовується змістом оскаржуваного рішення приватного нотаріуса та крім цього, відповідач також не довів протилежне. Отже, з урахуванням положень ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" позивач міг звернутися за захистом своїх прав у відповідності до приписів КАС України.

Також колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта з приводу відсутності підстав для вчинення державної реєстрації прав та їх обтяжень за заявою позивача, оскільки рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 у справі № 200/7824/15-ц скасоване заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015, на підставі якого позивач звертався до відповідача щодо вчинення дій, в частині визнання права власності на об'єкти нерухомого майна за ПП «ОПО» та у задоволенні позовних вимог ПП «ОПО» про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна відмовлено.

З огляду на викладене, враховуючи те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та за невідповідності висновків суду обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з урахуванням положень ст. 202 КАС України. При цьому з підстав, визначених у п.5 ч.1 ст. 157 КАС України та відповідно до ч.1 ст.203 КАС України провадження у справі слід закрити.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 196, 198, 202, 203, 206 КАС України, суд, -

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року по справі № 804/7651/15 - скасувати.

Провадження у справі № 804/7651/15 закрити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: С.В. Чабаненко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай