Постанова № 58980867, 07.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15215/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія"ЗЗБК №1" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія"ЗЗБК №1" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 30.01.2015 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «БК «ЗЗБК № 1» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Енерго Буд Сервіс», ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» та ТОВ «Пласт-Кабель» за період з 01.08.2014 по 30.09.2014 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві складено Акт № 40/1-22-08-38979107, яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 980464 грн.

17.02.2015 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001732208, яким у зв'язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 980464 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 245116 грн.

При цьому, в Акті перевірки встановлено фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Енерго Буд Сервіс», ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» та ТОВ «Пласт-Кабель», проте з аналізу Акту перевірки видно, що відповідачем не зазначено про будь-які порушення в ході здійснення таких операцій позивачем з ТОВ «Пласт-Кабель».

В той же час, з аналізу Акту перевірки та спірного рішення вбачається, що відповідачем визначено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 980464 грн. по фінансово-господарським взаємовідносинам позивача саме з ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», у зв'язку з чим суд першої інстанції в межах даної адміністративної справи досліджує проведення фінансово-господарських операцій позивача виключно з ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок».

З аналізу Акту перевірки також видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 980464 грн., стала встановлена ним нікчемність укладених позивачем з вказаними контрагентами правочинів внаслідок: відсутності будь-якої інформації про наявні у ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, що встановлено відповідачем в ході аналізу інформаційної бази «Податковий блок»; малої кількості працюючих у ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок»; отримання від ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкової інформації листом від 09.10.2014 № 52/7/26-57-22-01-20 за період з 01.05.2014 по 31.08.2014, в якій зазначено, зокрема, що товар, реалізований за вказаний період на адресу покупців не придбавався ТОВ «Енерго Буд Сервіс».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що, по-перше, податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за спірний період на частину суми у розмірі 216476 грн. фактично є недійсними та виписані позивачу на підставі нікчемних правочинів, по-друге, ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «БК «ЗЗБК № 1» податкового кредиту, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою участь у діяльності цього товариства, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового спишу платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11ст.201 цього Кодексу.

Разом із тим, згідно із положеннями п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 КАС України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем з ТОВ «Енерго Буд Сервіс» укладено договори підряду на виконання підготовчих робіт від 05.05.2014 № БС-5 та від 01.08.2014 № БС-48, а з ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» - договори підряду на виконання підготовчих робіт від 18.07.2014 № 1-18-07-14 та від 25.07.2014 № 1-25-07-14 (далі - Договори).

На підтвердження факту виконання вказаних Договорів складено відповідні довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, а також ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» виписали позивачу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 980464 грн.

На підставі зазначених первинних документів позивачем були зроблені записи в журналах-ордерах, які відображені в бухгалтерському обліку та подані у звітності, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, подальший рух придбаних позивачем робіт в господарській діяльності з метою отримання доходу підтверджується належними доказами, а саме придбання вказаних робіт було здійснено з метою виконання зобов'язань перед замовниками позивача: КП «Житлоінвестбуд-УКБ» відповідно до Договору №4/1043 від 02.04.2014 року, Договору №4/1044 від 02.04.2014 року, ТОВ «Житлоекономія» відповідно до Договору №48 від 31.03.2014 року, №051 від 01.04.2014 року, ПАТ «Завод ЗБК №1» відповідно до Договору №01П від 01.07.2014 року, ТОВ «Аркада-Будівництво» відповідно до Договору №49/14-5-8мкр від 28.07.2014 року, №4-ГР-ГЛ від 03.05.2012 року укладених позивачем із замовниками.

Зазначені обставини в їх сукупності вказують на наявність у позивача ділової мети придбання цих робіт у контрагента та розумних економічних причин укладання з даним підприємством наведених вище договорів.

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Крім того, такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій. Податковим органом не наведено, які саме ресурси необхідні постачальнику для поставки спірних послуг, а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна за цивільно-правовими договорами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, з чим і погодився суд першої інстанції, посилається на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11.06.2015 у справі № 753/9992/15-к (провадження № 1-кп/753/507/15), який набрав законної сили 13.07.2015, яким визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та засуджено засновника та директора ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» - ОСОБА_3

За переконанням відповідача даний вирок свідчить про те, що директор ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» - ОСОБА_3 не здійснював господарської діяльності від імені даного підприємства. Також відповідач вказує, що ОСОБА_3 надав свідчення, відповідно до яких він як директор ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» жодної діяльності не здійснював, товарів не купував та не реалізовував, жодних документів фінансово-господарської діяльності не складав та не підписував.

На цій підставі ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві прийшло до висновку, що взаємовідносини між позивачем та ПП "АН Транс" не спричинили реального настання господарських операцій.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані обставини, оскільки, зокрема, наведеним вище вироком не встановлено ані фіктивності господарської діяльності самої юридичної особи ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», ані фіктивності господарських операцій даного підприємства з позивачем, а лише встановлено факт реєстрації ОСОБА_3 даного підприємства на його ім'я без наміру займатися господарською діяльністю, що саме по собі не є достатнім і необхідним, у розумінні ст. 70 КАС України, доказом, підтверджуючим обставини, на які посилається апелянт, та не виключає можливості здійснення ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» реальних господарських операцій. При цьому вказаний вирок не містить встановлених обставин щодо не підписання ОСОБА_3 документів за результатами здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок».

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Так, колегія суддів зазначає, що вказаний вирок не має преюдиційного значення для даної адміністративної справи, оскільки дана справа не стосується правових наслідків дій чи бездіяльності ОСОБА_3

У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції оцінює вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11.06.2015 у справі № 753/9992/15-к (провадження № 1-кп/753/507/15) в сукупності та взаємному зв'язку з іншими наявними доказами.

Крім того, у даній справі відсутні жодні правові підстави вважати, що позивач знав або міг знати про факт реєстрації даного підприємства на ім'я особи, яка не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтв платника податку на додану вартість, сплату до бюджету податків, ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів, а також здійснювати перевірку повноважень керівників контрагентів на підпис первинних документів, податкових накладних та ідентифікацію їх підписів.

Що ж стосується посилання судом першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 26.01.2016 р. у справі № 2а-15327/12/2670, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, у вказаних судових рішеннях Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Таким чином, для застосування даної позиції ВСУ мають бути наявними дві обставини: встановлена вироком суду фіктивність підприємства контрагента платника податків і факт формального складання первинних документів за відповідними господарськими операціями.

Проте, у даному випадку зазначеним вище вироком суду, на який посилається податковий орган, факт фіктивності контрагента позивача - юридичної особи ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» не встановлено, а в ході розгляду даної справи підтверджено реальність господарських операцій між позивачем і зазначеним контрагентом, що виключає підстави вважати первинні документи, складені за їх результатами, формальними.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що висновки ВСУ, викладені у вказаному судовому рішенні, саме до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства" при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платникамм податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС А.Д. проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також, колегія суддів відзначає, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі № 2а-10463/10/0870.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов неправильних висновків про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 2002, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія"ЗЗБК №1" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2016 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001732208 від 17.02.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 980 464, 00 грн. та за штрафними санкціями на суму 245 116,00 грн., прийняте ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 12.07.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.