Постанова № 58942676, 13.07.2016, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1132/16-а

№ провадження 2-а/541/45/2016

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Чернюк В.Д.,

при секретарі Олешко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миргородської обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення ,- в с т а н о в и в :

В травні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з цим позовом, посилаючись на порушення відповідачем, як субєктом владних повноважень, його прав в частині не обгрунтованого притягнення до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у виді штрафу.

В судове засідання позивач не прибув, подавши письмову заяву, за змістом якої заявлений позов підтримав, просив задовольнити його, розглянувши справу у його відсутність / а.с. 59 /.

Представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності / а.с. 62 /, заявлений позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, пояснивши, що для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не мало ніякого значення наявність у нього можливості своєчасно сплатити відповідні виплати на загальнообовязкове державне соціальне страхування. Ця проблема перебуває виключно у площині взаємовідносин головного підприємства та його філії, у якої можливо маються рахунки в різних установах банків. На думку цього представника, описова частина оскаржуваної постанови в повній мірі відповідає за своїм змістом диспозиції ч. 5 ст. 165 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вивчивши оригінали документів, на підставі яких позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та, проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що заявлений позов підлягає до задоволення з наступних обгрунтувань.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в звязку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

При розгляді справи судом встановлено, що згідно постанови серії АА № 081546 у справі про адміністративне правопорушення, винесену заступником начальника Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_3 26 квітня 2016 року, на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в сумі 2550 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 165 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення / а.с. 4 /.

З матеріалів справи за цим адміністративним позовом вбачається, що ОСОБА_1 визнаний винним у повторному протягом року порушенні строків сплати єдиного внеску, а саме у сплаті відповідних внесків за січень 2016 року 25 березня 2016 року по терміну сплати 22 лютого 2016 року, а також за лютий 2016 року по терміну сплати 21 березня 2016 року.

За приписами ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Як встановлено судом при розгляді цього позову, несвоєчасна сплата єдиного соціального внеску позивачем, як начальника філії «Миргородський райавтодор» ДП «Полтавський облавтодор» ДАК «Автомобільні дороги України», мала місце через несвоєчасне перерахування на вказані цілі грошових коштів головним підприємством на рахунки філії / а.п. 14, 15 /. За переконанням суду при таких обставинах відсутня вина позивача, як посадової особи, оскільки відсутність коштів на рахунку філії, не зобовязувала його розраховуватися власними коштами. Така ж правова позиція висловлена в ухвалі колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року у справі № к/800/44020/15 за касаційною скаргою Миргородської обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області / а.с. 60 61 /.

Згідно зі ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративному процесі запроваджено концепцію презумпції вини субєкта владних повноважень, з огляду на що фізична особа позивач не повинен доводити, що його законні права та інтереси порушено.

Саме субєкт владних повноважень, в даному випадку відповідач, зобовязаний довести, наявність індивідуальної вини ОСОБА_1 у несвоєчасній сплаті відповідних внесків, тобто, довести ту обставину, що позивач, маючи реальну можливість здійснити таку оплату у звязку з наявністю коштів на рахунку філії, умисно не здійснив її. Таких доказів стороною відповідача на момент розгляду справи та винесення даної постанови суду не надано.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку про відсутність достовірних і належних доказів, що підтверджують вину ОСОБА_1 та спростовують його твердження про відсутність реальної можливості провести своєчасну сплату за відповідні періоди.

Разом з тим, накладаючи стягнення на ОСОБА_1 за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску за січень 2016 року по терміну сплати 22 лютого 2016 року, слід прийти до висновку про те, що таке накладення мало місце поза межами строків, визначених ч. 1 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки це діяння не є триваючим, бо обмежене певним строком, а стягнення оскаржуваною постановою за цим епізодом накладено лише 26 квітня 2016 року, тобто після сплину двох місяців від крайнього терміну сплати внеску.

Крім того, аналізуючи зміст описової частини постанови від 26 квітня 2016 року та зміст протоколу про правопорушення відносно ОСОБА_1 / а.с. 64, 65 /, співставляючи її з вимогами ст. 283 і ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення в аспекті чіткого опису в них диспозиції ч. 5 ст. 165 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, слід констатувати, що стягнення на позивача накладено за повторне на протязі року порушення строків сплати єдиного внеску, замість вчинення такого діяння особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення.

Звертає на себе увагу і та обставина, що, як в оскаржуваній постанові, так і у протоколі про правопорушення невірно вказано дійсну посаду, яку займає позивач, оскільки він не є директором філії, а є начальником філії відповідного підприємства, що підтверджується змістом копії Положення філії «Миргородський райавтодор» та копією Посадової інструкції її начальника / 5 13 /.

Таким чином, описова частина оскаржуваної постанови та протоколу про правопорушення, на основі якого таку постанову винесено, містять кваліфікуючу ознаку правопорушення (повторність), яка взагалі не є складовою диспозиції ч. 5 ст. 165 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а отже вони не відповідає вимогам ст. 283 та ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З цих підстав оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення не може визнаватися законною і обґрунтованою, а тому є не чинною та підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 76, 100, 122, 158, 160, 163, Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 7, 256, 268, 279, 280, 283, 287, 288, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд ,

п о с т а н о в и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову серії АА № 081546 у справі про адміністративне правопорушення, винесену заступником начальника Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_3, датовану 26 квітня 2016 року, про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в сумі 2550 гривень, визнати не чинною та скасувати її.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Миргородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови в повному викладі.

Суддя Миргородського

міськрайонного суду ОСОБА_4