Рішення № 58995088, 12.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/2376/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 липня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КЕМІНЯ М.П., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі СОЧЦІ І.І.

за участю представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 і ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Ляшко Вікторія Олександрівна, про скасування свідоцтв та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду від 4 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

15.07.2015 ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 мотивуючи наступним. Позивач ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом від 03.08.2011 майна своєї матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Спадкове майно зазначене у Свідоцтвах про право на спадщину за заповітом, виданих 13.06.2012 у спадковій справі № 24/2011 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О.:

за реєстровим № 2015 - 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа - 55,47 кв. м;

за реєстровим № 2017 - 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0615 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташованої по АДРЕСА_1, призначеної для обслуговування жилого будинку.

16.03.2015 позивач придбав на електронних торгах, проведених у виконавчому провадженні, 1/6 частку у вищевказаному житловому будинку, що належала ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого 13.06.2012 у спадковій справі № 24/2011 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О. за реєстровим № 2011, і 1/6 частку в цьому будинку, що належала ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого 13.06.2012 цим же нотаріусом за реєстровим № 2007 (Свідоцтва про придбання майна з торгів посвідчені приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеван С.І. 27.04.2015 за №№ відповідно 2078 і 2080).

Відповідачам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 13.06.2012 у спадковій справі № 24/2011 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О. були також видані Свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частку у вищезгаданій земельній ділянці кожному (Свідоцтва за №№ 2013 і 2009 відповідно).

Придбавши на електронних торгах відповідні частки у будинку АДРЕСА_1, позивач на законних підставах став його власником у цілому.

Відповідно до положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст. 120 «е» ЗК України, ст. 377 ЦК України, до позивача, який набув право власності на житловий будинок, переходить і право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, в обсязі й на умовах, установлених для попереднього землевласника, розміри ділянки встановлюються договором, а якщо договором про відчуження будинку розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, що зайнята будинком, та на частину ділянки, необхідну для його обслуговування. Ці спеціальні норми закону мають у спірних правовідносинах перевагу над іншими нормами. Тому позивач набув право на оформлення у власність частин земельної ділянки, що раніше належали відповідачам.

Посилаючись на ці обставини, на вказані норми закону та на положення, зокрема, ст.ст. 152, 155 ЗК України щодо права вимагати визнання права власності на землю, усунення перешкод у його здійсненні та скасування актів (документів), які порушують право власності, позивач просив:

скасувати Свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 13.06.2012 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О. кожне на 1/6 частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,062 га, розташовану по АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_4 за реєстровим № 2013 і на ім'я ОСОБА_5 за реєстровим № 2009;

визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,062 га, розташовану по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), у цілому.

Рішенням Хустського районного суду від 04.02.2016 у позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 ставить в апеляції питання про скасування рішення суду як незаконного та про задоволення позову. На обґрунтування скарги посилається на ті самі обставини, якими мотивувався позов, щодо необхідності захисту права власності, яке не визнається відповідачами. Зазначає, крім того, що відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним і із інших підстав, передбачених законом, тож правомірне придбання будинку, одноосібним власником якого став позивач, і є тим випадком, що тягне скасування оспорених свідоцтв.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який апеляцію підтримав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності, з необхідності захисту прав відповідачів на ідеальні частки у праві власності на земельну ділянку. Однак, своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права і погодитись із ними не можна. У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини.

Наявними в справі письмовими доказами підтверджується, що приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О. спадкоємцям майна ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, були у спадковій справі № 24/2011 видані 13.06.2012 Свідоцтва про право на спадщину її дітям:

відповідачу ОСОБА_5 як спадкоємцю за законом:

за реєстровим № 2007 - на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа 55,47 кв. м (а.с. 7);

за реєстровим № 2009 - на 1/6 частку земельної ділянки площею 0,0615 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташованої по АДРЕСА_1, призначеної для обслуговування житлового будинку (а.с. 74-75);

відповідачу ОСОБА_4 як спадкоємцю за законом:

за реєстровим № 2011 - на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа 55,47 кв. м (а.с. 8);

за реєстровим № 2013 - на 1/6 частку земельної ділянки площею 0,0615 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташованої по АДРЕСА_1, призначеної для обслуговування житлового будинку (а.с. 76-77);

позивачу ОСОБА_2 як спадкоємцю за заповітом:

за реєстровим № 2015 - на 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа 55,47 кв. м (а.с. 6);

за реєстровим № 2017 - на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0615 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташованої по АДРЕСА_1, призначеної для обслуговування житлового будинку (а.с. 9)

Зазначеними документами, а також даними Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.07.2016 №№ 63246316, 63246677, 63246902 і 63247435, одержаних апеляційним судом, зафіксовано, що:

спадщина належала спадкодавцю: житловий будинок - на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого держнотаріусом Хустської держнотконтори Васко І.М. 18.07.1987 за реєстровим № 2720; земельна ділянка - відповідно до Державного акту серії НОМЕР_3 на право приватної власності на землю, виданого 26.01.1995 на підставі рішення 15-ї сесії 21-го скликання Хустської міської ради від 11.03.1994;

право власності спадкоємців житлового будинку на їх ідеальні частки у будинку відповідно до виданих їм свідоцтв про право на спадщину реєструвалося: за ОСОБА_5 і за ОСОБА_4 - 15.06.2012, за ОСОБА_2 - 19.06.2012.

Свідоцтвами, виданими приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеваном С.І. 27.04.2015 за реєстровими №№ 2078 і 2080, посвідчено факти належності ОСОБА_2 на праві власності 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 із господарськими будівлями і спорудами, загальна площа будинку 117,9 кв. м, житлова площа 55,47 кв. м, що раніше належала ОСОБА_4, та 1/6 цього ж будинку із відповідними будівлями і спорудами, що раніше належала ОСОБА_5, придбаних ОСОБА_2 на електронних торгах, про проведення яких під час виконавчого провадження затверджено акт від 16.03.2015 (а.с. 7, 8). Правомірність правочину щодо купівлі-продажу майна з торгів презюмується, правочин є обов'язковим для виконання (ст.ст. 202, 204, 509, 626, 629, 650, 655, 656 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів)).

Право власності ОСОБА_2 на придбані з електронних торгів частки у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровано 27.04.2015, що відображено у вищевказаній Інформаційній довідці від 11.07.2016 № 63246316.

Таким чином, право спільної часткової власності на будинок припинилося, ОСОБА_2 є одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 (усіх його часток) із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 0,0615 га (кадастровий номер НОМЕР_2), призначеній саме для обслуговування цього житлового будинку (ст. 11 ч. 1, ч. 2 п.п. 1, 4, ст. 182 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 316-319, 325, 328, ст. 355 ч.ч. 1, 4, ст.ст. 356, 363, 381 ЦК України, ст. 2 ч. 1, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1 п. 1, ст. ст. 5 ч. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Закон № 1952-IV)). ОСОБА_2 зареєстрована в указаній садибі.

Земельна ділянка разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (садиба) є нерухомою річчю (нерухомим майном) у розумінні ст. 181 ч. 1 ЦК України, ст. 2 ч. 1 абз. 4, ст. 5 ч. 1 Закону № 1952-IV. Будинок, належні до нього господарські будівлі і споруди та земельна ділянка, на якій вони розташовані і яка призначена для їх обслуговування, становлять єдине ціле, порушення такої цілісності тягне відповідні порушення у здійсненні права власності щодо відповідного майнового об'єкта (об'єктів).

Право приватної власності, у т.ч., на землю, є непорушним, поряд із цим, це право набувається і реалізується громадянами відповідно до закону, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, випадки позбавлення, обмеження права власності, припинення права власності та діяльності власника встановлюються Конституцією та законами України (ст. 14 ч. 2, ст. 41 ч. 4 Конституції України, ст. 1 ч. 2, ст. 78 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 79, 81, ст. 153 ч. 1 ЗК України, ст. 3 ч. 1 п. 2, ст. 319 ч. 7, ст. 321 ч.ч. 1, 2 ЦК України). Цивільні права особа здійснює, а цивільні обов'язки - виконує у межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання правом не допускається; власник не може використовувати право власності на шкоду правам інших осіб (ст. 13 ч.ч. 1-3, ст. 14 ч. 1, ст. 319 ч. 5 ЦК України).

Відповідно до ст. 377 ч. 1 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника. Частиною першою статті 120 ЗК України, передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, припиняється право власності на земельну ділянку, на якій розташовані ці об'єкти; до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Крім того, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ст. 120 ч. 4 ЗК України).

З огляду на встановлене та на зміст законодавства, що регулює спірні правовідносини, право власності набувається (переходить) на цілісний об'єкт нерухомості, який може складатися з кількох нерозривно пов'язаних між собою об'єктів, де право на земельну ділянку, на якій розташовані відповідні об'єкти, переходить відповідно до переходу права на ці об'єкти (слідує за цим правом).

Відтак, право власності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на 1/6 ідеальну частку кожного у спірній земельній ділянці припинилося в силу прямої імперативної спеціальної норми закону, це право перейшло до ОСОБА_2 внаслідок вчинення правочину та на підставі прямої вказівки закону. Поза тим, право на земельну ділянку визначається пропорційно частці у праві особи на будинок, тобто, можливість володіння, користування земельною ділянкою, призначеною для обслуговування будинку, пов'язується із правом на будинок чи на частку в ньому. Відповідачі втратили права на частки у праві власності на будинок, розміщений на спірній земельній ділянці, ці права, а із ними - усіх прав на будинок, набув позивач, який здійснює право власності на свій розсуд, незалежно від волі інших осіб, що виключає для відповідачів можливість володіння, користування спірною земельною ділянкою.

Зазначене відповідає змісту правової позиції щодо переходу права власності на земельну ділянку (її частину) із придбанням розташованого на ній об'єкта нерухомості (частки в ньому), висловленої Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, яка враховується апеляційним судом і для відступу від якої колегія суддів підстав не вбачає (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).

Спірна земельна ділянка має кадастровий номер, який є єдиним щодо усієї ділянки із розташованим на ній будинком, частки сторін у праві спільної часткової власності на неї були ідеальними, даних про поділ земельної ділянки в натурі відповідно до часток співвласників, про утворення інших земельних ділянок із іншими кадастровими номерами у справі немає. За цих умов, для виникнення питання та/або спору щодо розміру та кадастрового номера земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на увесь житловий будинок (на всі частки в ньому) до одного із співвласників, підстав не було, як не наводили доводів щодо відповідних конкретних параметрів і відповідачі. Посилаючись у суді першої інстанції на обґрунтування своїх доводів на, начебто, недотримання при переході прав на землю норм ст. 377 ч. 2 ЦК України та ст. 132 ч. 2 ЗК України, відповідачі не врахували особливостей такого переходу права на землю у даному конкретному випадку та не взяли до уваги наведені вище обставини справи, відповідно до яких одночасно: перешкод для такого переходу прав не було; відмова у такому переході права на землю порушувала б законні права покупця часток у будинку; частки як у будинку, так і в земельній ділянці, яка в цілому має кадастровий номер, були ідеальними. Твердження відповідачів про неправомірність припинення їх права власності на частки у земельній ділянці через відсутність у переліку, наведеному в ст. 140 ЗК України, цих підстав, теж необґрунтовані, позаяк це не спростовує наявності відповідних спеціальних норм у ст. 120 ЗК України, які підлягають застосуванню.

За обставинами справи, для визнання протиправним припинення права власності відповідачів на їх ідеальні частки у земельній ділянці підстав немає, одноосібний власник будинку, а тому - і набувач права власності на реальну земельну ділянку в цілому у натурі, колишніми власниками ідеальних часток у праві власності на будинок і на земельну ділянку не може бути обмежений у здійсненні свого права власності. Право власності на частки у земельній ділянці припинилося для відповідачів і перейшло до позивача правомірно, з передбачених законом підстав, тому майнове право позивача підлягає захисту. Беручи до уваги, що відповідачі за їх правовою позицією в справі заперечують набуття позивачем відповідних прав, не визнають за позивачем права власності на набуті частки у праві на земельну ділянку, що раніше їм належали, і позасудовим порядком захист майнових прав позивача неможливий, вимога про визнання права власності на спірну земельну ділянку в цілому є належним способом захисту права, яке не визнається (ст. 15 ч. 1, ст. 16 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 392 ЦК України, ст. 90 ч. 2, ст. 152 ч. 3 п. «а», ст. 153 ч. 1 ЗК України). Задоволення цієї вимоги уможливлює подальше оформлення прав на земельну ділянку та її цивільний оборот.

Поряд із цим, ОСОБА_2 заявила вимогу про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,062 га, розташовану по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), у цілому. Тим часом, встановлено і ніким не заперечується, що площа цієї ділянки становить 0,0615 га, тому вимога в частині, що перевищує установлену площу ділянки, безпідставна.

Вирішуючи справу в частині вимог позову про скасування свідоцтв колегія суддів констатує наступне. Пред'являючи вимоги про скасування свідоцтв про право на спадщину, виданих відповідачам, позивач ОСОБА_2 не наводила підстав для цього, які б випливали з норм спадкового права, а виходила з правової позиції щодо порушення цими свідоцтвами її майнових прав на земельну ділянку та обґрунтовувала її нормами цивільного та земельного законодавства суто щодо права власності на землю. Така правова позиція помилкова.

Одержавши свідоцтва про право на спадщину, усі спадкоємці майна ОСОБА_7 реалізували свої цивільні права та виконали цивільні обов'язки у спадкових правовідносинах, що випливають з положень, зокрема, ст.ст. 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1225, 1233, 1258, 1261, 1268, ст. 1296 ч.ч. 1, 2, ст. 1297 ЦК України. Даних про те, що Свідоцтва про право на спадщину за законом, які були видані ОСОБА_4 і ОСОБА_5, оспорювалися судовим порядком з підстав, пов'язаних зі спадкування майна ОСОБА_7, у справі немає. Отже, неправомірності дій відповідачів у спадкових правовідносинах, незаконності відповідних свідоцтв, неправомірності їх видачі тощо у справі не встановлено, відповідачі діяли правомірно.

Відповідачі реалізували майнові права, що виникли в результаті спадкування, зареєстрували право власності на відповідні ідеальні частки у спадковому майні та діяли в цивільному обороті із використанням успадкованого майна як його власники. Наявність у відповідачів відповідних свідоцтв, їх дійсність та реєстрація прав власності уможливили, серед іншого, і придбання позивачем відповідних часток у вищевказаному будинку і, як наслідок, набуття права власності на спірну земельну ділянку, тобто, уможливили легітимний перехід прав власності на майно.

Виходячи з викладеного, вказаними свідоцтвами не були порушені майнові права позивача, тому вимоги про скасування свідоцтв із наведених у заяві підстав не підлягали задоволенню. Окрім цього, позивач просив скасувати свідоцтва про право на спадщину внаслідок обставин, що виникли значно пізніше їх видачі і не пов'язані із правом спадкування, а тому вже лиш через це не могли слугувати підставами для задоволення цих вимог.

В апеляційній скарзі позивач наводив аргументи щодо необхідності скасування свідоцтв про право на спадщину, виданих іншим спадкоємцям, на підставі ст. 1301 ЦК України, а саме, із посиланням на інші випадки визнання недійсними свідоцтв, що передбачені законом. Однак, по-перше, із цих підстав позов не пред'являвся і посилання позивача в апеляційній скарзі на відповідні підстави для скасування рішення виходить за межі підстав позову, рівно як і вказівка в рішенні суду на ці підстави знаходиться за межами підстав позову; по-друге, спір не стосувався правовідносин щодо спадкування та дійсності (правомірності) свідоцтв у цьому контексті; по-третє, підстави, фактичні обставини та норми права, на які посилався позивач обґрунтовуючи позов, не є тими «іншими випадками, встановленими законом», у яких за правилами ст. 1301 ЦК України можуть бути визнані недійсними (скасовані) свідоцтва про право на спадщину, що були видані відповідачам.

Із переходом прав власності на відповідне майно, що раніше належали ОСОБА_4 і ОСОБА_5, до ОСОБА_2 Свідоцтва про право на спадщину за законом, права за яким були реалізовані спадкоємцями, втрачають своє значення як правовстановлюючих для них документів, більше не посвідчують права, що припинилися з підстав, передбачених законом, і визнання недійсними та/або скасування не потребують. Сама по собі наявність цих свідоцтв, які вже втратили правове значення, не є перешкодою для визнання права власності на земельну ділянку за позивачем.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України часткового задоволення апеляції позивача, скасування рішення суду першої інстанції, що не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, задоволення вимоги позову про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку в цілому та відмови в решті позову.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Хустського районного суду від 4 лютого 2016 року скасувати, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про скасування свідоцтв та визнання права власності задовольнити частково, визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на земельну ділянку площею 0,0615 га, розташовану по АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки НОМЕР_2), у цілому.

У решті позову відмовити.

Стягнути: з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 472,96 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору; з ОСОБА_2 568,95 грн судового збору на в дохід держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді