Постанова № 58956233, 07.07.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2016 року Справа № 904/863/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність від 05.01.2016 р., представник;

представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "АКРО-Україна" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 року у справі №904/863/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров`я", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "АКРО-Україна", м. Дніпропетровськ

про стягнення 290 090, 25 грн. за договором купівлі - продажу,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 року у справі №904/863/16 (суддя Назаренко Н.Г.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерціної фірми "АКРО-Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров`я" суму попередньої оплати в розмірі 282 120,00 грн., витрати по сплаті судового збору 4 231,80 грн.

Відмовлено в частині стягнення 3% річних у розмірі 4 866,93 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 103,32 грн.

Рішення мотивовано доведеністю позивачем факту порушення відповідачем умов договору №1206/1 від 12.06.2015 року в частині поставки товару, передбаченого договором, на загальну суму передоплати 282 120,00 грн., правом позивача повернути зазначену суму передоплати відповідно до ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних, суд зазначив на те, що вказані суми підлягають стягненню за порушення грошового зобовязання, яке у відповідача перед позивачем відсутнє.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом п.5 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач у судове засідання не з'явився і на вимоги ухвали суду не надав необхідних доказів.

Надані позивачем копії документів, на думку апелянта, не є належними доказами у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не засвідчені належним чином.

Просить скасувати оскаржуване рішення, в задоволенні позову відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

Також просить розглянути апеляційну скаргу за відсутності свого представника.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представника апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1-2 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно частинам 1-2 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що у даному випадку сторони досягли домовленості про попередню оплату покупцем товару, при цьому покупець фактично вчинив такі дії.

Судом першої інстанції встановлено на підставі відсутності оригіналу договору купівлі-продажу №1206/1 від 12.06.2015 року (а.с.12-14) та пояснень представника позивача, що викладені в заяві про уточнення підстав позову від 04.04.2016 року (а.с.67), що між сторонами у даній справі за усною домовленістю між позивачем та відповідачем відбувся правочин щодо здійснення поставки на загальну суму 282 120,00 грн.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Уклавши його у спрощеній формі, сторони набули низку прав та зобовязань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 Цивільного кодексу України).

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивач перерахував відповідачу попередню оплату 282 120,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 437 від 15.07.2015 року, яке здійснено позивачем на підставі електронного рахунка відповідача № СФ-1206/1 від 12.06.2015р (а.с.51,72,73).

Оскільки сторони не заперечують відсутність письмового договору, вказане у платіжному дорученні призначення платежу: згідно договору №1206/1 від 12.06.2015 року правильно слід вважати таким, що направлено позивачем на виконання усної домовленості щодо поставки відповідачем переробленої борони БГР 4,2 на БГР 6,7 катка БГР-6,7.75.00.00.00 диску "Ромашка" гладкого, підшипникового вузла, підшипників, манжети, кришки на загальну суму 282 120,00 грн.

Визначений товар продавець не поставив, докази на спростування вказаного відсутні.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення передбачено і ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Питання відповідальності продавця та покупця у випадку попередньої оплати вартості товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Сторонами було погоджено строк поставки не пізніше 15.07.2015 року, що підтверджується направленим позивачем відповідачу проектом договору, а також підтверджується відповідачем у наданім позивачу проекті мирової угоди (а.с.106-109).

Позивач 17.08.2015 року надіслав відповідачу претензію № 17.08 про повернення попередньої оплати в розмірі 282 120,00 грн. протягом 5 банківських днів з дня її одержання (а.с.16).

Одержання відповідачем претензії підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.17).

З обставин справи відомо, що відповідач товар не поставив та грошові кошти на користь позивача не повернув, відповіді на претензію не надав.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами усного договору (порушення зобовязань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів факт порушення відповідачем свого обовязку щодо поставки товару, а тому стягнення судом суми попередньої оплати правомірне.

Також колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного судового рішення щодо відмови в стягненні 3% річних та інфляційних з огляду на положення ст.625 Цивільного кодексу України та відсутність грошового зобовязання відповідача перед позивачем.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом п.5 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, неправомірний розгляд судом справи за відсутності позивача та ненадання позивачем доказів на вимогу суду, необхідно зазначити наступне:

Відповідно до приписів пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору; або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду, і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Отже, перш ніж залишити позов без розгляду, господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність. Якщо ж представник позивача не з'явився в судове засідання, але його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи по суті, суд не повинен залишати позов без розгляду, а має розглянути справу по суті.

Також ст. 34 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що належними є ті докази, які мають значення для справи. Окрім того, ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановлені правила вирішення спору при неподанні витребуваних судом матеріалів. Так, якщо відзив і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки заявою про уточнення підстав позову від 04.04.2016 року (а.с.67) позивач зазначав на відсутність договору, а інші, необхідні для розгляду позовних вимог докази, наявні в матеріалах справи, твердження апелянта а є безпідставним.

Оскільки висновки оскаржуваного судового рішення відповідачем не спростовано, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення,

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 року у справі №904/863/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Підписано в повному обсязі 12.07.2016 року.