Ухвала суду № 58968242, 12.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/772/15-ц Головуючий у І інстанції Маценко Н. П.Провадження № 22-ц/780/2974/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 12.07.2016

УХВАЛА

Іменем України

12 липня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Кулішенка Ю.М., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», ОСОБА_3, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінвіч Фіш» про визнання договору поруки недійсним,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 05 жовтня 1996 року перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 17 липня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «Грінвіч Фіш» було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування кредит в сумі 700000 грн. у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на основні засоби. 17 липня 2013 року в забезпечення виконання зобовязань позичальника перед ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» було укладено договір поруки між кредитором та ОСОБА_3, який поручився перед банком як солідарний боржник ТОВ «Грінвіч Фіш». Вказана інформація стала їй відома з позовної заяви від 04 травня 2014 року, поданої ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до Дніпровського районного суду м. Києва, в якій банк вимагає солідарно стягнути з ТОВ «Грінвіч Фіш» та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором на загальну суму 829885,22 грн. Вважає, що вищезазначений договір поруки підлягає визнанню недійсним, оскільки він створює обовязки не лише для поручителя, а й для неї як його дружини, оскільки для погашення заборгованості перед банком він має право звернути стягнення на майно, кошти, які знаходяться у спільній сумісній власності подружжя, але вона не надавала повноважень на укладення договору поруки. Просила визнати договір поруки № РХ029031.143694.001 від 17 липня 2013 року недійсним.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що не памятає підписання нею будь-якої заяви на надання згоди на укладення договору поруки, адже ніколи не надала б згоди на укладення договору, ризикуючи спільним майном.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що спірним договором прав позивача не порушено, вона не є стороною зобовязання, будь-яких обовязків та відповідно правових наслідків для неї договір поруки не створив. При цьому судом також враховується, що договір поруки не є правочином щодо розпорядження спільним майном подружжя, відтак норми ст. 65 СК України на спірні правовідносини не поширюються.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 17 липня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «Грінвіч Фіш» укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 700000 грн. до 16 липня 2018 року зі сплатою 23 % річних.

У рахунок забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором 17 липня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, предметом якого є зобовязання поручителя солідарно відповідати в повному обсязі перед кредитодавцем за невиконання позичальником своїх обовязків та зобовязань за кредитним договором від 17 липня 2013 року.

Пунктом 4 договору поруки передбачено, що у разі невиконання зобовязань за кредитним договором поручитель та позичальник несуть перед банком солідарну відповідальність.

З підстав невиконання умов кредитного договору відповідач ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно із ТОВ «Грінвіч Фіш» та ОСОБА_3

У матеріалах справи міститься заява написана ОСОБА_2 про надання згоди на укладення договору поруки від 17 липня 2013 року та додаткових угод. З умовами договору поруки та кредитного договору вона ознайомлена (а. с. 5 зворот, а. с. 34).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 204 ЦК України встановлено, якщо його недійсність прямо невстановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи вимогу про визнання вказаного договору поруки недійсним, ОСОБА_2 посилалася на те, що згоди на укладення договору поруки вона як дружина поручителя не надавала, а в апеляційній скарзі на те, що вона не памятає факту вчинення підпису на згоді до договору поруки.

Разом із тим, відповідачем не спростовано належність підпису, зробленого від імені ОСОБА_2, на згоді дружини до договорі поруки, а тому колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, якими встановлено наявність згоди ОСОБА_2 на укладення оспорюваного договору.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого. Положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів. Порука є способом забезпечення виконання зобовязання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обовязків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

Дане розяснення належним чином враховано судом першої інстанції і зроблено висновок, що оскільки договір поруки не створює обовязків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, є способом забезпечення виконання зобовязання і не носить майнового характеру, визнання договору поруки недійсним з підстав неотримання згоди дружини поручителя на укладення договору поруки є безпідставним.

Висновки суду в даній частині доводами апеляційної скарги не спростовані.

Посилання апелянта на те, що оспорюваний договір поруки носить майновий характер і порушує її майнові права як подружжя, оскільки може бути звернене стягнення на спільне майно подружжя, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обовязку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобовязання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконане боржником.

Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобовязання (як правило, грошового), а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю. Договір поруки не створює обовязків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а тому ст. 65 СК України, на яку посилається позивач і яка регулює виключно відносини щодо розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, застосуванню до спірних відносин не підлягає.

За таких обставин суд першої інстанції ухвалив законне і справедливе рішення, відмовивши ОСОБА_2 в задоволенні позову про визнання договору поруки недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Кулішенко Ю.М.

ОСОБА_4