Ухвала суду № 58923970, 12.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/288/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

12 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі Закревській І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полеагро" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полеагро" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від 21 грудня 2015 року №0002292301 та №0002302301.

Стягнуто аз рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛЕАГРО" (код ЄДРПОУ 37682488) судовий збір за подання цього позову в сумі 3 687,41грн. (три тисячі шістсот вісімдесят сім гривень 41 коп.) відповідно до платіжного доручення від 23 березня 2016 року №1215.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказів від 20 жовтня 2015 року №1211 та 27 листопада 2015 року №1230 на підставі направлення від 21 жовтня 2015 року №402/23-01-22-02 службова особа відповідача здійснила документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства під час здійснення операцій з ПП "Торг-Буд 2008" за квітень та червень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 05 листопада 2015 року № 245/23-01-22-07/37682488, яким встановлено порушення позивачем вимог п.44.6. статті 44, п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, за квітень 2015 року на суму 150 348,00грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень 2015 року на 20 305,00грн.

На підставі складеного акту перевірки, 21 грудня 2016 року відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0002292301 про збільшення розміру грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 225 522,00грн. (150 348,00 грн. - основний платіж та 75 174,00грн. - штрафна (фінансова) санкція); №0002302301 про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ за червень 2015 року на суму 20 305,00грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ПП «Торг-Буд 2008».

Сплачені за результатом господарських операцій з придбання послуг кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного звітного періоду.

Так, згідно з даними податкової звітності позивач задекларував за квітень 2015 року зобов'язання з ПДВ в сумі 7 708 798,00грн., податковий кредит - 7 123 882,00грн. та з урахуванням від'ємного значення ПДВ попередніх звітних періодів до сплати в бюджет - 271 560,00грн. За червень 2015 року позивач задекларував від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на суму 642 592,00грн. Суми оспорюваних донарахувань відповідають сумі податкового кредиту, задекларованого позивачем у вказані періоди за рахунок правочинів з ПП "Торг-Буд 2008".

Так, при перевірці відповідач дійшов висновку про безтоварність правочинів позивача зі вказаним підприємством. В акті перевірки висновки мотивовано відсутністю у даних актів здачі-прийняття робіт інформації про суть та об'єм наданих послуг, інформації про те, яким чином вони виконувались; наявністю в позивача достатньої кількості персоналу для самостійного надання послуг, які замовлені в ПП "Торг-Буд 2008"; у товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) перевізником зазначено інші підприємства, в окремих ТТН не зазначено назву автомобільного перевізника.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛЕАГРО" зареєстроване як юридична особа з 17 травня 2011 року (код ЄДРПОУ 37682488).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Так, 01 квітня 2015 року позивач (замовник) уклав з ПП «Торг-Буд 2008» (агент) договір №1, умовами якого передбачено здійснення за рахунок замовника пошуку потенційних покупців мінеральних добрив для забезпечення їх реалізації.

За даним договором позивач сформував податковий кредит на підставі таких первинних документів: актів виконаних робіт (надання послуг), звітів контрагента щодо залучених покупців, податкових накладних, видаткових накладних.

Крім того, 01 квітня 2015 року позивач (замовник) уклав з ПП «Торг-Буд 2008» (виконавець) договір №2, умовами якого передбачено надання послуг з транспортування мінеральних добрив.

На підтвердження формування витрат за цим договором у позивача наявні належним чином оформлені такі документи: акти виконаних робіт, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, що відповідають датам поставок за актами робіт (послуг).

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Позиція апелянта ґрунтується на тому, що наведені первинні бухгалтерські документи у повному обсязі не відображають суть та обсяг господарських операцій та не відповідають вимогам норм законодавства.

Однак, жодними доказами чи поясненнями відповідачем не було спростовано доводу, викладені судом першої інстанції на підтвердження реальності господарських операцій.

Зокрема, акти наданих послуг з пошуку потенційних покупців мінеральних добрив містять: дати правочинів; місця надання; назви підприємств, які здійснюють продаж мінеральних добрив; інформацію про мінеральні добрива, які продаються цими підприємствами; вартість послуги. В звітах про залучення покупців, що є додатками до договору, розкрито суть послуги, що надавалася за відповідним актом та зазначено: дату продажу та найменування, ціну товару та підприємств покупців мінеральних добрив; вартість агентської послуги пропорційно кількості проданого товару та суму агентської винагороди. Акти виконаних робіт щодо надання транспортних послуг містять дані про: маршрут поставок; ПІБ водіїв; кількість та найменування товару, що перевозився; номерні знаки автомобілів та причепів, якими здійснювалось перевезення мінеральних добрив; печатки і підписи сторін.

При цьому, допущені в товарно-транспортних накладних недоліки не є підставою для визнання операцій безтоварними, оскільки вони не є первинними бухгалтерськими документами, на підставі яких формуються витрати підприємства у правовідносинах з надання послуг.

Зазначаємо, що в матеріалах справи не міститься жодних вироків щодо посадових осіб позивача чи його контрагентів щодо ухиляння від сплати податків та зборів бо будь-яких інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Відтак, відповідачем жодним чином не доведено, що наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, а придбання товарів або послуг не відбулося.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договорів між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість та мав свідоцтво платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління державної фіскальної служби у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.