Постанова № 58952011, 13.07.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р. Справа № 922/481/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Плахов О.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Лисокобилка А.Ю.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 07.07.2016р.,

відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю від 11.05.2016р. №99-16

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДП Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" (вх. №1623Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2016 р. у справі № 922/481/16

за позовом Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування", м. Харків,

до відповідача Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків,

про стягнення коштів у розмірі 361 404,53 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року позивач - Державне підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування", звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", про стягнення коштів у розмірі 361404,53 грн. Також позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати у розмірі 3365,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2016 року у справі № 922/481/16 (суддя Калініченко Н.В.) в задоволенні позову відмовлено.

ДП Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" не погодилось з зазначеним рішенням та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2016 р. у справі № 922/481/16 скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що ним (апелянтом) та відповідачем до договору № 63900-393 дп від 19.04.2010р. було укладено цілей ряд додаткових угод, якими конкретизувалися поставки продукції та послуг, їх вартість та строки.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.07.2016р. у зв'язку з відпусткою судді Шутенко І.А. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Здоровко Л.М., судді Лакізи В.В.

Від апелянта надійшло клопотання (вх. 6961 від 12.07.2016р.), в якому просить зупинити провадження у справі №922/481/16 до набрання законної сили рішенням господарського суду Харківської області у справі №922/1081/16.

В обґрунтування зазначеного клопотання заявник посилається на те, що позовні вимоги у справі №922/1081/16 також ґрунтуються на укладеному між сторонами (позивачем та відповідачем) договорі №63900-393 дп від 19.04.2010р., що є також предметом розгляду у даній справі.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 6982 від 13.07.2016р.), в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 13.07.2016р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким позов задовольнити. А також підтримав заявлене клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін. А також заперечував проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, суд відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Таким чином, підставою для зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість розгляду господарської справи до вирішення пов'язаної справи іншим судом.

Згідно з п.3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга -четверта статті 35 ГПК України). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду першої інстанції про стягнення заборгованості за актами №27 від 13.02.2013р., №41 від 01.03.2013р. та №55 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №61 від 22.05.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., за актом №54 від 21.03.2013р., до додаткової угоди №63 від 19.06.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., за актами №47 від 18.03.2013р., та №48 від 18.03.2013р. до додаткової угоди №64 від 25.05.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., та за актом №53 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №65 від 29.05.2012р. до договору №63900-393 від 19.04.2010р., в сумі 361404,53 грн.

Однак, предметом розгляду справи №922/1081/16 є позовна вимога про стягнення заборгованості по оплаті за виконані роботи (надані послуги) за актами № 61 від 03.04.2013р.; № 62 від 03.04.2013р.; № 63 від 03.04.2013р. та № 72 від 25.04.2013р. до додаткової угоди № 61 від 22.05.2012р. до договору № 63900-393дп від 19.04.2010р.; за актами № 59 від 03.04.2013р. та № 71 від 22.04.2013р. до додаткової угоди № 63 від 19.06.2012р. до договору № 63900-393дп від 19.04.2010р. та за актом № 60 від 03.04.2013р. до додаткової угоди № 64 від 25.05.2012р. до договору № 63900-393дп від 19.04.2010р. в сумі 409638,98 грн.

Таким чином, у справі №922/481/16 та у справі №922/1081/16 різні предмети позову, тому результат розгляду справи №922/1081/16 не може істотним чином вплинути на вирішення даного спору та не створює жодних процесуальних перешкод для його розгляду.

За таких обставин клопотання позивача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

19.04.2010р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір № 63900-393 дп.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по поставці продукції та наданню послуг в рамках виготовлення 430 штук двигунів 3ТД-3А для БТР-4. Загальна сума договору складає 22000000,00 грн. в тому числі ПДВ 3666666,67 грн. Специфікації поставок продукції та послуг, вартість та строки погоджуються в додаткових угодах до даного договору, які сторони будуть оформлювати по мірі виробничої необхідності. У випадку, якщо виготовлення продукції по даного договору замовник передає виконавцю матеріали, заготовки, деталі або вузли то це погоджується в додаткових умовах з визначенням закладної переданих ТМЦ. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію та надані послуги.

Замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 20% від вартості поставленої продукції (наданих послуг) погодженою в конкретній додатковій угоді. По кожній конкретній додатковій угоді виконавець приступає до виготовлення продукції та наданих послуг після отримання авансу. Остаточний розрахунок за поставлену продукцію та виконані роботи (послуги) проводиться на основі документів, які підтверджують поставку продукції (наданих послуг) (накладна на відпуск ТМЦ, акт здачі-приймання) на протязі 5-ти банківських днів з моменту надання послуг (поставку продукції). Сума авансу вказується при кінцевому розрахунку за поставлену продукцію (наданих послуг). Форма оплати - перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Допускається оплата шляхом взаємозаліку за згодою сторін (п.п. 2.1., 2.2., 2.3. договору).

Відвантаження продукції виконавцем проводиться на основі довіреності замовника з оформленням накладної на відпуск ТМЦ та податкової накладної по сплаті ПДВ. Виконані послуги (виконані роботи) закриваються актами здачі-приймання робіт, які виконавець направляє замовнику після виконання робіт (п.п. 3.1., 3.3. договору).

Відповідно до п. 8.1. договору, даний договір набуває законної сили з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2012р. За згодою сторін строк дії договору може бути змінений.

22.05.2012р. між сторонами складено та підписано додаткову угоду № 61 до договору № 63900-393 дп від 19.04.2010р., відповідно до якої замовних поручає, а виконавець надає послуги по доробці деталей та складальних вузлів для двигунів 3ТД-3А згідно специфікації № 2. Ціна додаткової угоди № 61 складає 268880,23 грн.

Згідно додаткової угоди № 64 від 25.05.2012р., замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по доробці та виготовленню деталей регулятора 494СА.71Сб-1 для комплектації 84 дизелів 3ТД-3А. Ціна додаткової угоди складає 581047,32 грн.

Згідно додаткової угоди № 65 від 29.05.2012р., замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виготовленню деталей для комплектуючого 84 двигунів 3ТД-3А згідно специфікації (додаток № 1). Ціна додаткової угоди складає 1111608,12 грн.

19.07.2012р. між сторонами складено та підписано додаткову угоду №63, згідно якої замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по доробці, виготовленню деталей та складальних одиниць системи паливної високого тиску 494СИ.80Сб для 94 дизелів 3ТД-3А (494СА) згідно специфікації (додаток № 1). Ціна даної додаткової угоди складає 3217620,00 грн.

На виконання умов договору сторонами складено та підписано Акти здачі-приймання послуг: № 27 від 13.02.2013р. на суму 13544,75 грн.; № 41 від 01.03.2013р. на суму 17985,72 грн.; № 47 від 18.03.2013р. на суму 81612,00 грн.; № 48 від 18.03.2013р. на суму 159545,23 грн.; № 53 від 21.03.2013р. на суму 3092,72 грн.; № 54 від 21.03.2013р. на суму 66360,00 грн. та № 55 від 21.03.2013р. на суму 2136,72 грн.

Як стверджував позивач у позовній заяві, відповідач не сплатив вартість саме наданих послуг за вказаними вище актами, що й стало підставою для позивача звернутися з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 361404,53 грн.

26.04.2016р. господарський суд Харківської області виніс рішення, яким в задоволені позову відмовив.

Розглянувши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно ст. 843 ЦК України, ціна роботи або спосіб її визначення визначається у договорі.

З огляду на зазначене, аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем у справі договору за № 63900-393 дп від 19.04.2010р., колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою він є змішаним договором, а саме договором поставки та підряду, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 та параграфу 1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов спірного договору виставлявся відповідачеві рахунок фактура № 4-04 від 29 квітня 2014 року на суму 2845441,25 грн.

Судом першої інстанції було визнано, що рахунок був виставлений та сплачений відповідачем по договору № 63900-393 дп та додатковим угодам №61, №63, №64, №65 до цього договору.

Колегія суддів не погоджується з передчасним висновком судом першої інстанції, вважає такий висновок необґрунтованим за наступних обставин.

Пунктом 2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 (надалі - Інструкція) передбачено, що відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 N 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

З огляду на вище викладене колегія суддів зазначає, що платником було сплачено рахунок фактуру по договору № 63900-393 дп від 19 квітня 2010 р., що підтверджується випискою з банку (а.с.156-161), у графі призначення платежу зазначено, «згідно договору № 63900-393 дп від 19.04.210 за виконані послуги по доробці деталей та вузлів, в т.ч. ПДВ 474240,21 "за проц" КМ921». Таким чином з даної виписки не вбачається, що оплата була здійснена саме за виконання зобовязань за додатковими угодами №№ 61, 63, 64, 65, за які, на думку суду першої інстанції та відповідача, було сплачено кошти.

З матеріалів справи, а саме з платіжних вимог доручень №3, №6, №7 та №8 (т.4 а.с 86, 90,103,105) вбачається, що призначенням платежу у зазначених доученнях вказувалися номер та дата договору та додаткової угоди до нього. В результаті чого гроші були враховані на сплату заборгованості по вказаним у платіжних вимогах-дорученнях додаткових угодах до договору № 63900-393 дп від 19.04.2010р.

Колегія суддів зазначає, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику. Отримувач коштів не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Враховуючи вище викладене, а саме ту обставину, що згідно банківської виписки відповідачем 29.04.2014р. на користь позивача перераховано кошти за договором № 63900-393 дп від 19 квітня 2010 року (т.с.4 а.с. 160) без конкретизації за якими актами до додаткових угод здійснюється оплата, у позивача відсутні підстави зарахувати вказані кошти в рахунок погашення заборгованості за актами №27 від 13.02.2013р., №41 від 01.03.2013р. та №55 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №61 від 22.05.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., за актом №54 від 21.03.2013р., до додаткової угоди №63 від 19.06.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., за актами №47 від 18.03.2013р., та №48 від 18.03.2013р. до додаткової угоди №64 від 25.05.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., та за актом №53 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №65 від 29.05.2012р. до договору №63900-393 від 19.04.2010р.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2016р. у справі № 92/481/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення яким задовольнити позов ДП «Державного конструкторського бюро двигунобудування».

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ст.ст. 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 26 квітня 2016 року у справі № 922/481/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська,126, код ЄДРПОУ 14315629, п/р 26002000113470 у філії ПАТ «Укрексімбанк», МФО 351618) на користь Державного підприємства «Державного конструкторського бюро двигунобудування» (61001, м. Харків, вул. Морозова, 13, код ЄДРПОУ 14313582, п/р 26001104580000 в ХФ АКІБ «Укрсиббанк», МФО 351641) заборгованість по оплаті за виконанні роботи за актами №27 від 13.02.2013 р., №41 від 01.03.2013 р. та №55 від 21.03.2013 до додаткової угоди №61 від 22.05.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., за актом №54 від 21.03.2013 р., до додаткової угоди №63 від 19.06.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., за актами №47 від 18.03.2013 р., та №48 від 18.03.2013 р. до додаткової угоди №64 від 25.05.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., та за актом №53 від 21.03.2013 р. до додаткової угоди №65 від 29.05.2012 р. до договору №63900-393 від 19.04.2010 р., в сумі 361404,53 грн.; судовий збір за подання позову в сумі 5422,00 грн. та 5964,20 грн. за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 14.07.2016р.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза