Ухвала суду № 58959032, 13.07.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1333/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1491/2016

Категорія 59

Головуючий у 1 інстанції Гавриленко В. Г.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П., Василишин Л.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника стягувача ОСОБА_4 ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_2 на дії, рішення та бездіяльність старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_6 та виконуючої обовязки начальника відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_7,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Калуського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеною скаргою, посилаючись на те, що 19.06.2013 року головним державним виконавцем відділу ДВС Калуського МРУЮ ОСОБА_8 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2-630/11, виданим 14.06.2013 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області про зобовязання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою та громадською стежкою по вул. Івасюка, 22 в с. Копанки шляхом демонтування самовільно встановленої огорожі.

В лютому 2016 року він звернувся до відділу ДВС Калуського МРУЮ та 26.02.2016 року отримав відповідь про прийняті в ході даного виконавчого провадження рішення, а також до неї були додані копії постанов про відкриття, зупинення та поновлення провадження.

Заявник вважав, що строк, протягом якого державні виконавці уповноважені здійснити примусове виконання рішення, закінчився. Тому 30.03.2016 року він подав до відділу ДВС заяву про закінчення виконавчого провадження у звязку із закінченням строків, які встановлені для даного виду стягнення, а саме, минуло шість місяців, так як, на його думку, даний спір є майновим. Листом від 01.04.2016 року йому було відмовлено в закритті провадження у звязку з відсутністю на це підстав.

Тому заявник просив визнати таку відмову неправомірною та зобовязати відділ ДВС Калуського МРУЮ закінчити виконавче провадження за даним виконавчим листом на підставі п. 6 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

На вказану ухвалу ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не наведено підстав незастосування ч.1 та ч.2 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження». Стверджує, що основною підставою для відмови в задоволенні скарги суд зазначив те, що заявник ототожнив поняття «строк даного виду стягнення» та «строк здійснення виконавчого провадження». Проте суд не навів мотивів, за якими вказані поняття відрізняються. Також вважає, що судом безпідставно не враховано норми ст.72 ЦПК України, де зазначено, що зі спливом строку право на вчинення процесуальної дії втрачається.

Апелянт просив ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його скаргу.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали з мотивів, наведених у ній.

Представник стягувача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити, оскільки вважає, що ухвалу постановлено з додержанням вимог закону.

Представник відділу ДВС Калуського МРУЮ у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи відділ ДВС було повідомлено належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, заперечення представника стягувача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом встановлено, що 19.06.2013 року головним державним виконавцем відділу ДВС Калуського МРУЮ ОСОБА_8 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 38525723 про примусове виконання виконавчого листа № 2-630/11, виданого 14.06.2013 року Калуським міськрайонний судом Івано-Франківської області про зобовязання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні земельною ділянкою та громадською стежкою по вул. Івасюка, 22 в с. Копанки шляхом демонтування самовільно встановленої огорожі (а.с.7).

24.09.2013 року виконавче провадження було зупинене на час розгляду судом зави державного виконавця про розяснення та встановлення порядку та способу виконання рішення (а.с.7, зворот).

14.04.2014 року виконавче провадження було поновлене (а.с.8).

Постановою від 13.05.2014 року виконавче провадження по примусовому виконанню даного виконавчого листа було знову зупинено (а.с.8, зворот), а 07.09.2015 року знову зупинено виконавче провадження у звязку з перебуванням боржника на лікуванні в лікувальному закладі (а.с.9), а 17.09.2015 року виконавче провадження поновлено (а.с.9, зворот).

30.03.2016 року ОСОБА_2 звернувся до відділу ДВС Калуського МРУЮ із заявою, в якій просив закрити виконавче провадження № 38525723 на підставі п.7 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи, що для даного виду стягнення передбачений строк примусового виконання 2 місяці, який давно минув (а.с.5).

З відповіді на дану заяву, надану в.о. начальника ДВС Калуського МРУЮ ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні його заяви, оскільки підстав для закінчення виконавчого провадження немає (а.с.4).

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_2, суд виходив з того, що така скарга є безпідставною.

З таким висновком погоджується також і колегія суддів.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.14 ЦПК України).

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Статтею 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частиною 2 ст.30 даного Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Як передбачено абзацом 1 ч.3 постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного службовця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Однією з підстав для закінчення виконавчого провадження у відповідності до п.6 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

Разом з тим, відповідно до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Суд правильно вважав, що заявником ототожнено поняття «строк даного виду стягнення» та «строк здійснення виконавчого провадження», хоча дані поняття різняться по своїй суті.

Із змісту норм Закону України «Про виконавче провадження» слід зробити висновок, що закінчення виконавчого провадження не повязане лише з моментом закінчення строку, встановленого для здійснення виконавчих дій.

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку, що скарга ОСОБА_2 є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду.

Таким чином, ухвалу постановлено з додержанням вимог закону.

Керуючись ст.ст.307, 308, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П. Мелінишин

ОСОБА_9