Постанова № 58926912, 07.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2016 р. Справа№ 910/7503/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Бакасова О.О. - дов. від 04.01.2016 року № 02

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Брокбізнес" на рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року

у справі № 910/7503/16 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" (м. Київ)

до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Брокбізнес" (м. Київ)

про відшкодування шкоди, ціна позову 39 952 грн. 97 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „АХА Страхування" (скорочене найменування відповідно до ЄДРЮОФОП АТ „СК „АХА Страхування") з позовом до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Брокбізнес" (скорочене найменування відповідно до ЄДРЮОФОП Страхова компанія „Брокбізнес") про стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу матеріальних збитків останнього в сумі 33 952 грн. 97 коп.

Рішенням від 11.05.2016 року господарський суд міста Києва позов задовольнив. Стягнув зі Страхової компанії „Брокбізнес" на користь АТ „СК „АХА Страхування" 39 952 грн. 97 коп. шкоди та 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду Страхова компанія „Брокбізнес" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року у справі № 910/7503/16 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову до відповідача відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2016 року апеляційну скаргу Страхова компанія „Брокбізнес" було прийнято до провадження колегією судів в складі: головуючий суддя Гаврилюк О.М, судді: Коротун О.М., Сулім В.В. та призначено справу до розгляду.

В зв'язку з перебуванням судді учасника колегії Коротун О.М. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.06.2016 року було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Сулім В.В., Майданевич А.Г.

В судовому засіданні 21.06.2016 року оголошувалася перерва до 07.07.2016 року.

В судове засідання 07.07.2016 року повноважні представники позивача не з'явилися та про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Після обговорення судова колегія дійшла висновку, що неявка повноважних представників позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

В судовому засіданні 07.07.2016 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги. В попередньому судовому засіданні 21.06.2016 року представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у запереченні на апеляційну скаргу.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки № 41/11-2016 про дорожньо-транспортну пригоду та постанови Святошинського районного суду міста Києва від 02.12.2014 року № 759/19114/14-п, 04.11.2014 року о 13 год. 20 хв. по вул. Чорнобильській, 16/80 в м. Києві ОСОБА_7, керуючи автомобілем „MITSUBISHI, д.н.з. НОМЕР_1, не вибрав безпечної дистанції внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем „TOYOTA, д.н.з. НОМЕР_2, який належить ОСОБА_6.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 02.12.2014 року № 759/19114/14-п ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль „TOYOTA, д.н.з. НОМЕР_2.

Пошкоджений автомобіль був застрахований АТ „СК „АХА Страхування" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 28.03.2014 року № 065-а/14корп.

Як вбачається зі страхового акту від 05.12.2014 року № 1.001.14.17663/VESKO33602 позивачем встановлено факт настання страхового випадку та вирішено нарахувати страхове відшкодування на загальну суму 39 952 грн. 97 коп.

Зазначені кошти в розмірі 39 952 грн. 97 коп. позивачем були виплачені, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 08.12.2014 року № 145 364.

Статтею 27 Закону України „Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортним засобом - автомобілем „MITSUBISHI, д.н.з. НОМЕР_1, який спричинив ДТП та заподіяв збитки автомобілю „MITSUBISHI, д.н.з. НОМЕР_1, керував ОСОБА_7

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду заподіяну внаслідок експлуатації автомобіля „MITSUBISHI, д.н.з. НОМЕР_1, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві „Страхова компанія „Брокбізнес", про що було укладено договір (поліс) № АС/8527863 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу автомобіля „„MITSUBISHI, д.н.з. НОМЕР_1, і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Звертаючись з даним позов до господарського суду міста Києва позивач заявив до стягнення 39 952 грн. 97 коп. в порядку регресу.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Підсумовуючи викладене, можна зробити наступні висновки:

1. Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди.

2. У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Перехід права вимоги за наведеними нормами права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування") слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови:

1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим.

2. Регрес має місце після припиненні зобов'язання з відшкодування шкоди.

Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач - АТ „СК „АХА Страхування", виплативши страхове відшкодування потерпілому ОСОБА_6 на ремонт за договором добровільного страхування наземного транспорту від 28.03.2014 року № 065-а/14корп, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до Страхової компанії „Брокбізнес", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля „MITSUBISHI, д.н.з. НОМЕР_1, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.

АТ „СК „АХА Страхування" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Страхової компанії „Брокбізнес", оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, а тому за таких обставин, які свідчать про перехід до страховика права вимоги, а не набуття ним такого права, то стягнення виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в порядку суброгації, а не регресу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року зі справи № 3-303гс15 (№ 910/22731/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 39 952 грн. 97 коп. (39 952 грн. 97 коп. (розмір виплаченого страхового відшкодування) мінус 0 грн. (франшиза складає 0% по полісу АС/8527863)).

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що відповідно до ст. 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" витрати мали б відшкодовуватися з урахуванням зносу. За розрахунками відповідача матеріальний збиток мав складати 31 647 грн. 90 коп.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такі посилання відповідача безпідставними, оскільки відповідно до умов п. 28.10 договору добровільного страхування наземного транспорту від 28.03.2014 року № 065-а/14корп виплата страхового відшкодування мала здійснюватися без урахування експлуатаційного зносу.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

З матеріалів справи не вбачається доказів визнання недійсним вказаного договору страхування повністю, або окремих його пунктів, зокрема, в частині виплати страхового відшкодування без урахування фізичного зносу.

У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність виплати страхового відшкодування позивачем страхувальнику без урахування фізичного зносу, оскільки така виплата є прямим обов'язком позивача згідно умов договору.

Статтею 3 ЦК України передбачено, що основними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, стягнення в порядку суброгації страхового відшкодування з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля в даному випадку є істотним обмеженням права добросовісного страховика (позивача) на відшкодування шкоди в межах фактичних затрат, передбаченого ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування". Про таку правову позицію вказує Вищий господарський суд України у постановах від 15.01.2013 року по справі № 5011-45/7316-2012, від 19.08.2013 року по справі № 910/5734/13, від 28.10.2013 року по справі № 5011-37/5212-2012 та від 30.07.2015 року № 910/1692/15-г.

Наведеним спростовується помилкове твердження відповідача про неправомірність здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в завищеному розмірі внаслідок неврахування фізичного зносу відповідних деталей, та необхідність обмеження розміру суброгаційної відповідальності відповідача за вказаним страховим випадком лише сумою 31 647 грн. 90 коп., розрахованою відповідачем самостійно, з урахуванням фізичного зносу.

Крім того, ст. 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на положення якої посилається відповідач, не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування транспортних засобів, а Закон України „Про страхування" відповідних застережень не містить. (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2013 року у справі № 910/9).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги АТ „СК „АХА Страхування" до Страхової компанії „Брокбізнес" є обґрунтованими, доведеним та підлягають задоволенню.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Брокбізнес" на рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року у справі № 910/7503/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року у справі № 910/7503/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/7503/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич