Ухвала суду № 58988276, 14.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3992/16 Справа № 201/13552/15 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Калиновський А.Б.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого Калиновського А.Б.

Суддів Гайдук В.І, ОСОБА_2

При секретарі Сахарову Д.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, третя особа - приватна фірма "Конкур" про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_3, третя особа - ПФ "Конкур" про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

В рахунок часткового погашення заборгованості приватної фірми «Контур» перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором №699000009202004 від 17 квітня 2012 року у розмірі 584 843,06 грн. та в рахунок часткового погашення штрафу у розмірі 85 250 грн. за порушення умов договору іпотеки відповідно до п. 3.5 Договору іпотеки № 699000009202004/З від 17 квітня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки на частину приміщення №1 поз. 11-14, 14а на першому поверсі будівлі літ. А8, А1-2, А2- 1 загальною площею 71,2 кв.м., ганок літ. А у загальному користуванні, приміщення №№І-2,1-3,1-8, 2б, реєстраційний номер обєкта 5980238, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд. 15, прим. 1.

Визнано право власності за ПАТ «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020, п/р 373910011 в AT «Дельта Банк», МФО 380236) на предмет іпотеки, а саме на частину приміщення №1 поз. 11-14, 14а на першому поверсі будівлі літ. А8, А1-2, А2- 1 загальною площею 71,2 кв.м., ганок літ. А у загальному користуванні, приміщення №№І-2,1-3,1-8, 2б, реєстраційний номер обєкта 5980238, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд. 15, прим. 1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати по справі у розмірі 3 654 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового, про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 квітня 2012 року між ПАТ «АСТРА БАНК» та Приватною фірмою «Контур» був укладений Кредитний договір №699000009202004 з додатками та змінами до нього. Позичальнику встановлено ліміт кредитування в розмірі 511 000,00 грн. на строк з 17.04.2012 по 16.04.2015 включно. Кредит було надано відповідно до умов Кредитного договору на закупівлю товару та здійснення господарської діяльності. Відповідно до п.1.6 Кредитного договору відсотки за користування кредитом встановлено в розмірі 20,9% річних.

В забезпечення виконання зобовязань за договором №699000009202004 від 17 квітня 2012 року між ПАТ «АСТРА БАНК» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 699000009202004/З від 17 квітня 2012 року. Відповідно до умов вказаного договору у разі порушення іпотекодавцем будь-якого із зобовязань передбачених п.3.4 договору іпотеки, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 10% від вартості предмету іпотеки, тобто сума штрафу становить 85 250 грн.

02 грудня 2013 року між ПАТ «АСТРА БАНК» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги, про заміну кредитора у зобовязанні, посвідчений 02.12.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за №1539 та який діє зі змінами та доповненнями.

В звязку з неналежним виконанням взятих на себе зобовязань по поверненню кредитних коштів, станом на 30.07.2015 року утворилася заборгованість у розмірі 584 843,06 грн., яка складається з: - Заборгованість за кредитом прострочена 404 271,95 грн. - Розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 68 546,27 грн. - Сума 3% річних від суми простроченого кредиту 3 868,75 грн. - Сума заборгованості за відсотками 11 214,39 грн. - Сума заборгованості за відсотками прострочена 91 865,85 грн. - заборгованість з пені 4 828,74 грн. - Сума 3% річних від суми прострочених відсотків 247,11 грн. ОСОБА_4 сума штрафу за порушення умов договору іпотеки відповідно до п. 3.5 договору іпотеки в розмірі 85 250 грн.

Боржник повідомлявся про необхідність погашення заборгованості, однак на сьогоднішній день заборгованість не погашена.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк", суд правильно виходив з того, що у звязку з неналежним виконанням взятих на себе зобовязань по поверненню кредитних коштів, утворилася заборгованість, а тому в силу приписів ст. 572 ЦК України, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що є рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2016 року(а.с. 171 т.1) про стягнення заборгованості за даним кредитним договором, а тому стягнення грошової суми чи звернення стягнення на предмет іпотеки є протиправним та призведе до подвійної відповідальності чим порушить його права не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до діючого законодавства, умов кредитного договору і договорів забезпечення, банк не обмежений у правах щодо захисту своїх прав в судовому порядку, заявляючи одночасно свої вимоги як до основного боржника, ПФ «Контур», так і до його майнового поручителя, ОСОБА_3

Зокрема, відповідно до п. 9 Постанови №5 від 30.03.2012р. Пленуму ВССУ, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Посилання апелянта на те, що штраф у розмірі 85 250,00 грн. банком було нараховано необґрунтовано, а саме з тих підстав, що договори страхування були укладені в неакредитованій страховій компанії, хоча це не відповідає дійсності є необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 3.4-3.5 Договору іпотеки штраф у розмірі 10% від заставної вартості майна передбачений за ряд порушень відносно порядку страхування майна.

Останній страховий договір, який було укладено Відповідачем 14.06.2014р., діяв до 13.06.2015р. інших договорів страхування Відповідач ОСОБА_5 не надавав. Згідно п. 3.4 Договору іпотеки Іпотекодавець зобов'язаний застрахувати майно на умовах, що визначені Кредитним договором. Зокрема п. 4.2.6 Кредитного договору передбачає, що страхування здійснюється на строк дії кредитного договору плюс 90 календарних днів. Оскільки кредитна лінія відкривалася позичальнику до 16.04.2015р., страховий договір повинен був укладатися не до 13.06.2015р. до 14.07.2015 р., або укласти окремий договір страхуванні на ці додаткові 30 днів.

Також Відповідачем було допущено порушення стосовно дат укладення останніх двох договорів страхування. Так передостанній договір страхування діяв до 22.04.2014р., а наступний договір страхування почав діяти лише через два місяці (14.06.2014р. був підписаний, а страховий платіж взагалі було здійснено 19.06.2014р.). Хоча Кредитним договором передбачено, що наступний договір страхування повинен укладатися за 5 днів до закінчення попереднього. Однак в супереч умовам договору між договорами страхування утворилося вікно у два місяці.

Крім того майно повинно було бути застраховано на 120% від його вартості, проте за останніми двома договорами страхування майно застраховано лише на 614 000,00 грн., що навіть не відповідає 100% заставної вартості, яка становить відповідно п. 1.3 Договору іпотеки 852 000,00 грн.

Таким чином вбачається, що Банк мав право і достатньо підстав для нарахування штрафу у розмірі 85 250,00 грн., оскільки умови страхування були неодноразово порушені іпотекодавцем.

Твердження апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що судом не зясовано та не вказано у рішенні суду вартості заставного майна, яка фактично перевищує суму боргу, чим порушуються його права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ні положеннями ЗУ «Про іпотеку», ні приписами ЦК України не встановлено жодної імперативної норми, котра скасовувала би можливість іпотекодержателя скористатися правом звернути стягнення на предмет застави, у разі невиконання основного зобов'язання, з підстав не співмірності вартості майна сумі боргу або оціночного судження щодо складу загальної заборгованості, окрім ст.39 ЗУ «Про іпотеку».

Згідно ст. 39 ЗУ "Про іпотеку", суди мають право відмовляти у задоволенні позову з підстав, передбачених цією статтею, лише у випадках, коли строк виконання основного зобов'язання ще не настав - у разі дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки. В даному випадку строк виконання основного зобов'язання настав ще 16.04.2015р., до моменту звернення ОСОБА_5 з позовом до суду в серпні 2015р.

Що стосується способу реалізації, то суд в рішенні зазначив, що звернення стягнення відбувається шляхом набуття ОСОБА_5 права власності на нього. А оскільки вимоги ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» стосуються виключно реалізації предмету іпотеки, у випадку набуття ОСОБА_5 права власності на нього, що, звісно, не є реалізацією, визначення вартості майна взагалі не потрібне. Ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» передбачає, що Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя.

Тому у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього, визначення вартості предмету іпотеки не є обов'язковим.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з'ясував обставин виконання позивачем вимог закону щодо направлення відповідачу письмової вимоги є необґрунтованими, оскільки не направлення банком вимоги про виконання зобов'язання боржнику не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

В даному випадку банк звернувся з позовом до суду, тому відповідно до положень ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» банк не був зобов'язаний направляти вимогу відповідачу, а сам відповідач має можливість як визнати позовні вимоги так і заперечувати проти них.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: