Постанова № 58926663, 11.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2016 р. Справа№ 910/6640/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю представників сторін:

від позивача: Д'яченко О.В. - представник за довіреністю № 02Х-293/4-Юр, від 08.07.2016;

від відповідача: Кисельов Є.В. - представник за довіреністю № 10-900/д від 09.12.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2016

у справі № 910/6640/16 (суддя - Підченко Ю.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 361 597,15 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Манометр-Харків" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до відповідача про стягнення з останнього основного боргу в сумі 354 488, 40 грн., 3% річних у сумі 2 855, 33 грн. та інфляційних втрат у сумі 4 253, 42 грн. відповідно до договору купівлі-продажу від 22.10.2015 № 07.1/86-МТР.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язання в частині оплати поставленого позивачем товару за договором купівлі-продажу № 07.1/86-МТР (надалі - договір).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2016 (повне рішення складено 25.05.2016) позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задоволено. Стягнуто з відповідача на користь Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків" основний борг у сумі 354 488, 40 грн., 3% річних у сумі - 2 855, 33 грн., інфляційні втрати у сумі - 4 253, 42 грн. та судовий збір у розмірі - 5 423, 96 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" 06.06.2016 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2016 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було не в повному обсязі з'ясовано всі обставини, що мають значення розгляду даної справи. Окрім цього, на думку відповідача, позивач звернувся до господарського суду передчасно, за відсутності порушених прав, оскільки на момент звернення з позовом строк виконання зобов'язання в частині поставленого товару не настав, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції порушено приписи ст. 36 ГПК України щодо необхідності повернення позовної заяви, оскільки в позовній заяві невірно вказано найменування сторони. Так, було вказано Приватне акціонерне товариство «Укрнафта» замість вірного Публічне акціонерне товариство «Укрнафта».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу у даній справі (з урахуванням ухвали про виправлення описки) прийнято до провадження, розгляд якої призначено на 11.07.2016.

В судовому засіданні 11.07.2016 представники відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 11.07.2016 заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.10.2015 між Приватним акціонерним товариством "Манометр-Харків", (як продавцем), та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу № 07.1/86-МТР (далі - договір), відповідно до предмету якого (п. 1.1 договору) продавець передає, а покупець приймає і оплачує продукцію, відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 3.2 договору датою поставки товару вважається дата підписання акта прийму-передачі товару, якщо виникла необхідність його складання, в інших випадках - відмітка про отримання на товаросупровідних документах.

Покупець проводить оплату товару на умовах, зазначених у додатку, що є його невід'ємною частиною (п. 5.2 договору).

Згідно з п. 11.1 договору він набирає сили з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання взаємних зобов'язань сторін.

09.12.2015 на виконання умов договору та додатку до нього позивач відвантажив на адресу вантажоотримувача - ОНГ-НГВУ "Охтирканафтогаз", через автоперевізника - "Нова Пошта" датчики тиску "Сафір" на загальну суму 354 488, 40 грн., що підтверджується видатковою накладною від 09.12.2015 № РН-0000232, продукція прийнята представником відповідача Святушенком Д.А. за довіреністю від 08.12.2015 АК № 1444.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтєю 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, зобов'язання з оплати поставленого товару останній не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість в сумі 354 488,40 грн.

Місцевим господарським судом було вірно встановлено, що позивач звернувся до відповідача з претензією від 14.01.2015 № 02Х/ВСЗ-17 (а.с. 21), в якій повідомив про порушення термінів оплати отриманої продукції та просив сплатити основну заборгованість, однак дана претензія залишена відповідачем без задоволення.

Окрім цього, позивач надав суду акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого станом на 26.04.2016 заборгованість відповідача перед позивачем становить 354 488,40 грн., акт підписаний лише позивачем. При цьому судом першої інстнації правомірно зазначено, що акт звірки є суто бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, видатковими накладними, рахунками тощо.

З матеріалів справи також видно, що позивач належним чином виконав покладені на нього договором зобов'язання, здійснив поставку товару, яка була прийнята відповідачем. Факт отримання товару підтверджується видатковою накладною від 09.12.2015 № РН-0000232 (а.с. 16). Відповідач доказів повної оплати в строки, передбачені додатком до договору судом ані першої, ані апеляційної інстанцій не надав. За такими обставинами, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 354 488,40 грн. обґрунтовані, правомірно задоволені судом першої інстанції.

При цьому зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує сам факт передачі позивачем товару, визначеного договором на загальну суму 354 488,40 грн.

Однак, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції відповідач зазначає, що звернення позивача з позовною заявою є передчасним за відсутності порушених прав останнього, оскільки сторони в договорі не визначили строку оплати поставленого товару, у претензії № РН-0000232 від 09.12.2015 позивач також не визначив строків оплати поставленого товару, а тому позовні вимоги, на думку відповідача, не підлягають задоволенню як передчасні.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями відповідача з урахуванням наступного.

Пунктами 1, 4 і 5 додатку до договору визначено, що загальна вартість товару, що поставляється, складає 354 488,40 грн.; поставка товару здійснюється транспортом постачальника на умовах DDP склад вантажоодержувача згідно з ІНКОТЕРМС 2010; вантажоотримувач: ОНГ-НГВУ "Охтирканафтогаз", м. Охтирка, вул. Київська, 119.

У пункті 4.2. договору встановлено, що датою поставки товару вважається дата підписання акта прийму-передачі товару, якщо виникла необхідність його складання, в інших випадках - відмітка про отримання на товаросупровідних документах. Сторона не обґрунтувала, що за даною поставкою була така необхідність.

З матеріалів справи вбачається, зокрема, з видаткової накладної № РН-0000232 від 09.12.2015, що відповідач отримав поставлений товар, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача, а саме інженера Святушенка Д.М. (довіреність АК № 1444 від 08.12.2015 на отримання товару вказаною особою міститься в матеріалах справи (а.с. 17).

Жодних претензій щодо кількості та якості поставленого товару матеріали справи не містять, що свідчить про належне виконання позивачем умов договору.

Відповідно до пункту 5 додатку до договору умовами оплати сторони визначили - по факту поставки протягом 3 банківських днів.

Таким чином, з урахуванням поставки товару 09.12.2015 та умов договору, останнім днем оплати товару сторони визначили 11.12.2015.

А тому, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо того, що строк оплати товару за договором купівлі-продажу не настав та погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 354 488,40 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Окрім суми основного боргу позивачем було заявлено до стягнення 4 253,42 грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2015 по лютий 2016 та 2 855,33 грн. - 3% річних за період з 14.12.2015 по 21.03.2016.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).

А тому суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача окрім основного боргу 3% річних та суму інфляційних втрат за заявлені періоди.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок 3 % річних інфляційних та дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 2 855,33 грн., і суми інфляційних втрат в розмірі 4 253,42 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції приписів ст. 63 ГПК України щодо необхідності повернення позовної заяви у зв'язку з невірно вказаним найменуванням сторони (було вказано Приватне акціонерне товариство «Укрнафта» замість вірного Публічне акціонерне товариство «Укрнафта»), суд апеляційної інстанції не приймає вказані доводи як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, з наступним обґрунтуванням.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем у поданій позовній заяві дійсно було зазначено відповідачем Приватне акціонерне товариство «Укрнафта». Разом з цим, окрім найменування сторони в позовній заяві також вказано ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (надалі - код ЄДРПОУ); вказаної юридичної особи, а також її місцезнаходження. Вказані реквізити (зокрема, код ЄДРПОУ) дають можливість ідентифікувати юридичну особу, якою є Публічне акціонерне товариство «Укрнафта».

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивачем при вживанні скороченого найменування відповідача було зазначено вірно ПАТ «Укрнафта», а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказана технічна помилка не впливає на суть розгляду справи та не є підставою для скасування рішення та відмови в задоволенні позовних вимог у розумінні ст. 104 ГПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2016 у справі № 910/6640/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2016 у справі № 910/6640/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6640/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк