Ухвала суду № 58974086, 14.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162

Суддя 1-ї інстанції Кляшторний В.С. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№336/1026/16

14 липня 2016 року Справа № 22ц/778/2349/16

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Бєлка В.Ю.. ОСОБА_1

секретар - Книш С.В.

при участі: прокурора - адвоката

_________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21.03.2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Свої вимоги мотивувала тим, що 12.01.2013 року відповідач взяла у неї позику гроші у сумі 9000 євро на строк 2 роки з виплатою 12% річних. При цьому, за перший рік строку дії договору, мали бути наперед виплачені проценти у розмірі 1080 євро. Відповідний договір був укладений в письмовій формі. Оскільки гроші боржник не повернув, просила стягнути з відповідача позику у розмірі зазначену в договорі, а саме 10080 євро та 3% річних у сумі 8498 грн. 37 коп. й судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21.03.2016 року заявлені вимоги задоволені повністю.

В апеляційній скарзі відповідач просив змінити судове рішення, оскільки на його думку, суд неправильно застосував норми матеріального права та неправильно визначив обставини справи щодо повернення грошей за спірним договором.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального и процесуального права

Із матеріалів справи видно, що позивач надав суду письмовий договір позики від 12.01.2013 року, із якого слідує, що ОСОБА_2 отримала у борг у ОСОБА_3 гроші у сумі 9000 євро на строк два роки з виплатою процентів у розмірі 12% за перший рік строку дії договору у сумі 1080 євро (а.с.6).

За ч.I ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Із тексту договору слідує, що кошти надані позивачем водночас з підписанням договору.

Договір позики належить до групи реальних договорів і, відповідно, вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Права та обовязки сторін не можуть виникнути до передачі грошей.

Із змісту ч.2 ст.640 ЦК України слідує, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Сам боржник визнає, що отримав позику у сумі зазначеній у позовній заяві (а.с.27,45).

За нормами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заперечення відповідача у апеляційній скарзі базуються лише на тому на тому, що він частково повернув отримані кошти.

Статтею 1049 п.3 ЦК визначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві грошової суми, що позичалась чи зарахування їх на його банківський рахунок.

Відповідач не надав належний документ на підтвердження передачі грошей. Єдиним доказом з цього питання є лише його особисті пояснення та пояснення свідка.

Допустимість показань свідків обмежується Цивільним кодексом для підтвердження певних угод й інших дій, що мають юридичне значення.

Не можна підтверджувати показаннями свідків повернення боргу, що ґрунтуються на угоді, виконаній в письмовій формі (ст. 202).

З огляду на викладене, аргументи скарги щодо повернення позивачу боргової суми позики та часткове виконання договору позики є неприйнятними.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи й підстав для скасування рішення суду за наведеними доводами у апеляційній сказі не має.

Керуючись ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21.03.2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала судової колегії може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: