Рішення № 58992613, 18.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/992/15-ц 18.07.2016 18.07.2016 18.07.2016

Провадження №22-ц/784/1524/16

Справа № 486/992/15ц

Провадження № 22ц/784/1524/16 Головуючий у 1-ї інстанції Кологрива Т.М.

Категорія 2 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Ямкової О.О.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем: Гавор В.Б.,

за участю: позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на заочне рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2016 року

за позовом

ОСОБА_2

до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5,

приватного нотаріуса Южноукраїнського міського нотаріального округу

Дмитрієвої Валентини Володимирівни

(далі - приватний нотаріус),

третя особа - Служба у справах дітей Южноукраїнської міської ради

(надалі - ССД),

про усунення перешкод шляхом виселення, скасування свідоцтва та державної реєстрації прав власності, стягнення компенсації за користування майном та відшкодування моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом виселення відповідача з усіма членами сім'ї з належної позивачу квартири АДРЕСА_1.

У липні 2015 року ОСОБА_2 подав доповнення до позову, вимоги за яким неодноразово уточнював, та остаточно їх пред'явив до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, приватного нотаріуса Дмитрієвої В.В., та просив усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідачів як тимчасових мешканців, скасування свідоцтва про придбання майна з публічних торгів, що видане приватним нотаріусом 28 травня 2013 року, і скасування державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_3 на спірну квартиру у Державному реєстрі речових прав. Також просив про стягнення з повнолітніх членів сім'ї ОСОБА_3 компенсації за користування майном з підстав, передбачених ст. 390 ЦК України, по 10 000 грн. з кожного, та відшкодувати кожним з них на його користь компенсацію моральної шкоди по 5 000 грн..

Позивач зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1, яку з публічних торгів 13 травня 2013 року придбав відповідач ОСОБА_3.

Рішенням та додатковим рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня і 22 червня 2015 року протокол про проведення зазначених прилюдних торгів, акт державного виконавця щодо реалізації предмета іпотеки та свідоцтво про належність ОСОБА_3 на праві власності квартири АДРЕСА_1 - визнані недійсними.

На звернення позивача з листами до відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 щодо звільнення ними як тимчасовими мешканцями належного йому майна, останні виселятися з квартири не бажають.

Такі дії відповідачів призвели до порушення прав позивача як власника житла, внаслідок чого йому заподіяні моральні страждання та витрати у зв'язку з незаконним зайняттям квартири.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 4 лютого 2016року до участі у справі в якості співвідповідача залучено приватного нотаріуса Дмитрієву В.В., та в якості третій особи - Службу у справах дітей Южноукраїнської міської ради.

Заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалено про усунення перешкод в користуванні ОСОБА_2 належною йому квартирою шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 спільною з неповнолітньою ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі по 750грн. 00 коп. компенсації з кожного. У задоволенні решти вимог відмовлено. Розподілені судові витрати.

В апеляційної скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалите нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, оскаржуючи фактично рішення суду в частині задоволення позовних вимог.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач вважає доводи скарги необґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

При вирішенні справи судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1, що належить позивачу ОСОБА_2, 13 травня 2013 року придбана з прилюдних торгів відповідачем ОСОБА_3, внаслідок чого складено протокол про проведення прилюдних торгів і акт державного виконавця щодо реалізації предмета іпотеки та на ім'я відповідача видано свідоцтво про придбання ним майна з публічних торгів (а.с.96, 108-109).

Рішенням та додатковим рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року і 22 червня 2015 року протокол про проведення зазначених прилюдних торгів, акт державного виконавця щодо реалізації предмета іпотеки та свідоцтво про належність ОСОБА_3 на праві власності квартири АДРЕСА_1 - визнані недійсними (а.с.4-7,89-90).

3 березня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно скасована запис щодо реєстрації прав власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, зроблену на підставі свідоцтва про придбання майна з публічних торгів, що видане приватним нотаріусом 28 травня 2013 року (а.с.197).

Разом з тим, в спірній квартирі до наступного часу проживають та є зареєстрованими відповідачі разом з неповнолітньою дитиною, яким у відповідності до вимог статей 98, 150 ЖК України, статей 386, 391 ЦК України позивачем направлено лист-вимога від 20 травня 2015 року про добровільне звільнення спірної жилової площі (а.с.8).

Враховуючи ту обставину, що відповідачами не заперечується факт їх небажання звільнити квартиру, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність перешкод, які чиняться ОСОБА_2 у доступі до житла, та призвели до порушення його прав з боку відповідачів на вільне володіння та користування належним майном.

За таких обставин та враховуючи положення ст. ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушені права позивача на користування і розпорядження власністю підлягають захисту, а тому обґрунтовано виселив відповідачів із спірного майна. Такі висновки суду відповідають вимогам ст. ст. 98, 150 ЖК України.

Доводи ОСОБА_3 в апеляційної скарзі про наявність у нього та членів його родини, одним з яких є неповнолітня дитина, законного права на проживання в квартирі є помилковим тлумаченням діючого законодавства, а посилання на порушення судом норм процесуального права, у зв'язку з необхідністю відкладення слухання справи для заміни представника відповідача є безпідставними, так як суд розглянув справу при наявності даних про належне повідомлення сторін та з вирішенням заявлених ними клопотань.

За такого, перевіривши законність судового рішення в межах апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни судового рішення в частині усунення перешкод шляхом виселення не вбачається, як немає підстав для його перегляду в частині відмови у задоволенні позову, яка відповідачем фактично не оскаржується.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про відшкодування на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції помилково виходив із обґрунтованості пред'явлених вимог, та не врахував, що вини відповідачів у перенесених позивачем моральних стражданнях та хвилюваннях немає, так як ними у відповідності до положень, передбачених статтями 324, 354 ЦПК України, використані процесуальні права на оскарження рішення суду апеляційної інстанції, яке розглянуто в касаційної інстанції у лютому 2016 року, а також ними подана скарга до Верховного Суду України, яка прийнята до розгляду у квітні 2016 року. Таким чином, зловживання правом з боку відповідачів не мало місця, а тому як наслідок відсутнє причинно-слідчий зв'язок між перенесеними позивачем моральними стражданнями та діями відповідачів, якими використане своє право у відповідності до норм ЦПК України.

Тому, до таких висновків місцевий суд дійшов без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до п.п.3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цієї частині та ухвалення нового, яким у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Підстави для зміни судового рішення в частині розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2016 року в частині стягнення компенсації моральної шкоди скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

В іншій частині заочне рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів .

Головуюча

Судді