Ухвала суду № 58950627, 11.07.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

11.07.16р. Справа № 904/7569/14

За заявою: Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про відстрочку та розстрочку виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.14 р.

У справі:

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

про стягнення 70 954 031,56 грн. за договором про постачання електричної енергії

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від заявника (боржника): ОСОБА_1 представник - дов. № 2797/01 від 19.04.2016р.

Від стягувача: ОСОБА_2 представник - дов. № 171/1001 від 01.04.2016р.

Від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Рішенням господарського суду від 01.12.2014р. у справі № 904/7569/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, за участю третьої особи: Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ про стягнення 70 954 031,56 грн. за договором про постачання електричної енергії позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

15.12.14р. на примусове виконання вказаного рішення видано наказ.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.05.2015 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014 року залишено без змін.

30.06.2016р. від Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" надійшла заява про відстрочення виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014р. у справі № 904/7569/14 до 01.01.2018р. та про розстрочення виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014р. у справі № 904/7569/14 на суму заборгованості 43 616 796,67 грн. на 36 місяців шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі: 1 211 577,68 грн., починаючи з 01.01.2018р.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення заявник зазначає, що підприємство знаходиться у дуже важкому фінансовому становищі, що підтверджується звітом про фінансові результати за І квартал 2016 року, згідно якого збитки підприємства складають понад 39 мільйонів, а тому подальше виконання рішення суду ускладнюється. Єдиним джерелом доходів для ДП "Криворізька теплоцентраль" є виключно грошові кошти, що надходять як плата за відпущену теплову енергію. Інших джерел фінансування ДП "Криворізька теплоцентраль" не має. При цьому заявник зазначає, що рішення суду частково виконано у сумі 27 337 234,89 грн., заборгованість складає 43 616,796,67 грн.

Позивач проти задоволення заяви про відстрочку та розстрочку виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області 01.12.2014 року заперечує, зазначає, що боржником не було надано жодних доказів, щодо його складного матеріального становища, яке б ускладнювало або робило неможливим виконання судового рішення. належних доказів щодо свого складного матеріального становища, якими являються банківські виписки з банківських установ про відсутність коштів на всіх його банківських рахунках, відомості про стан його майна, про стан дебіторської та кредиторської заборгованості, відповідачем не надано. Позивач зазначає, що на примусовому виконанні у ДВС перебувають 33 виконавчих провадження щодо примусового стягнення заборгованості з ДП "Криворізька теплоцентраль" на користь ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" у розмірі 214 753 557,50грн., яка вже більше 10 років не сплачується.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про дату час та місце судового засідання повідомлена належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про відстрочку та розстрочку виконання рішення на підставі наступного.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Положення ст.ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, у вирішенні питання про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання суди повинні враховувати правові принципи, визначені Конвенцією, які знаходять своє розширене тлумачення в рішеннях Європейського суду.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в ній).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "ОСОБА_3 проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Тобто судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

За змістом ст.121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою, господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Із зазначеного вбачається, що ГПК України не містить конкретних підстав та застережень відстрочки чи розстрочки, а лише встановлює критерії, що ускладнюють виконання рішення суду.

Пунктом 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 № 9 (зі змінами та доповненнями) встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку відстрочки.

Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах і відстрочка або розстрочка виконання судового рішення на тривалий термін призведе до надання переваг відповідачу в порівнянні з позивачем, призведе до поглиблення порушення права позивача на користування грошовими коштами.

У якості доказів наявності виключних обставин що унеможливлюють виконання судового рішення та є підставою для задоволення заяви про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду відповідачем надані звіт про фінансові результати за І квартал 2016 року та постанови про накладення арештів на грошові кошти боржника, які знаходяться на його рахунках у банківських установах та Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 26.05.2015. Однак надані докази жодним чином не підтверджують можливість виконання судового рішення після настання обставин, на які відповідач посилається у заяві. Відсутність грошових коштів на рахунках боржника та накладення арештів не звільняє боржника від обов'язкового виконання судового рішення.

Крім того, зі змісту поданої заяви вбачається, що позивач, всупереч положенням частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України, просить надати йому, як відстрочку так і розстрочку виконання судового рішення.

За наведеного, суд не вбачає підстав задовольнити заяву відповідача про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду.

Керуючись статтями 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" про відстрочку виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2014 року у справі №904/7569/14 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття - 11 липня 2016 року та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_4