Постанова № 59007094, 06.07.2016, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 р. Справа №818/572/16

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Алексеєнко Є.А.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумського обєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області в якому просить:

- скасувати наказ Управління пенсійного фонду України в м.Сумах №19-ос від 24.03.2016 р. «Про звільнення ОСОБА_3В.»;

- поновити на роботі ОСОБА_3, на посаду начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області.

- стягнути з Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення і до моменту ухвалення рішення, а також моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у звязку з припиненням управління Пенсійного фонду України в Сумах та злиття його в Сумське обєднане Управління Пенсійного фонду України 22.03.2016 р. позивачу надійшла пропозиція, якою пропонували лише роботу на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян з 01 квітня 2016 року, з якою він погодитися не міг, оскільки більше десяти років працював на посаді начальника відділу та попереджено, що у разі відмови від цієї пропозиції, трудовий договір буде припинений через 9 днів - 31 березня 2016 р. на підставі пункту 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач зазначає, що має декілька вищих освіт: 2003 р. здобув кваліфікацію бакалавра з економіки , у 2004 році здобув кваліфікацію магістра з обліку та аудиту, у 2013 р. здобув кваліфікацію магістра державного управління у Харьківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (за державним замовленням).

Постановою Кабінету міністрів України від 01 квітня 2013 р. №255 затверджено Положення про працевлаштування випускників Національної академії державного управління при Президентові України (далі - Положення). Згідно Положення (ч.2 п.1) органи, установи забезпечують надання випускникам Національної академії посад, не нижче тим, які вони займали до вступу до Національної академії, рівноцінних за оплатою прані та характером діяльності, а також реалізацію переважного права на заняття вакантної посади и просування по службі без конкурсного відбору або стажування та зарахування їх до кадрового резерву на посади першої - четвертої категорії.

У разі ліквідації чи реорганізації органу, установи, де раніше працювали випускники Національної академії, їх працевлаштовує орган, установа, що є правонаступиком, на які покладені відповідні функції. Зобовязання щодо працевлаштування випускників Національної академії зберігається також у разі скорочення чисельності штату і зміни структури органу, установи. Зміна керівника установи, органу не є підставою для відмови у працевлаштуванні випускників Національної академії (п.2).

Наказом №19-ос від 24.03.2016 р. ОСОБА_3 з 31 березня звільнили з посади начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем у звязку зі скороченням штату працівників і відмовою від запропонованої роботи на підставі п.1 ст. 40 Кодексу.

Позивач зазначає, що на момент його звільнення існувала наявна вакантна посада начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем, що не була виведена зі штату, але позивачеві не була запропонована. На зазначену посаду було прийнято ОСОБА_4, що займала посаду заступника начальника юридичного відділу управління Пенсійного фонду України в м. Сумах яка не мала переважного права на зайняття вакантної посади.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, що у відповідності до вимог ст. 49-2 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) наказом управління Пенсійного фонду України в м. Сумах від 11.01.2016 № 10 «Про наступне вивільнення» працівників управління було попереджено про наступне вивільнення, у відповідності до вимог ст. 42 КЗпП адміністрацією управління Пенсійного фонду України в м. Сумах до профспілкового комітету первинної профспілкової організації управління було направлено лист про надання згоди на розірвання трудового договору, за результатом розгляду якого, листом від 26.02.2016 була надано згода про надання попередньої згоди на розірвання трудового договору з працівниками управління на підставі п.1 ст. 40 КЗпП за умови неухильного дотримання адміністрацією управління частин 2,3 ст. 40, ст. 42, ст. 184 КЗпП.

У звязку з реорганізацією управління Пенсійного фонду України в м. Сумах та управління Пенсійного фонду України в Сумському районі шляхом злиття відбулось скорочення штату працівників, зокрема відділ ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно - аналітичних систем нараховував 14 штатних посад. 22.03.2016 позивачу було надано пропозицію роботи на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян, з якою він був ознайомлений та не надав згоди на продовження роботи.

Так, враховуючи реорганізацію управління, скорочення штату працівників, відмови позивача від продовження роботи та у відповідності до трудового законодавства наказом управління від 24.03.2016 № 19-ос позивача було звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП.

Також, відповідач вважає, що доводи позивача, стосовно недотримання управлінням приписів ст. 42 КЗпП щодо кваліфікації та продуктивності праці спростовуються наступним:

Позивача протягом трудової діяльності в управлінні було нагороджено 6 грамотами, в той час як призначену на посаду ОСОБА_4 протягом трудової діяльності в управлінні було нагороджено 8 грамотами.

Позивач має 3 вищі освіти, в той час як призначена на посаду ОСОБА_4 має диплом з відзнакою за кваліфікацією техніка - економіста з правового забезпечення АПК, 3 вищі освіти - бакалавр економіки і підприємництва, спеціаліста з економіки підприємства, магістра економіки підприємства з відзнакою. Крім того, навчається на 2 курсі за спеціальністю «Державна служба» галузі знань 1501 «Державне управління» за кваліфікацією магістра - закінчення навчання - 30.06.2016 року.

Крім того, за результатами дослідження стану функціонування системи персоніфікованого обліку та інформаційних систем, проведеного в вході внутрішнього аудиту в управління Пенсійного фонду України в м. Сумах було виявлені ряд недоліків.

Сукупність викладених обставин, на думку управління, свідчить про відсутність переваг в залишенні на роботі позивача, як керівника структурного підрозділу.

Відповідач також посилається на п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» яким визначено, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з листопада 2003 року працював в органах Пенсійного фонду України на різних посадах. Остання займана посада - начальник відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно аналітичних систем управління Пенсійного фонду України в м. Сумах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» була визначена реорганізація управління Пенсійного фонду України в м. Сумах та управління Пенсійного фонду України в Сумському районі шляхом злиття в Сумське обєднане управління Пенсійного фонду України Сумської області.

Відповідно до наказу управління Пенсійного фонду України в м. Сумах від 11.01.2016 № 10 «Про наступне вивільнення» працівників управління було попереджено про наступне вивільнення (а.с. 44).

22.03.2016 позивачу було надано пропозицію роботи на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян, з якою він був ознайомлений та не надав згоди на зазначену пропозицію (а.с. 16).

Наказом управління від 24.03.2016 № 19-ос позивача було звільнено з посади в зв'язку зі скороченням штату працівників і відмовою від запропонованої роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП (а.с.26).

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, приймаючи рішення про звільнення особи з публічної служби, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти відповідно до правил ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд не погоджується із правомірністю звільнення позивача із займаної посади, виходячи із наступного.

Суд зазначає, що правовий статус посадових осіб державних службовців, їх права та обов'язки, на момент виникнення спірних правовідносин, визначалися Конституцією України та Законом України «Про державну службу».

Порядок, умови проходження і припинення державної служби встановлено Законом України «Про державну службу» та нормами КЗпП України. Спеціальні підстави припинення державної служби передбачені статтею 30 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин). Крім зазначених підстав державна служба припиняється у випадках передбачених КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частинами 2, 3 статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Вbходячи з аналізу зазначених норм законодавства, суд зазначає, що у разі реорганізації підприємства, установи, організації дія трудового договору працівника продовжується, і припиняється лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до штатного розпису управління Пенсійного фонду України в м. Сумах на 2016 рік відділ ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно - аналітичних систем нараховував 14 штатних посад, з яких: 1 - начальник відділу (посада яку обіймав позивач), 1 - заступник начальника відділу та 12 головних спеціалістів (а.с.46). Штатним розписом управління Пенсійного фонду України в Сумському районі на 2016 рік була передбачена 1 посада головного спеціаліста з ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно - аналітичних систем (а.с.47).

Відповідно до штатного розпису Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, утвореного в результаті злиття управління Пенсійного фонду України в м. Сумах та управління Пенсійного фонду України в Сумському районі, відділ ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно - аналітичних систем нараховував 14 штатних посад: 1 - начальник відділу та 13 головних спеціалістів (а.с.48).

Отже, судом встановлено, що посада, яку обіймав позивач в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сумах залишилась і в створеному в результаті реорганізації Сумському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України, тобто дана посада скорочена не була. При цьому дана посада відповідачем не була запропонована позивачу. Натомість на дану посаду було призначено ОСОБА_4, яка до реорганізації обіймала посаду заступника начальника юридичного відділу управління Пенсійного фонду України у м. Сумах. З матеріалів справи суд вбачає, що ОСОБА_4 також попереджалась про наступне вивільнення та 22.03.2016 року їй була запропонована посада головного спеціаліста - юрисконсульта юридичного відділу, від якої вона відмовилась (а.с. 97).

Суд зазначає, що положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідач не довів суду наявності у ОСОБА_4 більш високої продуктивності праці та кваліфікації, враховуючи, що стаж роботи позивача в органах Пенсійного фонду більший ніж стаж роботи ОСОБА_4, за весь період роботи позивач не мав жодного дисциплінарного стягнення, тоді як ОСОБА_4 в 2009 році мала дисциплінарне стягнення. Крім того, позивач має декілька вищих освіт з різних галузей, одна освіта з кваліфікацією бакалавр та дві освіти з кваліфікацією магістр: 2003 р. здобув кваліфікацію бакалавра з економіки , у 2004 році здобув кваліфікацію магістра з обліку та аудиту, у 2013 р. здобув кваліфікацію магістра державного управління у Харьківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (за державним замовленням). Тоді як ОСОБА_4 має диплом молодшого спеціаліста за кваліфікацією техніка - економіста з правового забезпечення АПК, має диплом бакалавра за фахом економіки підприємства (Сумський державний університет), має диплом спеціаліста та диплом магістра за тим же фахом (економіка підприємства, Сумський державний університет).

Крім того, судом встановлено, що на утриманні позивача знаходяться дві доньки: Діана ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, його дружина ОСОБА_5 звільнена від 29.03.2016 р. та інших працівників з самостійним заробітком в сімї не має, тоді як доказів наявності утриманців у ОСОБА_4 суду не надано (а.с.23 25).

При цьому, суд вважає безпідставним посилання відповідача на пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику, розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, згідно якого при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган має право в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Суд зазначає, що зазначена норма постанови Пленуму Верховного Суду України не надає право керівнику установи на власний розсуд здійснити таку перестановку (переведення) працівників. Перестановка (перегрупування) працівників їх переведення повинні здійснюватися також з урахуванням кваліфікації працівників, а відповідачем не було доведено суду наявності у ОСОБА_4 більш високої кваліфікації та продуктивності праці ніж у позивача.

Крім того, суд зазначає що відповідно до Закону України «Про державну службу» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу (ст. 27). Також, відповідно до ст.28 Закону України «Про державну службу», у державних органах створюється кадровий резерв для зайняття посад державних службовців, а також для просування по службі.

Як уже зазначалося судом, ОСОБА_4 до реорганізації обіймала посаду заступника начальника юридичного відділу управління Пенсійного фонду України у м. Сумах, та в подальшому її було призначено на посаду начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України. Отже, посада на яку було призначено ОСОБА_4 в новоствореному Сумському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України є вищою ніж та яку вона обіймала до реорганізації, що відповідно до норм Закону України «Про державну службу» є просуванням по службі, відповідно повинно здійснюватись або на конкурсній основі або відповідно до кадрового резерву.

В судовому засіданні судом було оглянуто особову справу ОСОБА_6, в матеріалах даної справи відсутні докази, що ОСОБА_6 була призначена на вказану посаду на конкурсній основі або відповідно до кадрового резерву.

При цьому суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що ОСОБА_4 успішно пройшла стажування на зазначену посаду, оскільки, як вбачається з матеріалів справи рішення про звільнення позивача було прийнято 24.03.2016, тоді як ОСОБА_4 було зараховано на стажування на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України 28.03.2016, а пройшла вона стажування 30.03.2016 (а.с. 93 95). Отже, на момент звільнення позивача ОСОБА_4 взагалі не мала права обіймати зазначену посаду, оскільки на той час стажування на вказану посаду ще не пройшла, в кадровому резерві на зазначену посаду не перебувала, конкурс на заміщення даної посади не проводився.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ є таким, що не відповідає нормам законодавства.

Також суд зазначає, що у разі незаконного звільнення з роботи працівник, згідно з ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Одночасно з цим повинно бути вирішене питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як зазначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок обчислення заробітної плати), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Виплати нараховуються шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на кількість робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених законодавством, - на кількість календарних днів за цей період.

Якщо протягом періоду вимушеного прогулу на підприємстві було підвищено посадові оклади й тарифні ставки (у т. ч. за посадою працівника, якого було незаконно звільнено), то згідно з пунктом 10 Порядку обчислення заробітної плати проводиться коригування заробітної плати, включаючи премії та інші виплати, що враховуються під час обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення на коефіцієнт підвищення посадових окладів і тарифних ставок.

Судом встановлено, що кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_3 складає 64 дня, відповідно до довідок наданих відповідачем розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 164,50 грн., а з урахуванням підвищення посадових окладів УПФУ з 01.05.2016 р. становила б 248,28 грн. Відтак на користь позивача підлягає стягненню 14 130,54 грн. (за квітень 2016 року 21 день х 164,50 грн. та травень, червень, липень 43 дня х 248,28 грн.).

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, що при вирішенні цієї категорії спорів суди повинні враховувати, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази заподіяння моральної шкоди позивачу, відтак суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати наказ Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах № 19-ОС від 24.03.2016 року.

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області.

Стягнути з Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Харківська, 35, м. Суми, 40035, код ЄДРПОУ 40383837) на користь ОСОБА_3 (вул. Комсомольська, буд. 3, м. Суми, 40000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 14 130,54 грн. (чотирнадцять тисяч сто тридцять гривень 54 коп.).

Допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4 717,36 грн. (чотири тисячі сімсот сімнадцять гривень 36 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено 11.07.2016 року.

Суддя (підпис) В.О. Павлічек

З оригіналом згідно

Суддя В.О. Павлічек