Рішення № 58950249, 07.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2016Справа № 910/8480/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ"

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"

про стягнення 32 162 389,14 грн.

за участю представників:

від позивача:Косянчук В.В.- представник за довіреністю № 13/24-22 від 27.05.2016 р. від відповідача:Гонтарь О.М.- представник за довіреністю № 12 від 22.01.2016 р. Пегза К.К.- представник за довіреністю № 19 від 07.07.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Одеська ТЕЦ" (далі - ПАТ "Одеська ТЕЦ") з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - ПрАТ "ХК "Енергомережа") про стягнення 32 162 389,14 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем договору на постачання природного газу № 97 від 02.03.2016 р. щодо належної поставки природного газу за наявності перерахованої ПАТ "Одеська ТЕЦ" передоплати, внаслідок чого та у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідач зобов'язаний повернути перераховану попередню оплату в сумі 28 426 426,50 грн.

У позові ПАТ "Одеська ТЕЦ" просить суд стягнути з відповідача авансовий платіж у сумі 28 426 426,50 грн., пеню у сумі 3 735 962,64 грн., а всього - 32 162 389,14 грн.

У судовому засіданні представник позивача свої вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили, зазначили, що згідно з умовами договору № 97 від 02.03.2016 р. позивач зобов'язаний був здійснити попередню оплату у 100 % розмірі замовлених обсягів, що останнім не виконано, а, отже, відсутні підстави для повернення попередньої оплати. Також зазначили, що зарахування зустрічних однорідних вимог, яке відбулось у справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 про банкрутство ПАТ "Одеська ТЕЦ" є неможливим, оскільки обмежено нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Просили відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 02.03.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Одеська ТЕЦ" (споживач) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" (постачальник) був укладений договір на постачання природного газу № 97 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1 цього договору постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах, а споживач своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені умовами цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили обсяги та періоди поставки газу у відповідній таблиці, відповідно до якої постачальник постачає споживачу з 02.03.2016 р. по 31.12.2016 р. природний газ в обсязі 13 550 тис. куб. з помісячною розбивкою.

Згідно з п. 2.2 договору обсяги газу, що визначені п. 2.1 договору, є плановими та можуть змінюватись сторонами шляхом коригування, у тому числі впродовж поточного розрахункового місяця виключно за наявності заявки на коригування планових розподілів обсягів постачання природного газу, яку споживач надає постачальнику у терміни встановлені цим договором.

Обсяги постачання/споживання природного газу визначаються за розрахунковий період, який становить один місяць. Обсяг споживання природного газу споживачем у розрахунковому періоді не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 4.1 договору ціна за 1 000 куб. м. природного газу становить 7 380, 00 грн.

Загальна сума договору складається із місячних сум вартості поставлених обсягів природного газу і становить 99 999 000,00 грн. (п. 4.4 договору).

Відповідно до п. 4.5 договору оплата вартості замовлених обсягів здійснюється споживачем, згідно заявки, шляхом попередньої оплати грошових коштів на рахунок постачальника, у повному обсязі заявленого об'єму, протягом 5 банківських днів з моменту виставленого рахунку-фактури.

Постачальник зобов'язується забезпечувати постачання природного газу на умовах та в обсягах, визначених цим договором за умови дотримання споживачем дисципліни відбору природного газу та розрахунків за нього (п. 5.4.1 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє в частині постачання газу до 31.12.2016 р., а в частині проведення розрахунків за газ - до повного виконання грошових зобов'язань (п. 9.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору ПАТ "Одеська ТЕЦ" перерахувало відповідачу попередню оплату в рахунок вартості природного газу, що мав бути поставлений позивачу в майбутньому у сумі 27 760 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 387 від 03.03.2016 р.

До вказаної суми у якості передоплати позивач зарахував також 11 058 840,00 грн., про що була домовленість сторін згідно з п. 4.14 договору. Відповідно до вказаного пункту сторони погодили, що сума у розмірі 11 058 840,00 грн., яка була сплачена ПАТ "Одеська ТЕЦ" (споживач) на користь ПрАТ "ХК "Енергомережа" (постачальник) за договором № 49 від 09.10.2015 р., ПрАТ "ХК "Енергомережа" зобов'язувалось повернути дану суму ПАТ "Одеська ТЕЦ" за додатковою угодою від 30.11.2015 р. в строк до 01.03.2016 р., але станом на день підписання договору № 97 від 02.03.2016 р. не повернуло, а тому вказана сума (11 058 840,00 грн.) зараховується в загальну суму передоплати за газ, що буде поставлений на підставі договору № 97 від 02.03.2016 р.

Таким чином, відповідно до планових обсягів за І квартал 2016 року (4 300 тис.куб.м.) та ІІ квартал 2016 р. (1 200 тис. куб.м.) позивач фактично здійснив передоплату за договором № 97 від 02.03.2016 р. у загальній сумі 38 818 840,00 грн. (27 760 000,00 грн. + 11 058 840,00 грн.).

У свою чергу, відповідач поставку природного газу у березні 2016 р. обсягом 4 300 тис. куб.м. та у квітні 2016 р. обсягом 1 200 тис. куб.м. не здійснив, чим порушив умови договору.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Одеська ТЕЦ" звернулось до ПрАТ "ХК "Енергомережа" з листом № 05/01-576 від 07.04.2016 р. про надання інформації щодо причин непоставки газу у березні 2016 р. Однак, звернення позивача було залишено без відповіді.

13.04.2016 р. позивач, посилаючись на п. 7.3.7 договору, звернувся до відповідача з претензією № 13/02-617 про повернення попередньої оплати за договором № 97 від 02.03.2016 р. у сумі 38 818 840,00 грн. Вказана вимога була залишена відповідачем без виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так само відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 266 ГК України загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Також відповідно до п. 7.3.7 договору сторони домовились, що у разі непостачання природного газу постачальником в терміни, передбачені договором, за умови сплати споживачем авансового платежу від суми заявлених обсягів газу, постачальник зобов'язується повернути повну суму авансового платежу не пізніше 2-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому не відбулось постачання природного газу.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням наведених вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину суд приходить до висновку, що у постачальника виник обов'язок повернути позивачу грошові кошти, які були перераховані останнім в якості попередньої оплати.

При цьому доводи відповідача про те, що позивач зі свого боку не виконав умови договору та, що попередня оплата газу мала бути ним сплачена на загальну суму договору (99 999 000,00 грн.), суд відхиляє, оскільки зі змісту пункту 4.5 договору вбачається, що оплата вартості замовлених обсягів газу здійснюється споживачем, шляхом попередньої оплати грошових коштів на рахунок постачальника, у повному обсязі заявленого об'єму, за конкретний місячний обсяг газу, погоджений сторонами.

Тобто у даному випадку договором передбачалось 100 % оплата конкретного місячного обсягу поставки газу, при тому, що плановий обсяг був погоджений у п. 2.1 договору.

Вказане слідує з п. 3.2 договору, яким передбачено, що обсяги постачання/споживання природного газу визначаються за розрахунковий період, який становить один місяць. Обсяг споживання природного газу споживачем у розрахунковому періоді не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу. Допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом розрахункового періоду в розмірі +/- 5 % від підтвердженого обсягу природного газу.

З ним кореспондується п. 4.9 договору, відповідно до якого сума, яка сплачена споживачем понад вартість фактично переданих обсягів газу, зараховується сторонами в рахунок майбутніх авансових платежів при умові, що споживач не має перед постачальником заборгованості по оплаті за газ, а також з п. 7.3.7 договору, в якому зазначено, що в разі непоставки газу споживач має право в подальшому відмовитись від договору та не сплачувати передоплату за постачання природного газу на наступний місяць.

Отже, суд приходить до висновку, що договором не передбачено умови про те, що попередня оплата природного газу повинна бути здійснена позивачем у повному обсязі за весь період договору (з 02.03.2016 р. по 31.12.2016 р.) на суму 99 999 000,00 грн., а пункт 4.5 договору відповідач трактує на власний розсуд.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на той же пункт 4.5 договору щодо відсутності заявок ПАТ "Одеська ТЕЦ" на обсяги газу, оскільки вказаним пунктом надання таких заявок передбачено у разі коригування планових розподілів обсягу постачання природного газу, встановлених пунктом 2.1 договору, про що йдеться у п.п. 2.2, 2.2.1 - 2.2.3 договору, але сторонами у договорі не застасовано.

При цьому, відповідно до п. 1.4.2 договору підставою для постачання природного газу є наявність підтвердженого місячного обсягу газу на відповідний період, що й було схвалено сторонами у п. 2.1 договору.

Вирішуючи питання про суму попередньої оплати, яку відповідач має повернути позивачу, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.2001 р. було порушено справу № 17-6-26/01-3720 (якій у подальшому було присвоєно № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010) про банкрутство ПАТ "Одеська ТЕЦ".

02.04.2003 р. ухвалою господарського суду Одеської області в порядку ст. 15 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" був затверджений реєстр вимог кредиторів ПАТ „Одеська ТЕЦ", до якого включено, зокрема, кредиторські вимоги УМГ «Прикрпаттрансгаз» (правонаступником якого стало ПрАТ "ХК "Енергомережа") у сумі 10 392 413,50 грн., що виникли у даного кредитора на підставі договору на транспортування природного газу № 14-Т від 06.10.1999 р., простих векселів № 753284031965 від 01.09.1999 р., № 753281351419 від 06.10.1999 р., № 753281351418 від 06.10.1999 р., № 753281351420 від 06.10.1999 р.

Отже, у вказаній справі ПрАТ "ХК "Енергомережа" є новим кредитором ПАТ "Одеська ТЕЦ" на суму 10 392 413,50 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 04.05.2016 р. ПАТ "Одеська ТЕЦ" направило на адресу відповідача заяву № 13/10-700-2 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 10 392 413,50 грн., у зв'язку з чим позивач вважає, що сума попередньої оплати зменшилась на цю суму.

Згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ).

Статтею 203 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Із аналізу наведених норм вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Отже, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 207 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається та не заперечується представниками сторін, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка є одностороннім правочином, до суду оскаржена не була, а відповідач таких доказів не надав. Його посилання на нікчемність односторонньої угоди в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та про неможливість припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що вводиться з моменту порушення справи про банкрутство, суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19.01.2013 р.) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Погашення боржником кредиторських вимог при цьому здійснюється у порядку черговості, передбаченої ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19.01.2013 р.), за затвердженим судом реєстром вимог кредиторів боржника (ПАТ "Одеська ТЕЦ"), а тому погашення одночасно всіх вимог кредиторів є необов'язковою умовою, на що вказував відповідач.

У той же час, вказаний Закон не містить прямої заборони щодо можливості погашення вимог кредиторів шляхом проведення зарахування зустрічних вимог. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.03.2005р. у справі № 5/143б/53б.

Отже, суд враховує, що зобов'язання відповідача повернути авансовий платіж за договором № 97 від 02.03.2016 р. є грошовим зобов'язанням ПрАТ "ХК "Енергомережа" і кредиторські вимоги відповідача, затверджені у справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 про банкрутство ПАТ "Одеська ТЕЦ" на суму 10 392 413,50 грн., також носять грошовий (однорідний) характер, а тому у позивача виникло право вимагати від відповідача зарахування зустрічних однорідних вимог.

Щодо перевищення повноважень керуючого санацією при зарахуванні зустрічних однорідних вимог, на що посилався відповідач, як на підставу визнання односторонньої угоди нікчемною, суд зазначає, що згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України). Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Як вбачається з матеріалів справи, умови спірного правочину (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) сторонами були схвалені, зокрема, позивачем при зверненні з даним позовом до суду з позовними вимогами до відповідача, які виключають суму зарахованих зустрічних вимог, а відповідачем - шляхом мовчазної згоди (конклюдентних дій) - не здійснювались дії щодо оскарження такого одностороннього правочину.

Отже, сторони своїми діями (бездіяльністю) засвідчили факт прийняття до виконання спірного правочину (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) та про його схвалення юридичною особою.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статі 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що доводи відповідача про недійсність одностороннього правочину можуть бути прийняті судом у разі доведеності відповідачем у суді тієї обставини, що його контрагент (ПАТ "Одеська ТЕЦ") знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (у разі відсутності наступного схвалення особи, яку представляють).

За таких обставин, зважаючи на наявність попередньої оплати позивача за договором № 97 від 02.03.2016 р. у сумі 38 818 840,00 грн. та проведений взаємозалік зустрічних однорідних вимог на суму 10 392 413,50 грн., судом встановлено, що у відповідача виник обов'язок з повернення авансового платежу у сумі 28 426 426,50 грн. (38 818 840,00 грн. - 10 392 413,50 грн.), за договором № 97 від 02.03.2016 р., що підлягає стягненню у судовому порядку.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 3 735 962,64 грн., нараховану відповідно до умов договору, викладених у п. 7.3.8, суд врахував наступне.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.3.8 договору сторони передбачили, що постачальник несе відповідальність за порушення умов договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору, що діяла у період, за який стягується пеня.

У той же час, як вже встановлено судом, відповідач порушив своє зобов'язання, що носить негрошовий характер (на відміну від зобов'язання позивача), внаслідок чого останній має можливість вибрати на власний розсуд одну з дій: 1) вимагати поставку передбаченого договором товару або ж 2) вимагати повернення суми попередньої оплати.

Користуючись цим правом, 13.04.2016 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 13/02-617 про повернення грошових коштів у сумі 38 818 840,00 грн., які були ним перераховані за постачання природного газу за договором № 97 від 02.03.2016 р. в якості авансового платежу. Отже, позивач фактично відмовився від виконання зобов'язання як такого щодо поставки газу та обрав інший спосіб захисту своїх прав (повернення попередньої оплати).

Отже, суд вважає, що встановлені законом правові наслідки щодо вимог про повернення попередньої оплати не передбачають такого виду відповідальності, як стягнення неустойки, оскільки вимагаючи повернення коштів попередньої оплати, позивач відмовився від отримання газу, що виключає обов'язок постачальника нести відповідальність за порушення строків поставки газу у вигляді пені. Вказану позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 19 лютого 2014 року справа № 908/2603/13.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 3 735 962,64 грн. задоволенню не підлягають, а суд задовольняє позовні вимоги ПАТ "Одеська ТЕЦ" частково.

Згідно з ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" про стягнення 32 162 389,14 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 12, код 32113410) на користь Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" (65003, м. Одеса, вул. Церковна, буд. 29, код 05471158) попередню оплату у сумі 28 426 426 (двадцять вісім мільйонів чотириста двадцять шість тисяч чотириста двадцять шість) грн. 50 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 182 689 (сто вісімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 86 коп.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 7 липня 2016 року.

Повний текст рішення підписаний 12 липня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.