Постанова № 58942749, 21.06.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 21.06.2016 Справа № 554/4009/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року

Октябрський районний суд м. Полтави:

у складі головуючого судді - Микитенка В.М.,

при секретарі - Різник А.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції роти № 2 батальйону УПП у м. Полтава ДПП ОСОБА_2 та ГУ Нацполіції в Полтавській області, третя особа УПП у м. Полтава ДПП про визнання протиправною і скасування постанови серії ПС2 №668692 від 13.05.2016 року про накладення адміністративного стягнення в сумі 510 грн. за ч.3 ст.122 КУпАП, а також закриття провадження у справі,

В С Т А Н О В И В :

23.05.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до інспектора патрульної поліції роти № 2 батальйону УПП у м. Полтава ДПП ОСОБА_2 та ГУ Нацполіції в Полтавській області, третя особа УПП у м. Полтава ДПП про визнання протиправною і скасування постанови серії ПС2 №668692 від 13.05.2016 року про накладення адміністративного стягнення в сумі 510 грн. за ч.3 ст.122 КУпАП, а також закриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог послався не те, що оскаржувана постанова прийнята без урахування всіх обставин, що мають значення для справи. 13.05.2016 року його дружина ОСОБА_4 користувалась їхнім спільним автомобілем НОМЕР_1 та заїхала у двір школи № 5 м. Полтави (заїзд з вулиці Жовтнева між зупинками 5 школа та магазином «Вогник») після чого пішла у свої справах, а його по телефону попросила забрати вказаний автомобіль. Коли він виїздив з цього двору та повернув направо на вулицю Жовтневу, то зупинив автомобіль біля магазину Вогник. При виїзді жодних знаків чи дорожньої розмітки, які забороняють зупинку чи стоянку не було, тому не мав намірів порушувати Правила дорожнього руху. Однак до нього підійшли працівники патрульної служби та перший відповідач склав щодо нього постанову про накладення адміністративного стягнення. Про указані обставини він усно повідомив патрульного, а вже після ознайомлення із постановою, користуючись своїм правом на захист, відмовився давати письмові пояснення.

У судовому засіданні позивач підтримав свій позов з підстав у ньому зазначених та просив його задовольнити.

Свідок ОСОБА_5 повністю підтвердила пояснення позивача ОСОБА_1, зокрема про те, що дійсно 13.05.2016 року залишила автомобіль НОМЕР_1 у дворі школи № 5 м. Полтави та попросила позивача забрати його, після чого він був притягнутий до адміністративної відповідальності. Предявила суду посвідчення водія, яким їй надано право керувати транспортними засобами категорії «В» 9 (а.с.6).

Відповідач ОСОБА_2 заперечив проти позову та пояснив, що 13.05.2016 року під час патрулювання з інспектором Горголь В.П. виявили автомобіль позивача, який стояв на смузі руху маршрутних транспортних засобів біля магазину «Вогник» по вулиці Жовтневій м. Полтави. Через це на водія ОСОБА_1 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення.

Свідок ОСОБА_6 підтвердив указані обставини.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та оцінюючи зібрані докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як убачається із оскаржуваної постанови серії ПС2 №668692 від 13.05.2016 року, складеної інспектором патрульної поліції м. Полтави ОСОБА_7, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення в сумі 510 грн. за ч.3 ст.122 КУпАП.

Відповідно до змісту описової частини постанови: «ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом автомобілем НОМЕР_1 13.05.2016 року о 16 годині в м. Полтава по вул. Жовтневій, 66 на дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком 5.11 здійснив рух та зупинку на цій смузі, чим порушив п.17.1 ПДР України» (а.с.10,33).

Виходячи з вимог ч.2 ст.71 КАС України: «У адміністративних справах про протиправність рішень дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Згідно з вимогами ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобовязаний зясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що помякшують чи обтяжують відповідальність, а також зясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані обставини, відповідно ст.33 КУпАП мають враховуватись і при накладенні адміністративних стягнень.

Як свідчать пояснення відповідача ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_6, вони не бачили звідки рухався позивач ОСОБА_1, а побачили як його автомобль вже стояв на смузі руху маршрутних транспортних засобів. Також вони не заперечували, що дорожня розмітка для такої смуги у місці зупинки ОСОБА_1 відсутня, а дорожній знак знаходиться приблизно за 50-70 м. від цього місця, тому при виїзді з двору школи № 5 м.Полтави, що знаходиться значно ближче, цього дорожнього знаку не видно, бо розміщений він раніше по ходу одностороннього руху транспортних засобів вулицею Жовтневою м.Полтави.

На підтвердження своїх пояснень позивач надав відповідну схему та фототаблицю, які доводяться відсутність по ходу його руху будь-яких дорожніх знаків чи дорожньої розмітки, забороняючих рух чи зупинку транспортних засобів (а.с.7-9).

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

На необхідність справедливого розгляду справ звертає увагу і ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави (статті 3,8 Конституції України, ст.8 КАС України).

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Зі змісту частини 3 ст.62 Конституції України убачається, що усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь. Таке правозастосування стосується і суперечливості діючого законодавства (правил поведінки) всупереч засадам «юридичної визначеності».

Виходячи з ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.

Частина 3 ст.122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів.

Таке діяння із субєктивної сторони може бути вчинено за наявності вини у формі умислу або необережності. Умисним є діяння, коли особа усвідомлює протиправний характер свого діяння, передбачає його суспільно-шкідливі наслідки та бажає чи свідомо допускає їх настання. Необережним є діяння, коли особа передбачає суспільно-шкідливі наслідки свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст.ст.10,11 КУпАП).

У разі коли особа не передбачає суспільно-шкідливих наслідків свого діяння і не повинна була їх передбачити, таке діяння може розцінюватись як «казус», що виключає адміністративну відповідальність.

Пунктом 17.1 Правил дорожнього руху України (далі Правил) встановлено, що на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8. або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі. Відповідно п.1.2 розділу 34 Правил (дорожня розмітка), межі для смуги руху маршрутних транспортних засобів позначаються широкою суцільною лінією. У місцях, де на смугу маршрутних транспортних засобів дозволено заїзд іншими транспортними засобами, ця лінія може бути переривчастою.

Водночас, пунктом 10.2 Правил передбачено, що виїжджаючи на дорогу з житлової зони, дворів, місць стоянки, автозаправних станцій та інших прилеглих територій, водій повинен перед проїзною частиною чи тротуаром дати дорогу пішоходам і транспортним засобам, що рухаються по ній.

Правилами не передбачено обовязку водія безпосередньо при виїзді з прилеглої території за відсутності відповідної дорожньої розмітки пересвідчуватись у наявності дорожніх знаків, які знаходяться поза його видимістю, як не зобовязаний він і знати місце розташування усіх дорожніх знаків у місті.

Таким чином, відсутність по ходу руху ОСОБА_1 дорожніх знаків та дорожньої розмітки, що свідчать про заборону руху і зупинки, виключає його вину, як основну ознаку субєктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.

За таких обставин, оскаржувана постанова прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, у звязку з чим підлягає скасуванню.

Також, суд, здійснивши системний аналіз ст.ст. 288, 293 КУпАП та ст.ст. 7-9, 171-2, ч.2 ст.162 КАС України, приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена до адміністративного суду у порядку, визначеному кодексом адміністративного судочинства, з особливостями встановленими КУпАП.

З огляду на це, суд при вирішенні адміністративного позову не обмежений повноваженнями, визначеними ст. 162 КАС України, а наділений ще й повноваженнями, визначеними п.3 ч.1 ст. 293 КУпАП, зокрема скасувати постанови і закривати справи про адміністративні правопорушення, в тому числі з підстав, визначених у ст.247 КУпАП.

На цьому наголошено і в ч.2 ст.162 КАС України, де вказано, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень, що повністю відповідає власне завданням адміністративного судочинства (ст.2 КАС України).

Враховуючи, що обставини даної справи судом досліджені повністю, необхідності повторного розгляду даної справи субєктом владних повноважень суд не вбачає, оскільки це суперечило б засадам права особи на судовий захист, юридичної визначеності та обовязковості судових рішень.

Водночас, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ Нацполіції в Полтавській області необхідно відмовити, оскільки УПП у м. Полтава ДПП, де працює перший відповідач ОСОБА_2 не є підпорядкованим підрозділом ГУ Нацполіції в Полтавській області (а.с.27).

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить із такого.

Згідно з Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від 23.01.2015 року схвалено для використання судами таку правову позицію.

Питання справляння судового збору, крім Закону про судовий збір, регулюється іншим законодавством. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Вище зазначалося, що статтею 87 КАС України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, повязані з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Законом про судовий збір, який набрав чинності 1 листопада 2011 року, такі особи не віднесені до кола субєктів, які звільняються від сплати судового збору за подання адміністративного позову, а позови з таким предметом не належать до обєктів, за подання яких судовий збір не справляється.

Разом із цим такий припис частини четвертої статті 288 КУпАП не вступає в колізію з положеннями статті 5 Закону № 3674-VI, якою визначено пільги щодо сплати судового збору, оскільки коло вимог і осіб, які мають такі пільги за цим Законом, не є вичерпним. ОСОБА_9 не містить застережень про те, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечать йому, а лише доручає Кабінету Міністрів України протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо внесення змін до деяких законодавчих актів України з прийняттям цього Закону (п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 3674-VI).

Крім того, у цьому випадку необхідно виходити з того, що норми частини четвертої статті 288 КУпАП є спеціальними нормами порівняно з нормами Закону про судовий збір.

Отже, за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом про судовий збір.

З огляду на це, судовий збір в сумі 551,20 грн. підлягає поверненню із Державного бюджету України позивачеві ОСОБА_1, згідно квитанції №TS204718 від 01.06.2016 року, а не стягненню із бюджетних асигнувань УПП у м. Полтава ДПП.

Керуючись ст. 6-14, 71, 98, 159-163, 167, 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 247, 288, 293 КУпАП суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції роти № 2 батальйону УПП у м. Полтава ДПП ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Постанову серії ПС2 №668692 від 13.05.2016 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в сумі 510 грн. за ч.3 ст.122 КУпАП визнати протиправною та скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.122 КУпАП закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ Нацполіції в Полтавській області відмовити.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в сумі 551 (пятсот пятдесят одну) грн. 20 коп., згідно квитанції №TS204718 від 01.06.2016 року.

Виконання постанови в частині повернення судового збору покласти на УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області.

Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів до Харківського апеляційного адміністративного суду через Октябрський районний суд м. Полтави.

Повний текст постанови складений 24.06.2016 року.

Суддя В.М.Микитенко