Рішення № 5898270, 21.07.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.07.09 р. Справа № 8/212пн

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1,

код НОМЕР_1, м.Донецьк

до відповідача Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації

м.Донецька”, ЄДРПОУ 03336670, м.Донецьк

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Донецька міська рада, м.Донецьк

за участю Прокурора Донецької області, м.Донецьк

про визнання права власності

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1-підприємець

від відповідача: ОСОБА_3-юрисконсульт

від третьої особи: ОСОБА_4-по дов.

В засіданні суду брали участь:

ОСОБА_5-прокурор

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька”, м.Донецьк про визнання права власності на будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 113,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.11.2008р. було повністю задоволено позовні вимоги по справі №8/212пн та визнано право власності Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк на будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 113,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2008р. по справі №8/212пн скасоване, справу передано на новий розгляд.

Підставою для скасування судового рішення по справі №8/212пн Вищим господарським судом України вказано ті обставини, що відповідно до положень ст.95 Земельного кодексу України та ст.25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця. Таким чином, як було зазначено Вищим господарським судом України, судове рішення підлягало скасуванню відповідно до приписів ст.111-10 ч.2 п.3 Господарського процесуального кодексу України оскільки стосувалось прав і обовязків орендодавця, який не був залучений до участі у справі.

Крім цього, згідно з постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2009р. по справі №8/212пн, місцевому суду також належало зясувати, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, для такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній.

Згідно із ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до прийняття рішення господарським судом треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть бути залучені до участі у розгляді справи, якщо рішення з господарського спору може вплинути на права та обовязки щодо однієї з сторін.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2009р. до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Донецьку міську раду, м.Донецьк.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб під час проведення реконструкції та перебудови спірного обєкту. Одночасно, позивач також посилається на ті обставини, що земельна ділянка, на якій розташоване спірне майно, надавалася йому в оренду для експлуатації існуючого торгівельного павільйону.

Відповідач у відзиві на позовну заяву №01/2008 від 13.07.2009р. повідомив суд про ті обставини, що він лише здійснює державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Таким чином, за твердженням відповідача, враховуючи, що визнання права власності не відноситься до його компетенції, він є неналежним відповідачем по справі. Одночасно, за думкою відповідача, позивач як особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набув право власності на це майно.

Третя особа надала письмові пояснення по суті спору №01/15-3095 від 13.07.2009р., згідно з якими повідомила суд про ті обставини, що обєкт нерухомого майна було збудовано позивачем без отримання містобудівних умов та обстежень, без отримання дозволу на будівництво обєкту містобудування та без оформлення належним чином всіх дозвільних документів, наявність яких передбачалась чинним на час будівництва законодавством. Крім цього, як вказує третя особа, позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів, які б свідчили про придатність та безпечність експлуатації самочинно збудованого майна, його відповідність державним будівельним нормам, санітарним нормам, правилам протипожежної безпеки тощо.

Прокурор в судовому засіданні 21.07.2009р. підтримав свої заперечення проти задоволення позовних вимог, що були викладені у касаційному поданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, прокурора та третьої особи, господарський суд встановив:

Рішенням №334/5 від 21.06.2006р. виконавчого комітету Донецької міської ради вирішено надати Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) в оренду для експлуатації існуючого торгівельного обєкту по вул.Прожекторній в Пролетарському районі м.Донецька.

На підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №334/5 від 21.06.2006р., 31.07.2006р. між позивачем та зазначеним вище органом місцевого самоврядування був укладений договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 113,3 кв.м., яка розташована за адресою: м.Донецьк, вул.Прожекторна.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання вказаного вище договору) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Як встановлено судом, згідно п.3, п.13 договору оренди від 31.07.2006р. земельна ділянка передавалась позивачу в оренду для експлуатації існуючого торгівельного павільйону.

При цьому, за змістом договору оренди від 31.07.2006р., а також рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №334/5 від 21.06.2006р., відсутні будь-які відомості щодо надання вказаному торгівельному павільйону статусу тимчасової споруди, що спростовує твердження третьої особи щодо надання в оренду позивачу земельної ділянки для експлуатації тимчасової споруди.

Згідно з наданим до матеріалів справи висновком про технічний стан торгівельного павільйону-магазину продовольчих товарів по вул.Прожекторній, 6 „б” у м.Донецьку, складеним Дочірнім підприємством "Науково-дослідницький та проектний інститут „ДОНЕЦЬКИЙ ПРОМБУДНДІПРОЕКТ" Державного акціонерного товариства „Будівельна компанія „УКРБУД”, будівля торгівельного павільйону-магазину побудована у 2000р. за паспортом на обєкт обслуговування населення, виконаного Головним управлінням містобудування та архітектури м.Донецька у 2000р.

За таких обставин, фактично позивач отримав у користування земельну ділянку з наявним на ній нерухомим майном - торгівельним магазином-павільйоном.

За поясненнями позивача, наданими в судовому засіданні 21.07.2009р., з метою здійснення підприємницької діяльності розташований на орендованій земельній ділянці торгівельний магазин-павільйон ним у було реконструйовано та перебудовано.

Враховуючи, що земельна ділянка, на якій знаходився торгівельний павільйон, була отримана позивачем в оренду 31.07.2006р. і до теперішнього часу в оренду іншим особам не передавалась, за висновками суду, саме позивач мав можливість та зробив реконструкцію вказаного павільйону.

Рішенням №572 від 17.08.2007р. виконавчого комітету Пролетарської районної у м.Донецьку ради обєкту торгівлі, який був реконструйований позивачем, присвоєно поштову адресу: 83110 АДРЕСА_1.

При цьому, згідно вказаного рішення також містяться посилання на належність торгівельного павільйону по вул.Прожекторній, 6 „б” у м.Донецьку позивачу згідно договору купівлі-продажу від 17.06.2004р.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про планування та забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності або на праві користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів, зокрема міських рад, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 Закону України “Про планування та забудову територій”, встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Як встановлено судом, відповідного дозволу на виконання будівельних робіт щодо торгівельного павільйону по вул.Прожекторній, 6 „б” у м.Донецьку позивачем отримано не було (пояснення позивача, надані в судовому засіданні 21.07.2009р.).

Таким чином, за висновками суду, проведена позивачем реконструкція торгівельного павільйону по вул.Прожекторній, 6 „б” у м.Донецьку є самочинним будівництвом.

Здійснення позивачем самочинного будівництва стосовно торгівельного павільйону по вул.Прожекторній, 6 „б” у м.Донецьку також підтверджується відміткою відповідача, зробленою на технічному паспорті на громадський будинок, письмовими поясненнями третьої особи.

Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з вимогами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України).

Тобто, законом передбачається можливість виникнення права власності на збудоване нерухоме майно у особи, яка його здійснила. Умовою визнання права власності за такою особою є рішення суду, яке має ґрунтуватись на можливості надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Така можливість може бути відсутня у звязку з правовим режимом категорії земель, з якої надається земельна ділянка під збудоване нерухоме майно, або з неможливістю переводу забудованої земельної ділянки із однієї категорії земель до другої, або з можливим порушенням прав інших осіб в разі надання земельної ділянки тощо.

Як вказувалось вище, згідно рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №334/5 від 21.06.2006р., земельна ділянка, яка була надана позивачу в оренду, відносилась до земель житлової та громадської забудови міськради.

Згідно з усними поясненнями третьої особи, на теперішній час право користування позивачем земельною ділянкою по вул.Прожекторній у м.Донецьку не припинилось.

Таким чином, враховуючи, що як на момент отримання позивачем земельної ділянки, так й на момент проведення позивачем самочинного будівництва, на земельній ділянці знаходиться торгівельний павільйон, за висновками суду, відсутні будь-які перешкоди для подальшого надання позивачу земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Крім цього, частиною 5 ст.376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, вказаний пункт статті 376 Цивільного кодексу України також передбачає можливість визнання за особою права власності на самочинне будівництво.

При цьому, з урахуванням вимог вказаного пункту ст.376 Цивільного кодексу України, необхідними умовами для визнання права власності на самочинно збудоване майно у даному випадку є наявність у позивача права власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, а також встановлення того факту, що самочинне будівництво не порушує прав інших осіб.

Як вказувалось вище, позивач на момент проведення самочинного будівництва був користувачем земельної ділянки, на якій вказане будівництво було розташоване. При цьому, на теперішній час, за поясненнями третьої особи, яка здійснює повноваження власника земельної ділянки, право користування позивача на земельну ділянку по вул.Прожекторній у м.Донецьку не припинилось.

Згідно з наданим до матеріалів справи звітом про технічний стан будівельної конструкції магазину продовольчих товарів, складеним Дочірнім підприємством "Науково-дослідницький та проектний інститут „ДОНЕЦЬКИЙ ПРОМБУДНДІПРОЕКТ" Державного акціонерного товариства „Будівельна компанія „УКРБУД”, встановлено, що обєкт торгівлі, розташований по вул.Прожекторній, 6 „б” в Будьонівському районі м.Донецька, може бути прийнятий в експлуатацію та використовуватись за цільовим призначенням. Крім того, за змістом технічного висновку будівля магазину відноситься до обєкту нерухомості III класу капітальності.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що згідно з ліцензією серії АБ №209714 від 29.03.2005р. Дочірньому підприємству "Науково-дослідницький та проектний інститут „ДОНЕЦЬКИЙ ПРОМБУДНДІПРОЕКТ" Державного акціонерного товариства „Будівельна компанія „УКРБУД” надане право здійснювати обстеження та оцінювання технічного стану будівельних конструкцій, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірного обєкту.

Згідно з ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідних доказів, які б підтверджували наявність заперечень третьої особи (яка здійснює повноваження власника земельної ділянки) проти права власності позивача будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 113,3 кв.м., що розташована за адресою: м.Донецьк, вул.Прожекторна, 6„б” до матеріалів справи не надано.

Зокрема, починаючи з 2006р. до моменту залучення Донецької міської ради, м.Донецьк до участі у цій справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відсутні будь-які докази наявності звернень третьої особи до позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва.

Викладене також підтверджує висновки суду щодо відсутності порушень прав інших осіб під час проведення спірного самочинного будівництва позивачем.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

За ч.2 ст.7 вказаного закону до функцій місцевих органів державної реєстрації прав віднесено, зокрема, реєстрацію прав на нерухоме майно, забезпечення в установленому порядку формування та внесення кадастрових планів земельних ділянок та даних технічної інвентаризації інших об'єктів нерухомого майна до Державного реєстру прав.

Проте, згідно з п.5 розділу V "Прикінцеві положення” цього Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 (далі по тексту „Положення”), підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах, визначених адміністративно-територіальних одиниць.

За таких обставин, листом позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно: будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 113,3 кв.м.

За приписами п.3.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р., розгляд заяви і прийняття рішення щодо реєстрації права або відмови в реєстрації проводиться у строк, який з дня отримання заяви БТІ не повинен перевищувати тридцяти календарних днів без урахування терміну проведення інвентаризаційних робіт, а також строку прийняття рішення органами, визначеними пунктом 6.1 цього Положення.

Будь-яких доказів проведення або відмови у проведенні реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно відповідачем до матеріалів справи не надано.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 та п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Позов про визнання права власності це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не повязаних з позбавленням володіння.

При цьому, нормами Цивільного кодексу України не визначено перелік осіб, до повноважень яких належить визнання чи невизнання прав за будь-якими юридичними чи фізичними особами. Особою, яка не визнає право, може бути будь-яка особа, а не лише особа, якій надано такі повноваження.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” відповідна державна реєстрація офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з п.18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/98 від 31.01.2001р. „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом” оскільки відповідно до пункту 5 розділу V „Прикінцеві положення” Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації, останні можуть бути відповідачами у таких справах.

За таких обставин, враховуючи відсутність будь-яких доказів проведення або відмови у проведенні реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно, за висновками суду, право власності позивача не визнається відповідачем органом, який здійснює державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірний обєкт збудований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, а також відсутність будь-яких доказів порушення будівництвом спірного обєкту прав інших осіб, позовні вимоги про визнання права власності на магазин продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 113,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що на момент звернення позивача до суду у останнього були відсутні правоустановчі документи на спірне майно, за висновками суду, з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі.

Таким чином, у відповідності із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації м.Донецька”, м.Донецьк задовольнити повністю.

Визнати право власності Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк на будівлю магазину продовольчих товарів (літера А-1) загальною площею 113,3 кв.м, яка розташована за адресою: м.Донецьк, вул.Прожекторна, 6”б”.

В судовому засіданні 21.07.2009р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 21.07.2009р.

Суддя