Постанова № 58926812, 11.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2016 р. Справа№ 910/4474/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Швець О.І. - представник за довіреністю б/н від 13.06.2016;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька механізована колона № 1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016

у справі № 910/4474/16 (суддя - Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ-Металоконструкція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька механізована колона № 1"

про стягнення 212 977,02 грн.,

ВСТАНОВИВ:

14.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ-Металоконструкція" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька механізована колона № 1" про стягнення 212 977 грн 02 коп. заборгованості за договором поставки товарно-матеріальних цінностей № 29/01/2014 від 29.01.2014.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки товарно-матеріальних цінностей № 29/01/2014 від 29.01.2014 належним чином не виконав взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати отриманого товару у розмірі 212 977 грн 02 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька механізована колона № 1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ-Металоконструкція" заборгованість у розмірі 212 977,02 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3194,66 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізька механізована колона № 1" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення було прийнято судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для вирішення справи, а також не дотримано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що справа була розглянута судом без участі представника відповідача, що в силу ч. 2 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Крім того, апелянт зазначає, що строк оплати 212 977,02 грн. не настав з огляду на те, що строк оплати рахунків-фактури сторонами не визначений.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька механізована колона № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 у справі № 910/4474/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.06.2016.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою від 14.06.2016 у зв'язку з неявкою представників апелянта розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладався на 11.07.2016.

В судове засідання 11.07.2016 представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення ухвал Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 та від 14.06.2016. Заяв чи клопотань з повідомленням причин неможливості з'явлення в судове засідання суду не подавались.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, за наявними матеріалами справи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЛ-Металоконструкція" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізька механізована колона № 1" (покупець за договором) укладено договір поставки товарно-матеріальних цінностей № 29/01/2014, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується на умовах та в строки, передбачені даним договором, передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності (опора У 330-2 в комплекті з цвяхами - 2 шт. загальною вартістю 880 778 грн. 93 коп.), а покупець зобов'язується прийняти товарно-матеріальні цінності та сплатити за нього погоджену вартість.

Пунктом 7.1 договору визначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором і повного фінансового врегулювання.

Відповідно до пункту 2.1 договору передача товарно-матеріальних цінностей покупцеві здійснюється постачальником протягом 10 робочих днів з моменту оплати виставленого рахунку.

Товарно-матеріальні цінності вважаються переданими постачальником і прийнятими покупцем за якістю, кількістю і комплектності після отримання покупцем всіх необхідних документів на товарно-матеріальні цінності та підписання сторонами видаткової накладної (пункт 2.4 договору).

Згідно з пунктом 3.3. договору оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування безпосередньо на рахунок постачальника грошових коштів в три етапи: I етап - передплата - 30% - протягом 5 банківських днів з дати підписання договору; II етап - передплата - 30% - протягом 5 банківських днів з дати отримання повідомлення про готовність товарно-матеріальних цінностей, у письмовому вигляді, до постачання постачальнику від заводу-виготовлювача; III етап - оплата - 40% - протягом 30 банківських днів після поставки товарно-матеріальних цінностей на об'єкт.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується доводами апелянта, 03.03.2014 між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору поставки товарно-матеріальних цінностей № 29/01/2014 від 29.01.2014, відповідно до умов якої сторони збільшили вартість товарно-матеріальних цінностей та визначили її у розмірі 890 327 грн. 03 коп.

На виконання умов укладеного договору поставки товарно-матеріальних цінностей № 29/01/2014 від 29.01.2014 позивач поставив, а відповідач - прийняв товар на загальну суму 890 327 грн. 20 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-0000001 від 24.02.2014 та № № РН-0000002 від 04.03.2014 (а.с. 7-8). Повноваження представника відповідача на отримання поставленого позивачем товару підтверджується належним чином оформленою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 2402.5 від 24.02.2014 (належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи). Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем факт поставки товару за договором не заперечується, доказів визнання недійсними вказаних видаткових накладних відповідачем до матеріалів справи не долучено.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідач у порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставлених позивачем товарно-матеріальних цінностей, а саме відповідачем сплачено 677 350 грн. 00 коп. частково за товарно-матеріальні цінності, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 212 977 грн. 02 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, апелянтом не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 212 977 грн. 02 коп.

При цьому, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач визнає здійснення факту поставки позивачем 2 (двох) оцинкованих опор У 330-2 у комплекті з метизами на загальну суму 890 327,02 грн. на виконання рахунку-фактури № СФ - 0000002 від 29.01.2014 (арк. 3, абз. 3 апеляційної скарги).

Разом з цим, посилання відповідача на те, що поставка вказаних товарів відбулася не по цьому договору та жодним чином не стосується договору № 29/01/2014 від 29.01.2014, не приймається судом апеляційної інстанції, оскільки відповідачем не доведено протилежного. Матеріали справи не містять ані посилань, ані доказів укладення між сторонами інших договорів поставок.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що рахунок-фактура не є доказом, що підтверджує факт поставки товару, тоді як первинним документом, що підтверджує факт поставки товару є видаткова накладна, що було визначено сторонами в п. 2.4 договору.

В обох видаткових накладних № РН-0000001 від 24.02.2014 та № РН-0000002 від 04.03.2014 є посилання на отримання товару за довіреністю № 2402.5 від 24.02.2014, яка апелянтом видана на отримання товару саме за договором поставки товарно-матеріальних цінностей № 29/01/2014 від 29.01.2014, а тому мотиви апеляційної скарги про здійснення позадоговірної поставки спростовується вищенаведеним.

Окремим підтвердженням наявності заборгованості у відповідача є підписаний головними бухгалтерами сторін та скріплений печатками юридичних осіб акт звірки взаєморозрахунків від 15.12.2015 (який хоча і не є первинним документом), де зафіксована станом на 15.12.2015 сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 212 977 грн. 02 коп. (а.с. 13).

Щодо доводів апелянта про те, що сторони не визначили строк оплати поставлених товарі за договором, суд апеляційної інстанції вважає такі твердження не обґрунтованими, оскільки, як зазначалось раніше, пунктом 3.3. договору оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування безпосередньо на рахунок постачальника грошових коштів в три етапи: I етап - передплата - 30% - протягом 5 банківських днів з дати підписання договору; II етап - передплата - 30% - протягом 5 банківських днів з дати отримання повідомлення про готовність товарно-матеріальних цінностей, у письмовому вигляді, до постачання постачальнику від заводу-виготовлювача; III етап - оплата - 40% - протягом 30 банківських днів після поставки товарно-матеріальних цінностей на об'єкт.

Поставка товарно-матеріальних цінностей за видатковими накладними № РН-0000001 та № РН-0000002 відбулась 24.02.2014 та 04.03.2014 відповідно. З урахуванням оплати в три етапи, зокрема, щодо III етапу - оплата - 40% - протягом 30 банківських днів після поставки товарно-матеріальних цінностей, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про визначення сторонами в договорі дати оплати товару.

А тому, враховуючи наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних та довіреності (дійсність яких не заперечується відповідачем), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про підтвердження факту поставки товару та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в розмірі 212 977,02 грн.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, що дана справа була розглянута без участі представника відповідача, у зв'язку з чим, на думку апелянта, останнього було позбавлено права реалізувати свої права, передбачені ст. 22 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

А тому з урахуванням наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення відповідачу 22.03.2016 ухвали Господарського суду міста Києва від 17.03.2016 (заздалегідь на судове засідання, яке відбулось 11.04.2016), а також за відсутності в матеріалах справи будь-яких заяв, клопотань сторони, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, як підставу для скасування рішення у даній справі.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька механізована колона № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 у справі № 910/4474/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 у справі № 910/4474/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4474/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому законодавством порядку.

Повний текст постанови складено 12.07.2016

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім