Постанова № 58922115, 11.07.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1656/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Катаєвої Е.В.,

суддів Стефанова С.О.,

Корой С.М.,

за участю секретаря Ігнатієвої А.В.,

перекладача ОСОБА_2

розглянувши відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №123-16 від 09.03.2016 року та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про визнання рішення №123-16 від 09.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту нечинним та зобов'язати прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином Гвінеї. З 2009 року є членом опозиційної політичної партії UFDG, у зв'язку з чим приймав участь в багатьох маніфестаціях та мітингах. В 2012 році приймав участь в маніфестації проти діючого президента, в наслідок чого змушений був переховуватись. Побоюючись за власне життя позивач був змушений покинути країну походження в пошуках притулку.

Вважаючи себе біженцем позивач у 2013 році звернувся з заявою до Головного управління ДМС України в Одеській області (далі Управління), однак 31.03.2016 року отримав Повідомлення №126 від 25.03.2016 року про прийняття ДМСУ рішення №123-16 від 09.03.2016 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав викладених у позові, а також зазначили, що заява позивача до органів міграції є послідовною та правдивою, підтверджена копіями документів, а саме членським квитком партії та копією повідомлення від 17.01.2013 року про його розшук у країні походженні.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та зазначила, що проведеним аналізом інформації, що була надана до управління, встановлено, що інформація, яку повідомив заявник містить суттєві протиріччя, деякі твердження виглядають надуманими. Так, наприклад, на членському квітку відсутня фотокартка; дата його видачі 02.03.2012року, хоча особа вступила до партії 14.04.2009 року, що вказує на його не справжність. Також в графі «професія» зазначено - студент, не зважаючи на пояснення заявника, що він закінчив навчання у 2010 році. Наведене дає підстави вважати членський квиток підробкою. Крім того, заявник стверджував, що після участі в мітингу, який відбувся 27.08.2012 в місті Конакрі район Матото, він вимушений був через візит поліції переїхати жити до своєї тітки в район Сімантері. Цей факт спростовує твердження позивача щодо участі також у мітингу 20.09.2012 року, тобто під час його знаходження у схованці у тітки. Наведені обставини дають підстави вважати, що використовуючи процедуру міжнародного захисту, ОСОБА_3 зловживає процедурою отримання міжнародного захисту та намагається легалізуватись на території України.

Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Гвінеї, уродженцем м. Далаба (Конакрі), за національністю пуляр, за віросповіданням мусульманин, не одружений, має вищу освіту, володіє мовами: пула, сусу, англійською, французькою.

Позивач 29.12.2012 року вибув з Гвінеї авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна). Державний кордон України перетинав 30.12.2012 року легально на підставі національного паспорту серії НОМЕР_1 виданий Центральним управлінням кордонної поліції Конакрі 11.06.2011 року та одноразової візи НОМЕР_2

31.01.2013 року ОСОБА_3 звернувся до Управління із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заява позивача прийнята до розгляду згідно Наказу Управління від 19.02.2013 року №15 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с. 59).

В рамках розгляду особової справи позивача управлінням 01.03.2013 року було зроблено запит Начальнику Управління СБУ в Одеській області стосовно надання відомостей про наявність або відсутність інформації відносно ОСОБА_3, яка перешкоджала б наданню статусу біженця в Україні (а.с. 51).

Також Управлінням 01.03.2013 року було зроблено запит до УСБІ в Одеській області щодо проведення перевірки наявності обставин, за яких позивач не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 52).

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку, що громадянин Гвінеї ОСОБА_3 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновком про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 19.02.2016 року.

Вказане рішення Управління обґрунтоване тим, що результатом розгляду встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, в регіоні постійного проживання заявника наразі відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти.

Крім того у висновку зазначено, що виїзд позивача за межі країни громадянського походження пов'язаний з метою пошуку роботи та легалізації на території України.

У висновку не заперечується, що інформація, яку надав заявник при зверненні до управління, щодо політичної ситуації в країні походження, діяльності партії, її мети, цілей, організації мітингів є достовірною та послідовною, але вона є загальновідомою і міститься у мережі Інтернету. Разом з тим заявником не зазначено додаткової інформації щодо власних обов'язків у партії.

Управління не прийняло до уваги документальне підтвердження заявника: членський квіток партії та копію повідомлення про оголошення у розшук, через відсутність фотокартки, а також в обох документах професія заявника зазначена - «студент», в той час, як на момент видання обох документів, він навчання закінчив (а.с.83-92).

Рішенням ДМС України №123-16 від 09.03.2016 року, з посиланням на пункти 1 та 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину Гвінеї ОСОБА_3 відмовлено (а.с.24).

31.03.2016 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 7).

Суд вважає, що рішення ДМС України №123-16 від 09.03.2016 року прийняте на підставі висновку Управління, є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, протиправним та підлягає скасуванню. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідач Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.

Згідно п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частина 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлює, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Перевіряючи законність рішення ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає, що відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил у разі надходження до ДМС України особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, якапотребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Інформація ж про країни походження, розміщена на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях є загальновідомою, такою, яку не потрібно доказувати.

Висновки управління, на підставі якого прийняте рішення, ґрунтується на тому, що відсутні доведені позивачем факти погроз або інших обставин, які б явно свідчили про наявність реальної загрози; не встановлення фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину с посиланням, зокрема, на те, що в Гвінеї досі проживає родина позивача; позивач безперешкодно виїхав із країни на підставі офіційних документів, не зазнаючи ніяких утисків та не звертався за захистом.

Проте на думку суду ці обставини не можуть бути прийняти до уваги, оскільки Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (ч.5 ст.5) передбачено право особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Судом встановлено, що відповідно до доповіді УВКБ ООН з прав людини у Гвінеї від 21.01.2016 року:

п.10 У період з квітня по жовтень 2015 року відбулась безліч зіткнень між співробітниками правоохоронних органів і групами демонстрантів і між прихильниками президентського руху і прихильниками опозиції, в ході яких в результаті насильницьких дій протестуючих і надмірного застосування сили співробітниками поліції було вбито і поранено кілька людей;

п.14. За наявною інформацією, 7 жовтня 2015 року жандарми відкрили вогонь по прихильниках опозиційної партії «Союз демократичних сил Гвінеї», які зібралися в Ваніндаре в районі ринку II, Конакрі. За наявними даними, один 23-річний чоловік помер від кульового поранення, ще один був поранений і понад 100 осіб були затримані;

п.19. Співробітники сил безпеки також проводили масові затримання в ході демонстрацій і заарештовували прихильників опозиції. У квітні і травні 2015 року співробітники Відділення Управління Верховного комісара у Гвінеї відвідали поліцейські дільниці та відділення жандармерії, де вони зустрілися з більш ніж 100 особами, затриманими в зв'язку з демонстраціями, проведеними опозицією. Деякі з них заявили, що вони були затримані на вулиці або у себе вдома. (http://www.refworld.org.ru/type,COUNTRYREP,,,56d6b2744,0.html).

Також згідно інформації керівника Human Rights Watch у Східній Африці наявне розпалювання міжетнічної конфронтації. президент показав чіткий фаворизм при малінке на цивільну службу та міністерські пости. (http://www/ecoi.net/locallink/206842/312148 en.html/

Вищі зазначені обставини свідчать про наявність переслідування представників опозиційних політичних сил, до яких відносить себе позивач.

Суд вважає неспроможним посилання органу міграції, як на підставу не прийняття до уваги членського білету та повідомлення про оголошення в розшук відносно позивача, відсутність на них фотокартки, а також зазначення професії «студент», хоча навчання закінчив у 2010 році. Оскільки, при проведені анкетування 31.01.2013 року, а також співбесіди 19.02.2013 року (а.с. 29-33; 42-47), жодного уточнюючого питання стосовно зазначених відомостей від працівників до заявника не надходило, додаткова інформація по вказаним обставинам у позивача не з'ясовувалась та не перевірялась.

У судовому засіданні позивач пояснив, що після завершення навчання за очною формою навчання, продовжив займатись наукової діяльністю у якості здобувача. Стосовно відсутності фотокартки на документах зазначив, що форма документів не вимагає їх наявності. Копію повідомлення про оголошення у розшук отримав від приятеля через мережу фейсбуку.

Також з метою перевірки обставин, на які посилався заявник, не запитувалась від нього додаткова детальна інформація, щодо лідерів партії, його безпосередніх обов'язків, як члена партії, форми допомоги в організації мітингів, наявності співвітчизників, які також приймали участь разом з позивачем та знаходяться в даний момент в України.

Дослідив матеріали особової справи позивача суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст.ст. 8,9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що потягло за собою прийняття необґрунтованого рішення№123-16 від 09.03.2016 року.

Згідно зі ст.ст. 8,9 Закону заява іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розглядається відповідним суб'єктом власних повноважень у два етапу: попередній розгляд заяв та розгляд заяв після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Другий етап згідно з ч.1 ст.9 Закону здійснюється протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Статтею 9 Закону визначено, що під час здійснення другого етапу розгляду заяв працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В матеріалах особової справи позивача наявні лише документи (за виключенням запитів в березні, травні 2013 року в СБУ, відповіді на які відсутні), які були зібрані Управлінням до прийняття 19.02.2013 року рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Після чого була написана пояснювальна записка (без дати) про порушення строків розгляду заяви позивача у зв'язку з великою завантаженістю протягом 2013-2014років (а.с.82), та 19.02.2016 року Управлінням прийнятий Управлінням висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, висновок 19.02.2016 року Управлінням прийнятий без фактично проведення розгляду заяв після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки співбесіди із заявником, яка має на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником відповідно до вимог ст.9 Закону не проводилась, надана ним інформація при співбесіді на першому етапі не перевірялась.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення №123-16 від 09.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, та підлягає скасуванню. Проте враховуючи, що діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідача у прийнятті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України №123-16 від 09.03.2016 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №123-16 від 09.03.2016 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №123-16 від 09.03.2016 року про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167,185-187 КАС України

Головуючий суддя Катаєва Е.В.

Судді Корой С.М.

Стефанов С.О.