Рішення № 58940075, 06.07.2016, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/2175/15-ц

Провадження по справі № 2/305/196/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

06.07.2016 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Тулик І.І.

з участю секретаря - Шемота М.І.

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника позивачів - ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4

представника відповідачів - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, про усунення від права на спадкування по закону

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_7, ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування по закону.

В обґрунтування позову зазначено, що батько відповідачів ОСОБА_8 помер 22.11.1992р., тобто, помер до дня смерті його матері та бабусі відповідачів ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перед смертю лежала у ліжку 13 років паралізована і померла 24.01.1996р.

Відповідачі після смерті ОСОБА_9 застосували положення ст.529 ЦК України ( в ред.1963р) і у жовтні 2008р. звернулися позовом до суду.

У провадженні Рахівського районного суду за їх позовом знаходиться на розгляді цивільна справа № 709/10/2011 про визнання недійсним та скасування заповіту, визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю та визнання права власності на спадкове майно, пред'явленим відповідачами до Квасівської сільської ради, Реєстраційної служби Рахівського районного управління юстиції, Рахівської державної нотаріальної контори та інших.

Відповідно до положень ч.2 ст.529 ЦК України ( в редакції 1963р.)- "онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем, вони успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю".

Батьки ОСОБА_10 Михайлівни та ОСОБА_9 були колгоспниками. Після їх смерті все будинковолодіння та земельна ділянка за адресою с.Кваси, буд.655 перейшла у спадок громадянці ОСОБА_10 Михайлівні, яка прийняла спадщину на 11 березня 1997р., зробила Заповіт на позивача ОСОБА_7.

Квасівська сільська рада 04.04.1997р. прийняла рішення про передачу ОСОБА_10 Михайлівні безкоштовно у приватну власність присадибну земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства площею 0,50 га, яка отримала Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ЗК 034396 від 18.11.2002р.

ОСОБА_11, покійний чоловік позивача ОСОБА_1 та батько позивача ОСОБА_12 офіційно здійснював догляд за покійною ОСОБА_10 Михайлівною з 1997р. по 2000р., а після 2000р. до її смерті 20.01.2004р. продовжували здійснювати догляд за ОСОБА_10 позивачі.

Згідно Довідки за №1614 від 09.10.2015р. виданою Виконкомом Квасівської сільської ради позивач №2 постійно проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 і являлася у родинних відносинах покійної ОСОБА_10 Михайлівни, а позивач №1 є племінницею покійної ОСОБА_10

Померла ОСОБА_9 1920р.н. протягом останніх 13 років до смерті була паралізована і перебувала у безпорадному стані, а тому потребувала стороннього догляду.

ОСОБА_9 перебувала на обліку в медичній установі як важко хвора. Свідки та позивачі можуть підтвердити в судовому засіданні обставити та факт, що померла ОСОБА_9 протягом тривалого часу та до останніх днів свого життя не ходила в магазин за продуктами харчування, у вбиральню, не працювала по господарству, не готувала собі їсти, та інше.

На вимоги даного припису суд в рішенні має зазначити, що спадкодавець ОСОБА_9 через тяжку хворобу неспроможна була своїми силами фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, в зв'язку з чим потребувала допомоги та піклування, а також постійного догляду, однак від відповідачів такої допомоги та догляду не було.

Померла ОСОБА_9 самостійно не рухалася, сама не ходила в магазин, в вбиральню, і при обстеженні зовнішнього тіла померлої від неї не було чути "фекаліями", та іншими неприємними зхапахами, як від особи, яка не може рухатися, сходити у вбиральню.

Як вбачається з письмових документів, ОСОБА_9 померла 24.01.1996р. у віці 75 років, який також можна вважати похилим, догляд особі призначається по досягненню 80 років, або у випадку тяжкої хвороби, або каліцтва, якщо така особа знаходиться в безпорадному стані.

В ЦК України є матеріальна норма закону, яка передбачає зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК України).

Черговість спадкування може бути змінена і за рішенням суду. Так, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.

Так, відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК повинен установити і факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та його потребу в допомозі цієї особи.

Безпорадний стан слід розуміти як безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв' язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Відповідачі мали матеріальну і фізичну змогу надавати таку допомогу спадкодавцю ОСОБА_9 Михайлівні- як паралізованій особі, однак як внуки та спадкоємці її не надавали, а тому таку допомогу вимушені були надавати позивачі.

В судовому заіданні позивачі ОСОБА_1 ОСОБА_13 ОСОБА_14 та їх представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позові просять задоволити його в повному обсязі та пояснили, що дане дворогосподарство відноситься до колгоспного двору. Відповідачі належним чином не здійснювали належного догляду за своєю покійною бабусею яка була паралізована і прикутою до ліжка.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_4 та представник відповідачів ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали та пояснили що ОСОБА_4 постійно приходила до бобки, допомагали чим могли, заготовляли дрова, вона як медична сестра робила уколи за призначенням лікаря. У даному будинку після смерті їх бабусі постійно провали ОСОБА_10 та ОСОБА_4, а позивачка ОСОБА_1 не допускала їх до дворогосподарства різними способами. Крім того не надано жодного доказу, що відповідачі злісно ухилялися від допомоги бабусі ОСОБА_9, а навпаки встановлено, що відповідачі піклувалися як могли за хворою бабусею.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами суд приходить до наступного висновку.

Так, у відповідності до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).

Як убачається із позовної заяви, Позивачі ставлять перед судом питання про усунення громадянина ОСОБА_6 та громадянку ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті спадкодавця, їхньої бабусі, ОСОБА_9, у звязку з їх ухиленням від надання допомоги спадкодавцеві, яка через тяжку хворобу була в безпорадному стані, а вони, як спадкоємці, ухилялися від виконання обовязку щодо утримання спадкодавця.

При цьому, як на підставу своїх доводів не наводять жодного конкретного чи іншого, в тому числі, письмового доказу, якими би доводи своєї позовної заяви підтверджувалися.

Всі обставини та доводи позовної заяви є загальними, декларативними, такими, що не підтверджуються певними доказами, є такими, що не стосуються обставин справи щодо спадкування нерухомого майна, саме того, яке відкрилося після смерті бабусі відповідачів, ОСОБА_9, яка померла 24 січня 1996 року, а розписуються обставини спадкування громадянкою ОСОБА_1 нерухомого майна, на яке мала право інша особа громадянка ОСОБА_10 Михайлівна, яка померла 20 січня 2004 року.

Тобто, аналізуючи матеріали справи, вбачається відсутність субєктивного права на цивільно-правові відносини, на які наголошують увагу суду Позивачі. Якщо ж при розгляді даної цивільної справи буде встановлено, що у Позивачів немає суб'єктивного права, про захист якого вони просять, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Суду слід взяти до уваги той факт, що згідно вимог позовної заяви та інших матеріалів справи, відповідно до суттєвих обєктивних обставин справи, які мають значення для вирішення цього конкретного спору, Позивачі мають намір успадкувати майно, що належало іншому спадкодавцю, ОСОБА_10 Михайлівні, а не ОСОБА_9, спадкоємцями майна якої являються саме її внуки ОСОБА_6 та ОСОБА_4.

Разом з тим, із матеріалів позовної заяви не вбачається те, що Відповідачі ухилялися від утримання своєї бабусі, яка перебувала у безпорадному стані, і це ухиляння було злісним.

Прямих доказів цього Позивачі не наводять.

Саме родичі покійної ОСОБА_9, в тому числі, її внуки, ОСОБА_6 та ОСОБА_4, вели безпосередній догляд за немічною бабусею, а не ОСОБА_1 чи її чоловік, ОСОБА_11, який згідно довідки виконавчого комітету Квасівської сільської ради Рахівського району, Закарпатської області № 1164 від 25 червня 2014 року, яка додана позивачами до позовної заяви, вів догляд за покійною ОСОБА_10 Михайлівною з 1997 по 2000 роки.

Крім того, являється безпідставним та необґрунтованим посилання Позивачів на положення статті 1259 Цивільного кодексу України, де вони зазначають, що «Черговість спадкування може бути змінена за рішенням суду. Так, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікувалася матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом з спадкоємцями тієї черги, яка має прав на спадкування.»

Однак, слід взяти до уваги той факт, що Позивачі вибирають із зазначеної правової норми ті положення, які, власне, їм підходять для обґрунтування своїх вимог, хоча в зазначеній вище 1259 статті Цивільного кодексу України вказується, що «Фізична особа може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, якщо вона є спадкоємцем за законом наступних черг».

З матеріалів справи вбачається, що ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_9 не являються, а отже на них не розповсюджуються положення статті 1259 Цивільного кодексу України.

При зверненні до суду із даними позовними вимогами, Позивачі, як на правове обґрунтування, посилаються на правові норми Цивільного кодексу України (в редакції 2004 року) та Сімейного кодексу України (в редакції 2004 року).

Так, Позивачами зазначається, що відповідно до частини 5 статті 1224 Цивільного кодексу, особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Крім того, Позивачі посилаються на положення частини 1 статті 264 Сімейного кодексу України, згідно якої внуки, правнуки зобовязані піклуватися про своїх діда, бабу, прадіда, прабабу.

Тому, аналізуючи доводи позовної заяви в її межах відповідно до положень частини 1 стаття 11 Цивільного процесуального кодексу України, за якими суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вважаю, що Позивачами до матеріалів справи не додано жодного доказу, який би у відповідності до положень частин 1-2 статті 58, частини 1 статті 59 Цивільного процесуального кодексу України, являвся би належним та допустимим, який би містив інформацію щодо предмета доказування, обґрунтовував належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень та надав би суду можливість взяття його до уваги, як такий, що не отриманий із порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно із ч. 5ст. 1224 ЦК Україниза рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Як роз"яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5ст. 1224 ЦК Українистосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно доСК Українине були зобов'язані утримувати спадкодавця. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом зазаявою заінтересованої особи (інших спадкоємцівабо територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такоюособоювстановленогозакономобов'язку.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у звязку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обовязку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, повязане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обовязок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Позивачами не подано жодного письмового доказу, чи зверталася ОСОБА_9 до відповідачів з проханням про надання будь-якої допомоги.

Позивачами не наведено жодного обґрунтованого доказу того, що Відповідачі на час обставин, які мали місце за час проживання спадкодавця, злісно ухилялися від надання спадкодавцеві необхідної допомоги та догляду.

Всі інші доводи позовної заяви, на які посилаються позивачі, є нічим іншим, як перекрученням певної інформації.

Таким чином, враховуючи, що позивачі по справі не довели позовних вимог, щодо усунення від права на спадкуваання по закону відповідачів, тому у позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10,11,60, 131, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування по закону відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Тулик І.І.

З оригіналом вірно,

Суддя Рахівського районного суду: Тулик І.І.