Ухвала суду № 58962987, 13.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/477/16-ц 13.07.2016 13.07.2016 13.07.2016

Провадження №22-ц/784/1569/16

Справа 480/477/16-ц Головуючий першої інстанції: Карікова Л.В.

Провадження №22ц/784/1569/16 Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

Категорія: 5

У Х В А Л А

ІменемУкраїни

13 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів: Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.

із секретарем судового засідання: Гордійчук С.С.,

за участю: позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Миколаївського районного суду від 27 травня 2016 року за її позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Територіальної громади с. Степове Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 та Територіальної громади с. Степове Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що вона з 2004 році разом із своєю сім`єю переїхала на постійне проживання з Львівської області до с. Степове Миколаївського району. В 2005 році сімейні відносини з чоловіком вона припинила.

З червня 2005 року вона заселилася до вільної квартири АДРЕСА_1. Зі слів сусідів мешканці вказаної квартири виїхали у невідомому напрямку, перестали утримувати це майно, що спричинило його часткове руйнування та завдавало шкоди сусіднім квартирам.

Посилаючись на те, що більше 10 років вона відкрито користується вказаним майном, ОСОБА_2 просила про задоволення позову.

Рішенням Миколаївського районного суду від 27 травня 2016 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Позивачка посилається на те, що висновки суд не відповідають фактичним обставинам спору та положенням ст. 344 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити із таких підстав.

В позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 та Територіальної громади с. Степове зазначала, що більше 10 років добросовісно, відкрито та безпосередньо володіє вказаною квартирою, постійно проживає в ній, утримує це майно в належному стані.

Із матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 жовтня 1995 року, виданого органом приватизації радгоспу «Степовий» Миколаївського району, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 17 жовтня 1995 року зазначене свідоцтво у встановленому законом порядку зареєстровано у Миколаївському МБТІ (а.с. 1, 22).

Відповідно акту від 04 лютого 2016 року, складеного мешканцями будинку №15 по вул. Молодіжній у с. Степове та затвердженого сільським головою, ОСОБА_2 з червня 2005 року по теперішній час проживає в указаній квартирі (а.с. 5).

Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, за змістом цієї норми необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто володілець не повинен був та не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Диспозиція зазначеної норми не містить визначення поняття «добросовісність», проте в контексті статті 344 ЦК поняття добросовісності в деякій мірі виходить за межі поняття правомірності (частина 2 статті 328 ЦК) або загальних правил добросовісності, як принципу цивільного права та презумпції поведінки особи ( статті 3,12 ЦК), а також умов добросовісності набуття за змістом статті 388 ЦК.

Системний аналіз умов набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦКу порівнянні з умовами набуття права власності у іншій спосіб (наприклад, за договором, за іншим правочином або на безхазяйне майно, відумерлу спадщину тощо) дає підстави вважати, що позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. У володільця немає іншої правової підстави володіти майном, в тому числі і за договором. Відсутні інші правовідносини між ним та зацікавленими особами, в тому числі і щодо безхазяйного майна або відумерлої спадщини, стосовно якої не було вчинено дій по переходу її у власність територіальної громади.

Отже, добросовісним заволодінням може вважатись таке, коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачці достовірно було відомо, що вона користується майном, власниками якого є відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, і вона поселилась в цю квартиру як в чужу. Крім цього, позивачка може набути право власності на спірне майно шляхом укладення із відповідачами відповідного правочину.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем підстав, передбачених ст. 344 ЦК України, для визнання за нею права власності на спірну квартиру за набувальною давністю. А тому правильно відмовив ОСОБА_2 у визнанні права власності на вказану квартири за набувальною давністю.

Доводів, які спростовували б висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного права, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування оскаржуваного рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Миколаївського районного суду від 27 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий К.О. Буренкова

Судді: Т.З. Бондаренко

ОСОБА_8