Ухвала суду № 58974082, 12.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/4032/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №11-кп/778/767/16 Головуючий в 1-й інстанції: Редько О.В.

Єдиний унікальний №320/4032/15-к Доповідач у 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Мульченка В.В.

суддів Імберової Г.П., Прямілової Н.С.

при секретарі Дротянко С.Г.

за участю прокурора Стоматової В.П.

захисника ОСОБА_2

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015080140000844, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року відносно

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого;

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 просить вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року, згідно якого ОСОБА_4 визнано винним, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.1 ст.115 КК України змінити, визнавши його винним за ч.1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі, та на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Також вирок змінити в частини стягнення матеріальної та моральної шкоди, а саме стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду у сумі 5011,00 (п'ять тисяч одинадцять) гривень та зменшити суму стягнення моральної шкоди до 5000,00 (п'яти тисяч) гривень, та стягнути 5000,00 (п'ять тисяч) гривень моральної шкоди.

Свої доводи обґрунтовує тим, що при розмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки бажає їх настання, умисел є непрямий. Критерієм цього є правильна кваліфікація фактичних обставин діяння в сукупності: час, місце, та спосіб його вчинення, знаряддя злочину, кількість, характер, і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, характер дій винного, причини припинення злочинних дій, поведінка винного і потерпілого, що передувала події, стосунки між ними.

У судовому засіданні встановлено, що тілесні ушкодження-поранення, відповідно до висновку судово-медичного експерта за №155 від 10.03.2015 року, поприте, що визнанні небезпечними для життя в момент заподіяння, є такими, що не пошкодили внутрішні органи потерпілої.

Аналізуючи покази свідків, стосовно дій ОСОБА_4 не можна робити висновок, що саме свідки припинили злочин, бо умислу доведення вбивства до кінця, згідно показів свідків у ОСОБА_4 не було, і злочин був завершений, після того як потерпіла вийшла з дому. За таких обставин, за відсутністю доказів, які доводять наявність у обвинуваченого ОСОБА_4 умислу на вбивство, можна визначити, що вчинення кримінального правопорушення з невизначеним (неконкретним) умислом, а тому, відповідно до ст. 24 КК України, його відповідальність є залежною від фактично заподіяних наслідків.

Так, обвинувачений мав можливість довести до кінця свій злочинний умисел, який йому інкримінувався у вину органами досудового розслідування, однак усвідомлено не зробив цього, а тому враховуючи, що за змістом ст. 15 КК України замах на вбивство скоюється лише з прямим умислом, та дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за наслідками, що настали від його дій, тобто за ч. 1 ст. 121 КК України - заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

В вироку суд безпідставно зазначив, що ОСОБА_4 може бути призначено покарання лише в умовах ізоляції від суспільства, не врахувавши похилий вік обвинуваченого, позитивну характеристику, відсутності судимостей, позитивну характеристику з місця мешкання та щире каяття.

Також захисник вказує, що суд стягнув з ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 11339,40 грн., не врахувавши, що обвинувачений ОСОБА_4 через сина передав 9200,00 грн., і в судовому засіданні ОСОБА_6 підтвердив факт отримання цих коштів, та підтвердив, що за ці кошти були придбанні ліки, у перші 6 днів перебування потерпілої у лікарні. Всі ці чеки він передав потерпілій, яка в судовому засіданні так і не відповіла, як треба відокремити кошти, які надав ОСОБА_4, від тих яки вона бажає стягнути згідно цивільного позову, мотивуючи, що вона була непритомна та не могла бачити, за які кошти її чоловік придбавав ліки. Стягуючи матеріальну шкоду, суд повторно стягнув кошти з ОСОБА_4 Суд також у вироку не вмотивував, чому стягнув моральну шкоду у розмірі 80000,00 грн. вказавши тільки те, що потерпіла понесла моральні страждання, пов'язані з фізичним болем, та принизливим станом, не враховуючи ні матеріальний стан обвинуваченого ні обґрунтування непомірно великої суми у розмірі 80000,00 грн.

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України і призначено йому покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахується з моменту фактичного затримання, а саме з 18 лютого 2016 року з 10 години 00 хвилин.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, матеріальну шкоду в розмірі 11339,40 (одинадцять тисяч триста тридцять девять) грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 80000 (вісімдесяти тисяч) грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення експертизи № 105 в розмірі 491,38 (чотириста девяносто одна) грн. 38 коп.

Застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання цим вироком законною сили.

ОСОБА_4 взято під варту в залі суду.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, яка підтримала скаргу і просила її задовольнити, прокурора, який просив залишити без зміни оскаржуване судове рішення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначено у вироку, 22 лютого 2015 року, приблизно о 19 годин 50 хвилин, знаходячись у приміщенні кухні будинку № 55 по вулиці Садовій в селі Вознесенка Мелітопольського району Запорізької області, ОСОБА_4, будучи в стані алкогольного сп'яніння, в ході раптово виниклої на ґрунті особистих неприязних відносин сварки з ОСОБА_5, висловив погрозу вбивством на адресу ОСОБА_5, після чого схопив її лівою рукою за волосся, а правою рукою наніс потерпілій два удари в шию.

Відразу після цього, ОСОБА_4, маючи умисел на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_5, утримуючи волосся потерпілої в лівій руці, взяв зі столу кухонний ніж, яким умисно, з метою вбивства, наніс не менше ніж 13 ударів в область грудної клітини, передньої черевної стінки і верхніх кінцівок ОСОБА_5, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження - множинні рани грудної клітини, передньої «неревної стінки і верхніх кінцівок, з яких: множинні (у кількості 6) рани верхніх кінцівок (обох плечей, правого передпліччя та правої кисті), які зазнали хірургічного лікування (в сукупності між ними), які відповідно до висновку судово-медичної експертизи кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров'я; чотири рани в області грудної клітини, дві із яких в підключичних областях, проникаючі в плевральні порожнини з пошкодженням другого ребра зліва і грудинного кінця правої ключиці з виділенням крові і повітря в плевральні порожнини, забоєм легень з спаданням лівої легені, які зазнали хірургічного лікування і кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, а дві рани в області грудної клітини (в області правої молочної залози і правої половини грудної клітки, на рівні 6 ребра), не проникаючі в грудну порожнину, які зазнали хірургічного лікування і кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров'я: три рани в ділянці передньої черевної стінки, проникаючі в черевну порожнину, з ушкодженням печінки, поперечно-ободової кишки і тонкої кишки, з крововиливом в черевну порожнин), що викликали необхідність проведення хірургічної операції - череворозтину, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, після чого потерпіла ОСОБА_5, рятуючись від протиправних посягань ОСОБА_4, вибігла з вказаного будинку та звернулася за допомогою до свідка ОСОБА_7, який проживає у ІНФОРМАЦІЯ_5, який її впустив до себе.

У той же час, ОСОБА_4, продовжуючи свої умисні дії, з метою реалізації злочинного умислу, направленого на умисне вбивство ОСОБА_5, вийшов у двір будинку за потерпілою з кухонним ножем у правій руці, однак з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для вбивства ОСОБА_5, оскільки потерпіла, рятуючись, змогла сховатися у будинку №55А по вул. Садовій у с. Вознесенка Мелітопольського району і їй своєчасно надано медичну допомогу.

Згідно зі ст. 404 КПК України апеляційний суд перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права при ухваленні судового рішення у тій частині, в якій його було оскаржено.

В апеляційній скарзі захисник, посилається на неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій обвинуваченого, та вважає правильною кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.1 ст.121 КК України а не за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, однак таку позицію сторони захисту, колегія суддів находить безпідставною.

Відповідно до частини першої статті 15 КК та положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дії (бездіяльності), безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілою, що передували події. Визначальним при цьому є і суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Отже, характер та послідовність дій, вчинених обвинуваченим у своїй сукупності, свідчать про те, що він мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілої, використав знаряддя злочину, застосування якого призводить до смерті, наніс потерпілій 13 ножевих поранень, у тому числі й вжиттєво важливі органи, пошкодивши печінку, легені, кишечник, однак не завершив задумане, оскільки потерпіла почала активно пручатися, після нетривалої боротьби вибігла з дому та сховалася у сусідів.

Після чого ОСОБА_4 вийшов з ножем з будинку і почав її шукати, однак з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для вбивства ОСОБА_5, оскільки потерпіла, рятуючись, змогла сховатися у будинку №55А по вул. Садовій у с. Вознесенка Мелітопольського району і їй своєчасно було надано медичну допомогу.

Доводи адвоката ОСОБА_2 щодо визнання протоколу відображення події недопустимим доказом, оскільки цю слідчу дію було проведено без захисника, колегія суддів вважає непереконливими, тому, що ця слідча дія проводилась в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за ч.1 ст.121 КК України. Про що свідчать записи у реєстрі внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення 23.02.2015 року та внесення відомостей про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 23.04.2015 року (а.с.3 т.1.). Крім того, як вбачається з висновків експертів № 105 від 3.03.2015 року (а.с.150 т.1), № 179 від 13.03.2015 року (а.с.160 т.1), № 178 від 13.03.2015 року (а.с.189 т.1), акту судово - психіатричної експертизи № 180 від 23.03.2015 року (а.с.202 т.1) кваліфікація дій ОСОБА_4 згідно постанов слідчого про призначення цих експертиз зазначена як спричинення потерпілій тяжких тілесних ушкоджень. Тільки після перекваліфікації дій обвинуваченого, при обранні йому міри запобіжного заходу 24.04.2015 року була зазначена кваліфікація його дій за ч.3.ст.15, ч.1 ст.115 КК України (а.с.205 т.1).

Заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій у спосіб та за обставин, викладених у вироку, зокрема поведінка ОСОБА_4 до, під час і після вчинення злочину, характер, локалізація та тяжкість тілесних ушкоджень, механізм їх спричинення, знаряддя злочину, рішучість та динаміка дій обвинуваченого на місці події, а також мотив цього діяння, свідчать про розуміння обвинуваченим можливості настання негативних наслідків від своїх дій.

Зазначені обставини свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_4 мав прямий умисел позбавити життя потерпілу і вчинив для цього всі необхідні дії, однак злочинний результат не настав із незалежних від його волі причин.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого про зміну призначеного йому покарання на більш мяке із звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, то вони є необґрунтованими.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції, урахував характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного, який раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем мешкання, частково відшкодував потерпілій матеріальну та моральну шкоду, злочин вчинив перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та обрав йому мінімальне покарання, передбачене санкцією інкримінованого закону про кримінальну відповідальність.

Отже, висновок суду, з урахуванням усіх встановлених ним у сукупності обставин щодо розміру та виду покарання за законом про кримінальну відповідальність є достатньо обґрунтованим та відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК України.

Будь яких порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б вплинути на обґрунтованість і правильність судового рішення, колегія суддів не встановила.

За таких обставин, підстав до задоволення апеляційної скарги колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців, а засудженим, який тримається під вартою, в той строк з моменту отримання ним повного тексту даної ухвали.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_8ОСОБА_9