Ухвала суду № 58965649, 14.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/2320/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1232/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Гагіна М. В. , Семеній Л. І.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 червня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 7000 доларів США за договором позики, 514,50 доларів США 3% річних за прострочення виконання зобовязання та моральну шкоду, яку він оцінює в 15 000 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 червня 2016 року позов ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 174 404 грн. 61 коп. боргу за договором позики, що на час ухвалення рішення еквівалентно 7 000 доларам США, 3% річних в сумі 12 818 грн. 74 коп., що еквівалентно на час ухвалення рішення 514,50 доларів США. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухваливши нове про відмову в задоволенні позову.

Вважає, що позивачем в судовому засіданні не спростовані заперечення відповідача щодо отримання позики в ОСОБА_6, а не ОСОБА_5 та часткового повернення коштів в сумі 5000 доларів США, тому розмір заборгованості становить 2000 доларів США. Зазначає, що сторонами спірних правовідносин є ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а з позивачем відсутні жодні боргові зобовязання.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди сторонами в апеляційному порядку не оскаржується.

Заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20 березня 2013 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого відповідач взяв в борг у ОСОБА_5 7000 доларів США строком до 20 червня 2013 року, про що було складено розписку ( а.с. 41 ).

Згідно зі ст.ст. 525-526, 530 ЦК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не виконав належним чином взятих на себе зобовязань за договором позики, а тому є підстави для стягнення з нього суму позики в розмірі 7000 доларів США та 3% річних за порушення грошового зобовязання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже з викладеного слідує, що боргова розписка є тим письмовим доказом, який підтверджує як факт укладання договору позики, так і факт передачі позичальнику конкретної грошової суми.

За змістом ст.ст. 625, 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності між сторонами зобовязань за договором позики, є необґрунтованими.

Зокрема, у відповідності до приписів ст.ст. 10-11, 57-60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором ( ст. 1051 ЦК України ).

Переконливих доказів на підтвердження того, що зобовязання за борговою розпискою виникли з ОСОБА_6, а не ОСОБА_5 відповідачем суду надано не було.

Зі змісту розписки слідує, що ОСОБА_3 взяв в борг грошові кошти в сумі 7000 доларів США саме у ОСОБА_5, якому і зобовязується повернути в строк до 20 червня 2013 року. Відповідач не заперечує, що дана розписка складена ним.

Із показань свідка ОСОБА_6, наданих в суді першої інстанції, вбачається, що з ОСОБА_5 про позику для ОСОБА_3 домовлявся він, на прохання відповідача. Кошти в сумі 7000 доларів США ОСОБА_3 дійсно передавав свідок, однак позичальником був ОСОБА_5 З відповідачем вони знайомі з 1995 року та про те, що прізвище свідка є «Листунов», відповідачу ОСОБА_3 було відомо.

Окрім того, розписка від 20 березня 2013 року, яка була написана ОСОБА_6 ( а.с. 41 на звороті ), також підтверджує той факт, що на момент складання боргової розписки ОСОБА_3 було достеменно відомо, що кошти в борг він бере від ОСОБА_5, а церковні ікони відповідач передав ОСОБА_6

Отже, написана ОСОБА_3 розписка є доказом укладання з ОСОБА_5 договору позики, який в установленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому є чинним ( ст. 204 ЦК України ), ставити під сумнів його умови у колегії суддів підстав немає.

Наявність у ОСОБА_5 боргової розписки відповідача про повернення грошових коштів підтверджує невиконання боржником свого зобовязання. Відповідачем, в свою чергу, не доведено часткового повернення боргу за вказаною розпискою.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за договором позики та 3% річних за порушення грошового зобовязання.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 червня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді