Рішення № 59004380, 12.07.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/31/16-12/42/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2016 Справа № 908/848/16

Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,

За участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/848/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі, м. Дніпрорудне

про стягнення 193856,58 грн.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1, довіреність № 14-81 від 25.04.2016 року

від відповідача ОСОБА_2, довіреність № 05/002 від 04.01.2016 року

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 31.05.2016 року, враховуючи перебування судді-доповідача ОСОБА_3 на лікарняному, зазначену судову справу передано на розгляд судді Смірнову О.Г.

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі про стягнення пені за несвоєчасні розрахунки в сумі 64223,48 грн., трьох відсотків річних в сумі 8535,60 грн. та інфляційних витрат в сумі 140010,74 грн. за договором купівлі-продажу природного газу № 2417/14-КП-13 від 28.01.2014 року.

12.04.2016 року на адресу суду від відповідача на виконання ухвали суду від 01.04.2016 року надійшли документи для долучення до матеріалів справи разом із відзивом на позовну заяву, в якому останній визнає, що порушення господарського зобовязання за договором на купівлю-продаж природного газу № 2417/14-КП-13 від 28.01.2014 року, а саме несвоєчасне здійснення розрахунків за отриманий природний газ виникло з вини його підприємства, але просить суд прийняти до уваги обставини, які мають значення при прийнятті рішення в даній справі. Вказує, що Комунальне підприємство Дніпрорудненські теплові мережі є єдиним підприємством у місті Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, яке здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також надає послуги з централізованого опалення населенню на території міста. При цьому зазначає, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Пояснює, що відключення окремих боржників з числа населення, які мешкають в житловому фонді територіальної громади, є неможливим, оскільки суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення холодної та гарячої води і водовідведення» та іншим нормативно-правовим актам. Вказує, що за таких обставин КП Дніпрорудненські теплові мережі змушене постійно в необхідній кількості виробляти теплову енергію та поставляти її на обєкти споживачів, незважаючи на наявність у них дебіторської заборгованості за вже отримані послуги, що призводить до порушення термінів оплати по зобовязанням підприємства за спожитий природний газ. Посилається на те, що відповідно до звіту про фінансові результати за 2015 рік чистий дохід від реалізації продукції складає 24677 тис. грн., а збитки складають 640 тис. грн. Крім того вказує, що відповідно до Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обовязки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року № 217 КП Дніпрорудненські теплові мережі взагалі позбавлено можливості самостійно проводити розрахунки за спожитий природний газ, так як усі кошти за послуги з централізованого опалення та поставлену теплову енергію надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання і Уповноважений банк ПАТ «Державний ощадний банк України» щоденно проводить перерахування цих грошових коштів на рахунок НАК «Нафтогаз України». Втім зазначає, що незважаючи на вказані обставини, КП Дніпрорудненські теплові мережі добровільно в повному обсязі розрахувалось за спожитий природний газ, поставлений протягом січня грудня 2014 року, і станом на 30.03.2015 року заборгованість була повністю погашена. З посиланням на приписи ст. ст. 233 ГК України, 551 ЦК України просить під час розгляду справи врахувати відсутність збитків у позивача, повне виконання зобовязання відповідачем, збитковість підприємства-відповідача, а також обєктивність причин прострочення виконання зобовязання, позовні вимоги задовольнити частково, а саме зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90% до суми 6422,35 грн. та при прийнятті рішення розстрочити його виконання терміном на 12 місяців. Обґрунтовуючи вимоги про зменшення розміру пені відповідач в клопотанні про зменшення пені вказує, що заявлена позивачем до стягнення пеня в розмірі 64223,48 грн. значно перевищує нульові збитки, так як наявність збитків від порушення відповідачем грошового зобовязання позивачем нічим не підтверджена. В свою чергу допущення порушення відповідачем прострочення виконання грошового зобовязання виникло з обєктивних причин у звязку з великою, постійно існуючою дебіторською заборгованістю споживачів за послуги з теплопостачання, від надходження яких здійснюються платежі за поставлений газ.

14.04.2016 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить надати правову оцінку відповідності розділу 6 «Порядок та умови проведення розрахунків договору купівлі-продажу природного газу № 2417/14-КП-13 від 28.01.2014 року вимогам законодавства. В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що вказаний розділ договору на його думку суперечить діючому законодавству у звязку з тим, що відповідно до ч. 1 ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що оплата теплової енергії для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Аналогічне також встановлено Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обовязки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року № 217.

Розглянувши вказане клопотання суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на яку посилається відповідач в своєму клопотанні, встановлює порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Втім даній справі між сторонами склалися правовідносини щодо виконання умов договору про купівлю-продажу природного газу, які регулюються Законом України Про ринок природного газу № 329-VIІІ від 09.04.2015 року та іншими нормативно-правовими актами. Розділ 6 укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 2417/14-КП-13 від 28.01.2014 року визначає порядок та умови проведення розрахунків за спожитий природний газ, а не за теплову енергію, відтак до правовідносин сторін норма ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» не застосовується, тому відсутні підстави для задоволення поданого клопотання.

24.05.2016 року до суду від позивача надійшло клопотання, за змістом якого останній просить долучити до матеріалів справи оновлений розрахунок штрафних санкцій за договором № 2417/14-КП-13 та копію довіреності представника.

24.05.2016 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, згідно з яким останній просить долучити до матеріалів справи копії звіту про фінансові результати за 2015 рік та копії балансу підприємства станом на 31.12.2015 року.

30.06.2016 року на адресу суду від позивача надійшли заперечення на відзив на клопотання відповідача, в яких останній зазначає наступне:

- відповідно до п.1.2 договору № 2417/14-КП-13 від 28.01.14 року газ, що продається за Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, таким чином, вважає посилання на заборгованість інших категорій споживачів теплової енергії ніж підприємства, організації такими, що мають бути відхилені судом, оскільки оплата за Договір має здійснюватись саме та лише з коштів, що сплачують підприємства та організації;

- відповідачем супереч ст. 33 ГПК України не доведено належним чином обставин, на які він посилається;

- інфляційні нарахування НАК «Нафтогаз України» на суму простроченої заборгованості є фактично понесеними матеріальними втратами кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому інфляційні втрати за такою операцією продажу природного газу повною мірою охоплюються поняттям збитків в розумінні ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, зокрема, відносяться до категорії - «втрата або пошкодження її майна», відтак до збитків НАК «Нафтогаз України» за операцією купівлі-продажу природного спірним договором слід віднести фактично понесені інфляційні втрати в розмірі 140010,74 грн.;

- керуючись положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності «значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом;

- з'ясувавши наявність «перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: «об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків;

- оскільки відповідно до матеріалів справи розмір неустойки (пені у розмірі 64223,48 грн.) значно менше розміру збитків (інфляційних втрат у розмірі 140010,74 грн.), застосування ст. 83 ГПК України є неправомірним;

- вказує, що постачаючи підприємствам, що виробляють теплову енергію для населення, за 6 місяців 2015 року НАК «Нафтогаз України» зазнав збитків на загальну суму 9934804 тис. грн.;

- Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані, наведені обставини підтверджуються звітом про фінансові результати за 6 місяців 2015 року, згідно якого збиток Позивача за звітний період 4468389 тис. грн., прибуток - 0 грн., відповідно до балансу станом на 30.06.2014 року поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги становить 34358548 тис. грн., а довгострокова кредиторська заборгованість перед банками становить 43387681 тис. грн.;

- зазначає, що у 2014 року через окупацію Автономної Республіки Крим НАК «Нафтогаз зазнало знецінення інвестицій у ПАТ „Чорноморнафтогаз" та у частки підприємств, що знаходяться у Криму, у сумі 899806 тис. грн. та знецінення запасів природного газу, розташованого у підземних сховищах на території Криму у сумі 1903484 тис. грн., крім того через несанкціонований відбір природного газу на території проведення антитерористичної операції позивач зазнав збитків у розмірі 1431624 тис. грн.;

- вважає, що зменшення судом розміру неустойки спричинить позивачу збитки та дозволить відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови;

- до теперішнього часу жодних повідомлень від відповідача про наявність об'єктивних підстав, що унеможливлюють вчасне і належне виконання своїх договірних зобовязань позивачу не надходило, з доводів, викладених відповідачем у своїх запереченнях та поясненнях в даній справі вбачається, що останній веде активну господарську діяльність з теплопостачання та постачання гарячої води, має достатні для сплати заборгованості кошти на своїх банківських рахунках та майно, на яке можна звернути стягнення для виконання рішення суду у строки, встановлені чинним законодавством, а тому в даному випадку обставини для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення відсутні;

- враховуючи тяжкий фінансовий стан позивача, його особливе соціальне та економічне становище, наявність податкових та кредитних зобовязань перед державою та банківськими установами, а також значні інфляційні процеси, що наразі відбуваються в державі, вважає за неможливе та недоцільне задовольняти заяву відповідача та відстрочувати виконання судового рішення.

Безпосередньо в судовому засіданні 30.06.2016 року представник позивача надав суду докази для долучення до матеріалів справи.

30.06.2016 року до суду від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали від 31.05.2016 року, а саме: копія балансу на 31.03.2016 року, звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року та пояснення стосовно фактичного фінансового результату підприємства. Так, в поясненнях відповідач зазначає, що відповідно до звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) складає 15244 тис. грн. Однак вказує, що нарахування доходу проводиться з дати нарахування бухгалтерією за надані підприємством послуги за звітний місяць, і відповідно зазначений прибуток є віртуальним, і це фактично лише вартість відпущених житлово-комунальних послуг споживачам. При цьому пояснює, що фактичний дохід від виробничої діяльності підприємство отримує лише після 100% сплати споживачів за отримані послуги і тільки після цього у підприємства зявляються обігові кошти, якими можливо провести своєчасний розрахунок з контрагентами, у тому числі і за спожитий природний газ. Вказує, що на протязі 1 кварталу 2016 року підприємство отримало оплату за відпущену продукцію в сумі 14362,3 тис. грн., таким чином за вказаний період підприємством недоотримано дохід за відпущені житлово-комунальні послуги (дебіторська заборгованість) на суму 881,7 тис. грн., що складає 5,8% від обсягу нарахувань, загальна дебіторська заборгованість підприємства станом на 01.04.2016 року складає 12119 тис. грн. Вважає, що станом на 01.04.2016 року підприємство має не прибуток у сумі 3 тис. грн., а збитки 878,7 тис. грн.

12.07.2016 року на адресу суду від позивача надійшли пояснення в порядку ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає, що з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.07.2016 року вбачається, що відповідач здійснює наступну діяльність: виробництво радіаторів і котлів центрального опалення, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, ветеринарна діяльність, постачання пари, гарячої води та кондиціонованого повітря (основний), забір, очищення та постачання води. Вважає, що в силу видів діяльності, які здійснює відповідач у останнього наявна можливість самостійно проводити розрахунки на виконання умов договору № 2417/14-КП-13 від 28.01.2014 року за спожитий природний газ. При цьому зазначає, що якщо сторони домовилися, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, то в силу обовязковості приписів ст. 629 ЦК України сторони договору зобовязані виконати таку домовленість у строки, визначені відповідним договором. Вважає достатньо як правових так і фактичних підстав для задоволення позовних вимог позивача, викладених у позовній заяві останнього № 14/2-363 від 26.03.2016 року.

Безпосередньо в судовому засіданні 12.07.2016 року представник позивача пояснив, що підтримує позовні вимоги за наданим суду «оновленим розрахунком штрафних санкцій», відповідно до якого пеня складає 63375,69 грн., три відсотка річних складають 8449,60 грн., а інфляційні витрати 122031,29 грн., що зазначено в протоколі судового засідання.

Таким чином представником позивача фактично заявлено про зменшення розміру позовних вимог відповідно до наданого «оновленого розрахунку штрафних санкцій».

Судом прийнято до уваги, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК України) слід розуміти збільшення або зменшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту раніше поданої позовної заяви, фактично відбулося зменшення розміру позовних вимог та формування нової ціни позову, в розумінні п. п. 3.10, 3.11. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції. Таким чином, має місце нова ціна позову, заявлена позивачем в «оновленому розрахунку штрафних санкцій», з якої спір вирішується судом по суті, а саме вимоги про стягнення з відповідача: пені в сумі 63375,69 грн., трьох відсотків річних в сумі 8449,60 грн. та інфляційних витрати в сумі 122031,29 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.07.2016 року підтримав клопотання про зменшення пені на 90% та про надання розстрочки виконання рішення на 12 місяців.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, пояснення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 28.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, далі Продавець, та Комунальним підприємством Дніпрорудненські теплові мережі, далі Покупець, був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 2417/14-КП-13, далі Договір.

До вказаного Договору між сторонами були укладені додаткові угоди № 1 від 30.04.2014 року, № 2 від 20.05.2014 року, № 3 від 13.06.2014 року, № 4 від 05.09.2014 року, № 5 від 12.11.2014 року, № 6 від 12.12.2014 року.

Відповідно до п 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі газ), на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими субєктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), (далі споживачам Покупця).

Пунктом 2.1. Договору сторони узгодили, що Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 55 тис. куб м. (пятдесят пять тисяч куб.м.), в тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м):

- січень 2014р. 12,0 тис. куб. м.,

- лютий 2014р. 1,0 тис. куб. м.,

- березень 2014р. 8,0 тис. куб. м.,

- квітень 2014р. 5,0 тис. куб. м.,

- жовтень 2014р. 3,0 тис. куб. м.,

- листопад 2014р. 7,0 тис. куб. м.,

- грудень 2014р. 10,0 тис. куб. м.

Умовами п. 3.1., 3.3., 3.4. Договору сторони визначили, що Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, повязану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобовязується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобовязується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 4.1. Договору кількість газу, яка подається Покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Покупця.

Умови щодо визначення ціни газу викладені в розділі 5 Договору, зокрема в п. 5.1.- 5.5. Так, п. 5.1. Договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Додатковими угодами № 1 від 30.04.2014 року, № 2 від 20.05.2014 року, № 3 від 13.06.2014 року, № 4 від 05.09.2014 року, № 5 від 12.11.2014 року, № 6 від 12.12.2014 року неодноразово вносились зміни до п. 5.2. Договору, який визначає ціну газу, а саме:

- з 01 січня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 3462,26 грн. крім того ПДВ 20% - 692,45 грн., всього з ПДВ 4154,71 грн.;

- з 01 квітня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 4387,40 грн., крім того ПДВ 20% - 877,48 грн., всього з ПДВ 5264,88 грн.;

- з 01 травня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 5173,48 грн., крім того ПДВ 20% - 1034,70 грн., всього з ПДВ 6208,18 грн.;

- з 01 червня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 5185,18 грн., крім того ПДВ 20% - 1037,04 грн., всього з ПДВ - 6222,22 грн.;

- з 01 вересня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 5338,18 грн., крім того ПДВ 20% - 1067,64 грн., всього з ПДВ 6405,82 грн.;

- з 01 листопада 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 5568,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1113,74 грн., всього з ПДВ 6682,44 грн.;

- з 01 грудня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 6384,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1276,94 грн., всього з ПДВ 7661,64 грн.

Згідно з п. 5.5. Договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Порядок та умови проведення розрахунків сторони узгодили в розділі 6 Договору. Так, відповідно до п. 6.1., 6.3., 6.4. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. В платіжних дорученнях Покупець повинен обовязково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у Покупця за цим Договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором. У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Покупця, погашає вимоги Продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного Покупцем:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати Продавця, повязані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;

3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

Умовами п. 9.3. Договору сторони визначили, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (пять) років.

Згідно з п. 11 Договору договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2014 року і діє частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Отже, в частині проведення розрахунків умови договору є дійсними і на момент розгляду даного спору судом.

Позивач в позові вказує, що відповідач оплату за поставлений газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови Договору.

Так, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу, а останній прийняв у власність природний газ, передбачений умовами договору на загальну суму 1046487,72 грн., що підтверджується актами приймання-передачі, які підписані сторонами без зауважень та заперечень (належним чином засвідчені копії наявні в матеріалах справи).

Втім, оскільки з боку відповідача мало місце несвоєчасне виконання грошових зобовязань, що спричинило звернення з позовом до суду, позивач просить суд стягнути з останнього пеню в сумі 63375,69 грн. за загальний період з 15.02.2014 року по 29.03.2015 року згідно наданого оновленого розрахунку, передбачену сторонами у п. 7.2. Договору. Так, вказаним пунктом Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.

З посиланням на приписи ст. 625 ЦК України, позивач вказує на прострочення грошового зобовязання з боку відповідача, а тому намагається стягнути з нього три проценти річних за загальний період з 15.02.2014 року по 29.03.2015 року в сумі 8449,60 грн. та інфляційні витрати за період з березня 2014 року по квітень 2015 року в сумі 122031,29 грн.

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір купівлі-продажу, різновидом якого є договір на постачання продукту, яким виступає природний газ. У Цивільному кодексі України 2003 року договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), а тому можливо керуватися вимогами про договір купівлю-продаж, коли інше не встановлено договором, законом або витикає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Тобто, положення про порядок оплати товару, ціні, тарі, споживчої теплової енергії потрібно брати із загальних положень присвячених договору купівлі-продажу, а саме використовувати вимоги ст. 655-697 ЦК України.

Відповідно до ст. 55 ГК України сторонами договору поставки можуть бути лише субєкти господарювання. Так, фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що учасниками судового процесу є субєкти господарювання, тому до спірних правовідносин слід застосувати норми права, які регулюють питання постачання продукції теплової енергії, зокрема договір постачання. Частина 1 ст. 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Разом з тим, спеціальним законом, що регулює відносини сторін є Закон України Про ринок природного газу № 329-VIІІ від 09.04.2015 року.

Частиною 1 ст. 12 Закону України Про ринок природного газу визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобовязується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобовязується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов Договору позивач за період з січня 2014 року по квітень 2014 року та з жовтня 2014 року по грудень 2014 року поставив відповідачу, а останній прийняв у власність природний газ, передбачений умовами договору на загальну суму 1046487,72 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними сторонами у справі (а.с. 27 -33), зокрема:

- актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 року на суму 208146,91 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2014 року на суму 178581,98 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2014 року на суму 106506,05 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2014 року на суму 15289,21 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2014 року на суму 44904,76 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2014 року на суму 194806,49 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2014 року на суму 298252,32 грн.

Однак, фактичні обставини справи та наявні докази свідчать, що відповідачем порушено строк оплати за природний газ, встановлений п. 6.1. Договору, що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи довідкою по операціях з підприємством Комунальним підприємством Дніпрорудненські теплові мережі за період з 01.01.2014 року по 30.11.2015 року та реєстром прийнятих платежів (а.с. 35-36, 138-152).

Приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України Про ринок природного газу передбачений обовязок споживача природного газу, а саме: забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що відповідач несвоєчасно розрахувався з позивачем за поставлений природний газ чим порушив умови Договору.

В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 33 ГПК України зобовязує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача строків оплати поставленого природного газу за договором. Відповідач доказів своєчасної оплати газу, у строки, передбачені п. 6.1 Договору, суду не надав.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Матеріали справи свідчать, що позивач за несвоєчасне виконання зобовязань за договором купівлі-продажу природного газу № 2417/14-КП-13 від 28.01.2014 року нарахував відповідачу пеню за порушення строків оплати спожитого природного газу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо за загальний період з 15.02.2014 року по 29.03.2015 року в сумі 63375,69 грн.

Одночасно, з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані три проценти річних за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо за загальний період з 15.02.2014 року по 29.03.2015 року в сумі 8449,60 грн. та інфляційні витрати за період з березня 2014 року по квітень 2015 року в сумі 122031,29 грн.

Дослідивши розрахунки пені та трьох відсотків річних, надані позивачем, суд дійшов висновку про їх перерахунок, оскільки позивачем допущені помилки при визначенні початку періоду нарахування пені та трьох відсотків річних, зокрема не враховано, що строк оплати природного газу за актом приймання-передачі від 30.11.2014 року припадає на вихідний день 14.12.2014 року, а також три відсотка річних за актом приймання-передачі від 31.12.2014 року нараховані в більшому розмірі. Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Відтак, судом з власної ініціативи здійснено перерахунок пені та трьох відсотків річних за актами приймання-передачі природного газу, в яких допущені помилки, за допомогою програми Законодавство.

Пеня та три відсотки річних розраховані судом наступним чином:

1) за актом приймання передачі природного газу від 30.11.2014 року, строк оплати за яким настав 14.12.2014 року, втім оскільки це вихідний день в силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, кінцевим строком оплати є 15.12.2014 року, прострочка виникла з 16.12.2014 року,

- за період з 16.12.2014 року по 15.01.2015 року (31 день прострочення) від суми боргу 194806,49 грн. розмір пені складає 4632,66 грн., розмір трьох відсотків річних 496,36 грн.

Розрахунок пені та трьох процентів річних за актом приймання передачі природного газу від 30.11.2014 року за період з 16.01.2015 року по 15.03.2015 року здійснений позивачем правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Таким чином, загальна сума пені за прострочення оплати вартості природного газу за актом приймання передачі природного газу від 30.11.2014 року складає 8272,79 грн., а загальна сума трьох процентів річних складає 836,18 грн.

Разом з тим за розрахунком суду загальна сума трьох процентів річних за актом приймання-передачі від 31.12.2014 року складає 1725,87 грн.

Розрахунок пені та трьох процентів річних за актами приймання-передачі від 31.01.2014 року, 28.02.2014 року, 31.03.2014 року, 30.04.2014 року здійснений позивачем правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Таким чином, вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України щодо стягнення з Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі пені та трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме:

- пеня в сумі 63226,25 грн.,

- три проценти річних в сумі 8433,58 грн.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до абзацу 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, до обставин, що ускладнюють виконання рішення відповідач відносить складний фінансовий стан підприємства, наявність значної дебіторської заборгованості споживачів за оплату послуг теплопостачання перед підприємством, збитковість підприємства, відсутність можливості самостійно проводити розрахунки за спожитий природний газ.

Проте слід зазначити, що сам по собі тяжкий фінансовий стан підприємства не може вважатися безумовною підставою для застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України, адже, враховуючи положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

З наданого відповідачем до матеріалів справи Балансу станом на 31.03.2016 року дійсно вбачається наявність дебіторської заборгованості споживачів за продукцію, товари, роботи, послуги в загальній сумі 12119000,00 грн.

Разом з тим фінансовий звіт КП Дніпрорудненські теплові мережі за 1 квартал 2016 року свідчить про наявність у відповідача чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в сумі 15244000,00 грн., прибутку за звітний період в сумі 3000,00 грн. та відсутність збитку. Відтак, господарська діяльність відповідача не є збитковою.

В свою чергу, нарахована позивачем пеня в розмірі 63375,69 грн. базується на умовах договору купівлі-продажу природного газу № 2417/14-КП-13 від 28.01.2014 року, які в силу закону є обовязковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи договір купівлі-продажу природного газу, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені.

Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Отже, оцінивши співвідношення розміру заявленої пені, із розміром завданих позивачу збитків, врахувавши інтереси обох сторін, суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір не є значним порівняно з сумою збитків, тому в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити як безпідставного та необґрунтовано заявленого.

Щодо вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат суд зазначає наступне.

Так, з розрахунку інфляційних витрат позивача вбачається, що інфляція нарахована останнім на суму боргу за актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2014 року за період з березня 2014 року по квітень 2014 року, від 28.02.2014 року за період з квітня 2014 року по грудень 2014 року, від 31.03.2014 року за період з травня 2014 року по грудень 2014 року, від 30.04.2014 року за період з червня 2014 року по грудень 2014 року, від 31.10.2014 року за період з грудня 2014 року по січень 2015 року, від 30.11.2014 року за період з січня 2014 року по березень 2015 року та від 31.12.2014 року за період з лютого 2015 року по березень 2015 року в загальній сумі 122031,29 грн.

Інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобовязання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, і коли строк виконання зобовязання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобовязання після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у звязку з допущеними в ньому помилками судом з власної ініціативи здійснено перерахунок суми інфляційних витрат за допомогою програми Законодавство, зокрема:

1) за актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 року на суму 208146,91 грн., строк оплати якого настав 14.02.2014 року, прострочка виникла з 15.02.2014 року, з врахуванням здійсненої відповідачем оплати 07.04.2014 року в сумі 208146,91 грн., враховуючи настання строку оплати вказаного акту 14.02.2014 року, інфляційні витрати розраховуються:

- за період: березень 2014 року від суми боргу 208146,91 грн. інфляційні витрати складають 4579,23 грн.;

- за квітень 2014 року інфляційні витрати не можуть нараховуватись, оскільки період прострочення боргу з врахуванням здійсненої відповідачем 07.04.2014 року повної оплати боргу складав менше місяця;

2) за актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2014 року на суму 178581,98 грн., строк оплати якого настав 14.03.2014 року, прострочка виникла з 15.03.2014 року, з врахуванням здійснених відповідачем оплат, враховуючи настання строку оплати вказаного акту 14.03.2014 року, інфляційні витрати розраховуються:

- за період з квітня 2014 року по травень 2014 року від суми боргу 178581,98 грн. інфляційні витрати складають 12903,26 грн.;

- за період з червня 2014 року по жовтень 2014 року від залишку боргу 59446,37 грн. інфляційні витрати складають 4579,62 грн.;

- за період з листопада 2014 року по грудень 2014 року інфляційні витрати не можуть нараховуватись, оскільки період прострочення боргу з врахуванням здійснених відповідачем в листопаді та грудні 2014 року часткових оплат складав менше місяця;

3) за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2014 року на суму 106506,05 грн., строк оплати якого настав 14.04.2014 року, прострочка виникла з 15.04.2014 року, з врахуванням здійснених відповідачем оплат, враховуючи настання строку оплати вказаного акту 14.04.2014 року, інфляційні витрати розраховуються:

- за період з травня 2014 року по листопад 2014 року від суми боргу 106506,05 грн. інфляційні витрати складають 14826,34 грн.;

- за грудень 2014 року інфляційні витрати не можуть нараховуватись, оскільки період прострочення боргу з врахуванням здійснених відповідачем в грудні 2014 року часткових оплат складав менше місяця;

4) за актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2014 року на суму 15289,21 грн., строк оплати якого настав 14.05.2014 року, прострочка виникла з 15.05.2014 року, з врахуванням здійснених відповідачем оплат, враховуючи настання строку оплати вказаного акту 14.05.2014 року, інфляційні витрати розраховуються:

- за період з червня 2014 року по листопад 2014 року від суми боргу 15289,21 грн. інфляційні витрати складають 1490,72 грн.;

- за грудень 2014 року інфляційні витрати не можуть нараховуватись, оскільки період прострочення боргу з врахуванням здійсненої відповідачем 30.12.2014 року та 31.12.2014 року повної оплати боргу складав менше місяця;

5) за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2014 року на суму 44904,76 грн., строк оплати якого настав 14.11.2014 року, прострочка виникла з 15.11.2014 року, з врахуванням здійснених відповідачем оплат, враховуючи настання строку оплати вказаного акту 14.11.2014 року, інфляційні витрати розраховуються:

- за період: грудень 2014 року від суми боргу 44904,76 грн. інфляційні витрати складають 1347,14 грн.;

- за січень 2015 року інфляційні витрати не можуть нараховуватись, оскільки період прострочення боргу з врахуванням здійснених відповідачем в січні 2015 року оплат боргу складав менше місяця;

6) за актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2014 року на суму 194806,49 грн., строк оплати якого настав 14.12.2014 року, втім оскільки це вихідний день в силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, кінцевим строком оплати є 15.12.2014 року, прострочка виникла з 16.12.2014 року, з врахуванням здійснених відповідачем оплат, враховуючи настання строку оплати вказаного акту 15.12.2014 року, інфляційні витрати розраховуються:

- за період з січня 2015 року по березень 2015 року інфляційні витрати не можуть нараховуватись, оскільки період прострочення боргу з врахуванням здійснених відповідачем в січні, лютому та березні 2015 року оплат боргу складав менше місяця;

7) за актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2014 року на суму 298252,32 грн., строк оплати якого настав 14.01.2015 року, прострочка виникла з 15.01.2015 року, з врахуванням здійснених відповідачем оплат, враховуючи настання строку оплати вказаного акту 14.01.2015 року, інфляційні витрати розраховуються:

- за період: лютий 2015 року від суми боргу 298252,32 грн. інфляційні витрати складають 15807,37 грн.;

- за березень 2015 року інфляційні витрати не можуть нараховуватись, оскільки період прострочення боргу з врахуванням здійснених відповідачем в березні 2015 року оплат боргу складав менше місяця.

Так, з врахуванням викладеного, за розрахунком суду, загальна сума інфляційних витрат за прострочення оплати спожитого природного газу становить 55533,68 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України щодо стягнення з Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 55533,68 грн.

Щодо клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду слід зазначити наступне.

Статтею 121 ГПК України визначено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Згідно з п. 7.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України підставою для розстрочки, відстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сімї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду мотивоване відповідачем наявністю обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, до яких останній відносить скрутне фінансове становище підприємства, наявність значної дебіторської заборгованості споживачів за послуги з теплопостачання перед підприємством, основними з яких є бюджетні підприємства та населення міста, збитковість підприємства, відсутність можливості самостійно проводити розрахунки за спожитий природний газ.

Вказані обставини, боржник вважає винятковими, оскільки вони перешкоджають своєчасно виконати рішення у спосіб та порядок визначені судом, а тому просить задовольнити його заяву про надання розстрочки виконання рішення суду.

На підтвердження викладених обставин відповідач надав суду наступні документи: довідку про кількість споживачів теплової енергії № 05/681 від 08.04.2016 року, довідку про наявність дебіторської заборгованості № 05/682 від 08.04.2016 року, довідку стосовно негативних факторів у звязку з наявною дебіторською заборгованістю № 05/683 від 08.04.2016 року, довідку про виконання інвестиційної програми № 05/684 від 08.04.2016 року, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік, Баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2015 року, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 1 квартал 2016 року, Баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.03.2016 року.

Так, із звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року вбачається, що Комунальне підприємство Дніпрорудненські теплові мережі за звітний період має прибуток в сумі 3000,00 грн., при цьому збиток відсутній. Разом з тим підприємство має чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в сумі 15224000,00 грн. та валовий прибуток в сумі 428000,00 грн., які збільшилися у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року.

Баланс підприємства свідчить, що Комунальне підприємство Дніпрорудненські теплові мережі станом на 31.03.2016 року має поточну кредиторську заборгованість, зокрема за:

- товари, роботи, послуги в сумі 10252000,00 грн.;

- розрахунками з бюджетом в сумі 188000,00 грн.;

-розрахунками зі страхування в сумі 61000,00 грн.;

-розрахунками з оплати праці в сумі 216000,00 грн.

При цьому поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобовязаннями у підприємства відсутня, дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги становить 12119000,00 грн., а оборотні активи на кінець звітного періоду складають 18587000,00 грн.

Таким чином, фінансовий стан відповідача не є тяжким, діяльність не є збитковою, а наявний дохід від здійснення господарської діяльності, прибуток свідчать про можливість виконання рішення відповідачем, в т.ч. за рахунок дебіторської заборгованості споживачів перед ним.

Крім того відповідно до п. 1.2. Договору № 2417/14-КП-13 від 28.01.2014 року газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими субєктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), (далі споживачам Покупця).

При цьому відповідачем не обґрунтована вимога про надання розстрочки виконання рішення суду саме строком на 12 місяців.

Крім того, слід зазначити, що наявність дебіторської заборгованості відповідача не є беззаперечною підставою для надання розстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.

Поряд з цим, надання розстрочки та відстрочки, у т. ч. зміну способу та порядку виконання рішення суду є правом, а не обовязком суду. Посилання відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки субєкту господарювання.

Таким чином, оскільки посилання відповідача щодо ускладнення виконання рішення суду не підтверджені відповідними доказами, а обставини, наведені Комунальним підприємством Дніпрорудненські теплові мережі не є винятковими, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його клопотання.

Втім суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений можливості звернутися із заявою в порядку ст. 121 ГПК України знову, надавши документи, які підтверджують наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, та відповідні докази.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 12.07.2016 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13 Закону України Про ринок природного газу, ст. ст. 526, 530, 551, 610, 611, 612, 625, 629, 655, 712 ЦК України, ст. ст. 180, 181,193, 216-218, 230, 231, 232, 233 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі, 71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Комсомольська, буд. 11, код ЄДРПОУ 32597943, на користь:

- Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720, пеню в сумі 63226 (шістдесят три тисячі двісті двадцять шість) грн. 25 коп., три проценти річних в сумі 8433 (вісім тисяч чотириста тридцять три) грн. 58 коп., інфляційні витрати в сумі 55533 (пятдесят пять тисяч пятсот тридцять три) грн. 68 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1907 (одна тисяча девятсот сім) грн. 90 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз Україна до Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі щодо стягнення пені в сумі 149,44 грн. відмовити.

4. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз Україна до Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі щодо стягнення трьох процентів річних в сумі 16,02 грн. відмовити.

5. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз Україна до Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі щодо стягнення інфляційних витрат в сумі 66497,61 грн. відмовити.

Повне рішення складено 15.07.2016 року

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.