Ухвала суду № 58981687, 12.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м. Київ К/800/10701/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - Управління) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року у справі № 826/10947/13-а за адміністративним позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» (далі - Підприємство) до Управління,

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000234050, № 0000224050 від 23.04.2013 щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та зменшення розміру бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

8 серпня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000234050, № 0000224050 від 23.04.2013 визнані недійсними та скасовані.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 4.04.2013 до 8.04.2013 Управлінням була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Підприємства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства за господарськими операціями з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 1.03.2011 до 30.09.2012, за наслідками якої 10.04.2013 був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Підприємством у порушення вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України завищені валові витрати та витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України завищений податковий кредит у розмірі 71 136,00 грн., а також у порушення п.,п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України завищена заявлена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 71 136,00 грн.

23 квітня 2013 року Управління прийняло податкові повідомлення-рішення: № 0000234050 щодо збільшення Підприємству грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 88 921,00 грн. 00 коп., № 0000224050 щодо зменшення розміру бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 71 136,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Суди встановили, що 22.03.2011 між Підприємством та ТОВ «Саноіл Торг» був укладений договір поставки № 4500571154, згідно умов якого Підприємство придбало у вказаного контрагента урожай (сою) 2010 року.

На підставі документів, складених у зв'язку з виконанням зазначеного договору, Підприємство сформувало витрати та податковий кредит.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Суди правильно зазначили, що при здійсненні такого контролю податковому органу необхідно перевіряти факт укладення та виконання відповідних договорів саме між особою, яка поставляла товар (виконувала роботи, надавала послуги) і склала податкові накладні та особою, яка сформувала податковий кредит і витрати.

Управління прийшло до висновку про неправомірне формування Підприємством податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат за результатами аналізу взаємовідносин ТОВ «Саноіл Торг» з ТОВ «Інфініті».

Для підтвердження виконання зазначеного договору Підприємством були надані видаткова накладна № РН-0000086 від 24.04.20114 рахунок-фактура № СФ-0000013 від 24.03.2011; товарно-транспортні накладні № 935362, № 935363 від 23.03.2011, № 935355, № 935354 від 24.03.2011; податкова накладна № 92 від 24.03.2011; картки обліку експортного вантажу № 000002157, № 000002165, приймальні акти-списків транспортних засобів до вказаних карток обліку; складські квитанції на зерно і реєстри прибуткових документів до них.

Суди обґрунтовано зазначили, що Підприємством належними та допустимими доказами підтверджено фактичне здійснення поставки за договором № 4500571154 від 22 березня 2011 року.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.