Постанова № 58949967, 11.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 липня 2016 року №826/20558/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаНаціонального банку України публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк»провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк», в якому просить:

- визнати бездіяльність Національного банку України протиправною;

- зобов'язати Національний банк України надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 26.08.2015.

При цьому, 20.10.2015 від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява про зміну підстав адміністративного позову про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в якій позовні вимоги викладено у такій редакції: зобов'язати Національний банк України надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 26.08.2015. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Позовні вимоги мотивовано тим, що, звернувшись до Національного банку України із запитом на інформацію від 26.08.2015, позивачем фактично отримано відмову у наданні запитуваної інформації, що, за твердженнями останнього, не відповідає положенням постанови Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про відсутність у Національного банку України запитуваної інформації, оскільки положеннями постанови Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачалося включення до таких заявок інформації щодо конкретних клієнтів банку та їх заявок, а також вимог щодо подання банками до Національного банку України заявок їх клієнтів на купівлю/продаж іноземної валюти.

Третя особа у судове засідання явку свого представника не забезпечила, пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надала, з огляду на що розгляд справи №826/20558/15 здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернувся до Національного банку України із запитом на інформацію від 26.08.2015, в якому просив повідомити чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу публічним акціонерним товариством «Приват Банк» та чи надходила заява від 07.03.2008 про продаж на Міжбанківський валютній біржі доларів США в сумі 14 489,30 доларів США від заявника через банк і купівлю української гривні.

У відповідь на вказаний запит Національним банком України листом від 04.09.2015 №40-01008/63516 повідомлено представника позивача про те, що інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України, зокрема, за зазначені у запиті дату, відсутня. Крім того, відповідачем повідомлено, що інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою №520, відображалась у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації в розрізі операцій їх клієнтів.

Вважаючи таку відповідь на запит від 26.08.2015 необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень, якими є органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

У силу пункту 1 Розділу I Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Положення №281), це Положення встановлює порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках.

Пунктом 4 розділу І Положення №281 визначено, що міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком.

Відповідно до пункту 5 розділу І Положення №281, торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку України та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).

Суб'єктами ринку є уповноважені банки та уповноважені фінансові установи (пункт 4 розділу І Положення №281).

Суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України (пункт 6 розділу І Положення №281).

З наведеного вбачається, що фізичні особи - клієнти банків не є безпосередніми суб'єктами міжбанківського валютного ринку України.

При цьому, суд звертає увагу, що суб'єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи. Суб'єкти ринку мають право здійснювати торгівлю іноземною валютою виключно у випадках і порядку, передбачених Положенням №281.

Відповідно до пункту 29 розділу І Положення №281, суб'єкти ринку укладають між собою та з Національним банком України договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.

Водночас, пунктом 32 розділу І Положення №281 передбачено, що суб'єкт ринку як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за власні кошти в межах лімітів відкритої валютної позиції має право виконувати заяви та доручення своїх клієнтів (крім суб'єктів ринку), а також задовольняти власні потреби щодо купівлі, продажу іноземної валюти до початку Торговельної сесії.

Суб'єкт ринку має право включати до заявки на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі та/або продажу іноземної валюти (пункт 33 розділу І Положення №281).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 глави 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) включає у заявку на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні.

Заявка в паперовій формі підписується керівником (або особою, яка його замінює) та головним бухгалтером (або особою, яка його замінює) банку (фінансової установи) і залишається на зберіганні в банку (фінансовій установі). Заявка в електронній формі подається до Національного банку України в установлений ним строк.

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) у Заявці визначає за кожною іноземною валютою Класифікатора іноземних валют та банківських металів, та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.

Пунктом 2.5 глави 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, передбачено, що якщо уповноваженим банком за дві години до закінчення Торговельної сесії не повністю задоволені потреби клієнтів та потреби за власними операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, то він має право звернутися до Національного банку України щодо купівлі-продажу в нього іноземної валюти за безготівкові гривні.

Для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України уповноважений банк подає до Національного банку України не пізніше ніж за дві години до закінчення Торговельної сесії розгорнуту заявку. Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти ця заявка має містити інформацію за кожним видом валют та кожним клієнтом із зазначенням ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ [або ідентифікаційного номера за ДРФО (за наявності)], суми, мети купівлі, а також курсу, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти.

Наразі ж підтвердження угод здійснюється за допомогою Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України.

Відповідно до пункту 4 Правил функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 (у редакції, що діє на момент розгляду справи), для здійснення операції з купівлі іноземної валюти з Національним банком України заявка на участь у Системі підтвердження угод має містити інформацію за кожним видом валют: загальну суму купівлі (із зазначенням у тому числі суми купівлі іноземної валюти для подальшого продажу клієнтам), курс, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти.

Враховуючи вищезазначене, слід зазначити, що наведеними положеннями законодавства не передбачено відображення у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) інформації про конкретні заяви фізичних осіб-клієнтів комерційних банків про купівлю або продаж іноземної валюти, а також не передбачено обов'язку передачі комерційними банками таких заяв своїх клієнтів до Національного банку України при здійсненні ними валютних операцій на міжбанківському валютному ринку.

Пунктом 1 глави 1 розділу IV Положення №281 передбачено, що клієнт під час проведення операції з обміну (конвертації) іноземної валюти або банківських металів подає до уповноваженого банку, який його обслуговує, заяву про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів за довільною формою, але із зазначенням обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 3 і 4 цієї глави. Клієнт для здійснення операцій з купівлі або продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України має право використовувати форми заяв про купівлю або продаж іноземної валюти, аналогічні до тих, що наведені в додатках 1 - 4 до цього Положення, але без урахування реквізитів, які стосуються банківських металів.

Тобто, заяви про купівлю або продаж іноземної валюти подаються фізичними особами-клієнтами до уповноважених банків, які їх обслуговують, а не до Національного банку України, що виключає наявність такої заяви клієнта чи інформації про неї у Національного банку України.

Таким чином, інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) не відображається (не відображалася).

Крім того, у відповіді на інформаційний запит позивача Національним банком України зазначено, що відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою №520, відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.

Таким чином, Національним банком України за результатом розгляду вказаного інформаційного запиту надано позивачу наявну в останнього інформацію, а також повідомлено про відсутність запитуваної інформації щодо конкретної заявки клієнта банку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

З наведеного у сукупності вбачається, що надання публічної інформації зумовлюється її наявністю у відповідного суб'єкта.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд приходить до висновку, що оскільки запитувана позивачем інформація у Національного банку України відсутня, відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Судді Аблов Є.В.

Мазур А.С.