Ухвала суду № 58974066, 14.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3166/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кулик В.Б.

Є.У.№ 333/8403/15-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

При секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг, розірвання депозитних договорів, визнання недійсними додаткових угод, стягнення коштів,

за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року ,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3, який постійно проживає і зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у м. Ялта АР Крим були укладені чотири депозитних договори строком на 6 місяців кожен, а саме: договір Ns SAMDNO 1000717515895 від 22.06.2011 року на суму 10 000 доларів США, договір № SAMDN01000717533080 від 22.06.2011 року на суму 10 600 доларів США, договір № SAMDN01000720022694 від 26.09.2011 року на суму 5 600 доларів США, договір № SAMDN01000726649480 від 21.05.2012 року на суму 14 500 доларів США. З кінця березня 2014 року відповідач припинив нараховувати та виплачувати позивачу проценти по вказаним депозитним договорам. Восени 2014 року у позивача різко погіршилося здоров'я, загострилися хронічні захворювання, отримані при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. ОСОБА_4 лікування позивача потребувало значних коштів, які були заблоковані відповідачем, позивач був змушений погодитися на реструктуризацію депозитних договорів, запропоновану банком у вигляді продовження депозитних договорів строком на 5 років зі сплатою 5% річних, без права дострокового зняття, про що 21.11.2014 року сторони уклали додаткові угоди до вищевказаних договорів за №№ SAMDN80000731687708 на суму 10068,04 долари США, № SAMDN80000731687838 на суму 2479,14 доларів США, № SAMDN80000729234063 на суму 5 627,92 долари США, № SAMDN80000731683571 на суму 14600,11 доларів США. Позивач вважає, що продовження депозитних договорів відбулося на невигідних умовах і на вкрай тяжких для нього обставинах. Загальна сума коштів, по яким укладені додаткові угоди, становить 32 776 доларів США 21 цент. В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення грошових коштів, проте відповідач відмовив у видачі коштів.

Вважає таку відмову незаконною, оскільки вона заснована на нікчемному правочині.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд розірвати договори № SAMDN01000717515895 від 22.06.2011 року; № SAMDNO1000717533080 від 22.06.2011 року та; № SAMDNO 1000720022694 від 26.09.2011 року; № SAMDNO 1000726649480 від 21.05.2012 року; визнати недійсними додаткові угоди до договору № SAMDN80000731687708 від 21.11.2014 року; № SAMDN800007 31687838 від її. 11.2014 року; № SAMDN80000729234063 від 21.11.2014 року; № SAMDN80000731683571 від 21.11.2014 року; стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь суми 32 776 доларів США 21 цент.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року позов задоволено частково.

Розірвано договір № SAMDN01000717515895 від 22.06.2011 року в редакції додаткової угоди № SAMDN80000731687708 від 21.11.2014 року, договір № SAMDN01000717533080 від 22.06.2011 року в редакції додаткової угоди № SAMDN80000731687838 від 21.11.2014 року, договір № SAMDNO1000720022694 від 26.09.2011 року в редакції додаткової угоди № SAMDN80000729234063 від 21.11.2014 року, договір № SAMDNO 1000726649480 від 21.06.2012 року в редакції додаткової угоди № SAMDN80000731683571 від 21.11.2014 року, укладені між Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» і ОСОБА_3

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 суму 32 776 доларів США 21 цент.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави суму 6 890 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалення нового про відмову у позові ПАТ КБ «Приватбанк» посилається на неповне зясування фактичних обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Банк вважає, що позивачем не доведений факт внесення коштів на депозитні рахунки за депозитними договорами, укладеними у 2011-2012 роках на території Автономної Республіки Крим, укладені сторонами додаткові договори від 21 листопада 2014 року не мають ніякого відношення до спірних депозитних договорів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає про те, що суд безпідставно відмовив йому у задоволенні вимог про визнання недійсними додаткових угод до депозитних договорів як таких, що укладені на вкрай невигідних умовах. Просить в зазначеній частині рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким визнати недійсними додаткові угоди.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обмеження ПАТ КБ «Приватбанк» прав позивача щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на відкритому в банку рахунку, є порушенням укладеного договору банківського вкладу та права позивача вільно розпоряджатися власними коштами, а тому позовні вимоги про стягнення коштів підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з положенням ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу, незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно з положеннями ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - ОСОБА_4) були укладені депозитні договори:

- від 22.06.2011 року № SAMDN01000717515895, за яким банк прийняв від вкладника грошові кошти в сумі 10 000 доларів США на строк 6 місяців до 22.12.2011 року зі сплатою відсотків за ставкою 7,5% річних;

- від 22.06.2011 року № SAMDN01000717533080, за яким банк прийняв від вкладника грошові кошти в сумі 10 600 доларів США на строк 6 місяців до 22.12.2011 року зі сплатою відсотків за ставкою 7,5% річних;

- від 26.09.2011 року № SAMDN01000720022694, за яким банк прийняв від вкладника грошові кошти в сумі 5 600 доларів США на строк 6 місяців до 26.03.2012 року зі сплатою відсотків за ставкою 7,5% річних;

- від 21.06.2012 року № SAMDN01000726649480, за яким банк прийняв від вкладника грошові кошти в сумі 14 500 доларів США на строк 6 місяців до 21.12.2012 року зі сплатою відсотків за ставкою 9,0% річних.

Згідно з п. 6 зазначених депозитних договорів у разі, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, вказаний в п. 1 договору; строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк; наступне продовження строку вкладу здійснюється у тому ж порядку.

Сторонами не оспорюється, що строк зазначених вкладів неодноразово продовжувався в порядку, викладеному у п. 6 депозитних договорів.

З березня 2014 року банк припинив виплату позивачеві процентів, посилаючись на анексію АР Крим.

21.11.2014 року між сторонами укладені додаткові угоди до вищевказаних депозитних договорів, якими строк вкладів продовжений на 5 років до 21.11.2019 року з встановленою процентною ставкою 5 % річних, а саме:

- додаткова угода № SAMDN80000731687708 від 21.11.2014 року на суму 10069,04 доларів США до договору від 22.06.2011 року № SAMDN01000717515895;

- додаткова угода № SAMDN80000731687838 від 21.11.2014 року на суму 2479,14 доларів США до договору від 22.06.2011 року № SAMDN01000717533080;

- додаткова угода № SAMDN80000729234063 від 21.11.2014 року на суму 5627,92 доларів США до договору від 26.09.2011 року № SAMDN01000720022694;

- додаткова угода № SAMDN80000731683571 від 21.11.2014 року на суму 14600,11 доларів США до договору від 21.06.2012 року № SAMDN01000726649480.

Додаткові угоди укладені на загальну суму вкладів в розмірі 32776,21 доларів США.

За умовами додаткових угод позивач зобовязався не предявляти банку вимоги по поверненню вкладів до спливу строку, зазначеного в пунктах 1 додаткових угод. Всі обумовлені раніше надбавки до процентної ставки по вкладам, скасовуються.

Оригінали всіх зазначених договорів і відповідні платіжні документи були оглянуті судом апеляційної інстанції, їх копії додані до матеріалів справи.

ОСОБА_4 припинив виплату вкладнику відсотків, у лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за депозитними договорами.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.09.2015 року у справі № 333/840/15-ц, яке змінено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04.11.2015 року стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 3100,73 доларів США процентів за договорами № SAMDN01000717515895 від 22.06.2011 року, № SAMDN01000717533080 від 22.06.2011 року, № SAMDN01000720022694 від 26.09.2011 року, № SAMDN01000726649480 від 21.06.2012 року.

20.08.2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання депозитних договорів і повернення внесених коштів, нарахованих відсотків, проте вимоги позивача щодо повернення грошових коштів виконанні не були, 26.08.2015 року він отримав письмову відмову у поверненні грошових коштів.

Доводи ПАТ КБ «Приватбанк» про те, що банком Росії було прийнято рішення від 21.04.2014 року про припинення з 21 квітня 2014 року діяльності відокремлених структурних підрозділів ПАТ КБ «Приватбанк» на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя та створено некомерційну організацію «Фонд захисту вкладників», який взяв на себе зобов'язання здійснювати компенсаційні виплати, у тому числі, вкладникам філії Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк», що свідчить про відсутність обов'язку банку відповідати за договором банківського вкладу, укладеним на території АР Крим, являються неспроможними.

Вказані доводи Банку не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, виходячи із того, що в силу ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Позивач не являється жителем АР Крим, його постійним місцем проживання відповідно до реєстрації являється місто Запоріжжя, а тому його порушене право не може бути захищено некомерційною організацією «Фонд захисту вкладників», створеною банком Росії на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Невиконання ПАТ КБ «Приватбанк» своїх договірних зобов'язань по своєчасному і належному поверненню банківського вкладу є порушенням умов договору банківського вкладу і наведених вище норм Цивільного кодексу України.

Відповідачем не доведено суду, що його дії щодо неповернення вкладу позивачу відповідають вимогам укладеного договору або закону.

Вище наведене свідчить про наявність у банку обов'язку виплатити вкладнику сум депозитів.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не доведений факт укладання депозитних договорів, внесення грошових коштів, їх залишок на рахунках, являються неспроможними, оскільки спростовуються вищевказаними судовими рішеннями, які відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України мають приюдиційне значення і доведенню не підлягають.

Посилання представника Банку на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не повинен повертати депозит, оскільки кошти вносились у відділенні банку на території АР Крим, яка на даний період часу окупована, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги, оскільки він укладався між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпропетровську.

Відповідно до ч. 3 ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Кримське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до ст. 95 ЦК України, є філією що розташована поза місцезнаходженням юридичної особи і не є юридичною особою, а відтак не може нести самостійну відповідальність перед клієнтом.

Так, п. 5 Постанови Правління Національного Банку України від 06.05.2014 року №260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», банки, в тому числі ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов'язані були припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цієї постанови забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

Однак відповідачем не надано доказів на підтвердження прийняття рішень, які б вказували на відсутність обов'язків щодо виконання договірних відносин по вкладниках зазначеної вище філії після окупації території Криму.

У суді апеляційної інстанції позивач підтвердив, що не звертався до філії і не отримував будь-яких відшкодувань на даний період.

На спростування цього представник банку не надав жодного доказу, який би свідчив про отримання позивачем коштів за банківськими рахунками. Не надав жодних доказів на спростування розміру нарахованих сум і не порушував це питання в апеляційній скарзі.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 про незаконність судового рішення в частині відмови йому у задоволенні позову про визнання додаткових договорів недійсними з підстав, передбачених ст.233 ЦК України, колегія суддів також вважає їх неприйнятними.

Відповідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем, всупереч вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не було доведено того, що за відсутності вказаних ним обставин додаткові угоди до депозитних договорів не були б вчинені взагалі або вчинені не на таких умовах.

Умови додаткових договорів про те, що ОСОБА_3 не має права вимагати повернення депозитних вкладів протягом пяти років в силу ст.1060 ч.2 ЦК України являються нікчемними.

Судом першої інстанції дана належна оцінка зібраним у справі доказам, рішення суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 і Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: