Ухвала суду № 58927114, 13.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Юзькова О.Л.

№22-ц/796/9275/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №761/19359/15-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Качана В.Я., Желепи О.В.,

за участю секретаря Дуки В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» до ОСОБА_1, третя особа: Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про звільнення майна з під арешту,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1, що є предметом іпотечного договору, накладений Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В мотивування вимог посилалося на те, що 17 вересня 2007 року між «Брокоізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07Ф-178.

31.01.2014 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та «БанкНаціональний кредит» укладений договір факторингу та 07.02.2014 р. додаткова угода № 1 до нього. За умовами договору факторингу ПАТ «Брокбізнесбанк» відступило ПАТ «Банк Національний кредит права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 Як наслідок 05.02.2014 p. був укладений між банками і договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_2.

07.02.2007 року між ПАТ «Банк Національний кредит» та позивачем було укладено договір факторингу, за яким ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест» отримав право вимоги як за кредитним договором так, і за іпотечним договором. 24.03.2015 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої, як свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, накладено арешт на квартиру, яка перебуває в іпотеці, що в свою чергу перешкоджає задовольнити вимоги за рахунок реалізації предмета іпотеки.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року позов задоволено.

Звільнено квартиру АДРЕСА_1, що є предметом іпотечного договору з-під арешту, накладеного постановою Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що судом не зазначено важливого факту, що вищезазначений кредит був валютним кредитом. На момент підписання Договору факторингу у позивача не було генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, ані індивідуальної ліцензії. Таким чином, Договір факторингу суперечить актам цивільного законодавства, оскільки позивач ані генеральну, ані індивідуальну ліцензію НБУ не отримував, а відтак і не міг набути прав вимоги за зобов'язаннями відповідача за валютним кредитом.

Крім того, нею подано позов про визнання частково недійсним (в частині передачі прав вимоги за кредитом відповідача) договору факторингу.

В судове засідання апелянт не з»явилася, подала до суду клопотання про зупинення розгляду справи, яке відхилено судом. В даному клопотанні відповідачка, будучи обізнаною про день і час розгляду справи, просила не розглядати справу без її участі, проте належних та допустимих доказів неможливості її прибути до суду , не надала.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 17 вересня 2007 p. між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07Ф-178, а 18.09.2007 р. в забезпечення виконання належним чином умов кредитного договору було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3.

31.01.2014 p. між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ПАТ «БанкНаціональний Кредит» було укладено договір факторингу, за умовами якого ПАТ «Брокбізнесбанк» відступило ПАТ «Банк Національний Кредит» право вимоги, зокрема, по кредитному договору, укладеному з ОСОБА_1

05.02.2014 p. між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ПАТ «БанкНаціональний Кредит» був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами.

07.02.2014 p. договір факторингу був укладений між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест», відповідно до умов якого, ПАТ «Банк Національний Кредит» відступив позивачу права вимоги до позичальника за кредитним договором № 07Ф- 178 від 17.09.2007 p.

12.02.2014 p. між позивачем та ПАТ «Банк Національний Кредит» укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами, в тому числі, і за іпотечним договором, укладеним 18.02.2007 р.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч.1 ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Позивачем надано докази про державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку договору про відступлення прав за іпотечним договором та набуття позивачем права вимоги за іпотечними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк». (а.с.142-144)

Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченного іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку , встановленому Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права у іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки . Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - в черговості їх державної реєстрації .

Стаття 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачає, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами , на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження - переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно.

Ч.1 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Відповідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які є не заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З матеріалів справи убачається, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_4 24.03.2015 р. накладено арешт постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Згідно з п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1996 року (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про виключення майна з акту опису», за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту), розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Пунктом 2.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5 передбачено внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна на підставі заяв про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, що подаються, зокрема, судами (крім третейських судів) і слідчими органами у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільнення з-під арешту).

На цей час зобов'язання за кредитними договорами позичальником не виконуються, кредит не погашено. Позивач має намір скористатись своїм правом на реалізацію предмета іпотеки у позасудовому порядку. Проте, внаслідок арешту Державної виконавчої служби позивач позбавлений можливості реалізувати своє право іпотекодержателя відносно іпотечного майна з метою погашення заборгованості за кредитним договором.

Розділом 5 Закону України «Про іпотеку» передбачено виключний перелік способів задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Таким чином, в силу договору іпотеки, зареєстрованого на підставі нього обтяження, позивач має пріоритетне право звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі і в позасудовому порядку, перед іншими кредиторами позичальника, так як норми цивільного законодавства та законодавства щодо предмету іпотеки мають приюдиційну правову норму та позицію.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, залишення без змін оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновку суду першої інстанції не спростовують.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді