Рішення № 5891982, 24.04.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" квітня 2009 р.Справа № 16-6/168-08-4751 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курбановій А.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Івашківська О.В. за довіреністю № 30 від 09.01.07р.

Відповідач: ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 15.02.2000р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви відповідно до ст. 77 ГПК України справу за позовом відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк” до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в розмірі 121908,83 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Морський транспортний банк” (далі по тексту ВАТ „МТБ”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі по тексту ПП ОСОБА_3) про розірвання кредитного договору № 2414/OF від 06.08.2007р. та стягнення 130975,28 грн. загальної заборгованості за вказаним договором, в тому числі 125990,70 грн. заборгованості за кредитом, 3603,28 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту у сумі 1269,16 грн. та пені за прострочення оплати процентів за кредит у розмірі 112,14 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків по здійсненню платежів на погашення суми кредиту та нарахованих відсотків, встановлених кредитним договором № 2414/OF від 06.08.2007р., укладеним між сторонами по справі.

При цьому, позивачем, на підставі ст. 66 ГПК України, у п. 5 позовної заяви було заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві.

В обґрунтування заявленого клопотання ВАТ „МТБ” було покладено ухилення ПП ОСОБА_3 від виконання прийнятих на себе зобовязань за кредитним договором № 2414/OF від 06.08.2007р., укладеним між сторонами по справі, в частині повернення кредиту та значною сумою заявлених до стягнення коштів.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому, як вбачається з положень ст. 67 ГПК України, позов може забезпечуватись шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачу відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 3.2.9 кредитного договору № 2414/OF від 06.08.2007р. в якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобовязань між сторонами по справі було укладено договір застави транспортного засобу від 06.08.2007р., за яким відповідачем в забезпечення виконання основного зобовязання було надано позивачу транспортний засіб марки Богдан А09202, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). При цьому, відповідно до ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, самий по собі факт укладення договору застави на суму значно більшу, ніж сума наданого кредиту, призводить до неможливості здійснення відчуження предмету застави за відсутності згоди заставодержателя, що, в свою чергу, свідчить про недоцільність накладення арешту на майно з метою забезпечення позовних вимог, який, по своїй сутності , представляє собою заборону на відчуження.

Враховуючи викладене, судом вищезазначене клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно було відхилено як неправомірне та недоцільне з огляду на укладання між сторонами вищезазначеного договору застави.

Під час розгляду справи ВАТ „МТБ” позовні вимоги були уточненні. Згідно з останньою редакцією позовних вимог, викладеною у заяві, яка була надана представником позивача у судовому засіданні 24.04.2009р., з огляду на часткове погашення відповідачем заборгованості, ВАТ „МТБ” просить суд стягнути з ПП ОСОБА_3 загальну заборгованість за кредитним договором № 2414/OF від 06.08.2007р. у розмірі 121908,83 грн., у тому числі 117994,49грн. заборгованості за кредитом, 1781,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту та оплати процентів за кредит у розмірі 2133,27 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на неможливість на даний час повернути кредит у повному обсязі через скрутне фінансове становище, в якому він опинився. Крім того, відповідач наголошував на тих обставинах, що ним регулярно вносяться кредитні платежі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між ВАТ „МТБ” (Банк) та ПП ОСОБА_3 (Позичальник) 06.08.2007 року було укладено кредитний договір № 2414/OF, відповідно до умов п. 1.1, 3.1.1, 3.2 якого Банк зобовязався надати Позичальнику кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на суму 203559,84 грн. з 06.08.2007р. з терміном погашення до 05.08.2011р. включно на наступні цілі: придбання транспортного засобу марки БОГДАН А09202 у сумі 179 190,00 грн. та на оплату страхових платежів у сумі 24 369,84 грн., зі сплатою у валюті кредиту 18% річних за фактичний період користування кредитом від фактичної суми заборгованості за кредитом. В свою чергу, Позичальником було прийнято на себе зобовязання на умовах, в розмірі та в строки, встановлені кредитним договором, повернути Банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити комісії, пені та штрафи, що передбачені умовами цього договору.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави „Позика”, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

На виконання умов кредитного договору № 2414/OF від 06.08.2007р. Банком відповідачу було надано кредит у сумі 179190 грн. що підтверджується: платіжним дорученням №2 від 06.08.2007р., меморіальним ордером №57 від 06.08.2007р. та реєстром документів по рахунку.

Згідно з ст. 193 ГК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. N 436-IV, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобовязання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Положеннями частин 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Крім того, відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до пунктів 1.1, 3.2.2, 3.2.12, 5.1, 5.2 кредитного договору № 2414/OF від 06.08.2007р. Позичальник зобовязався повернути кредит повністю до 05.08.2011р. згідно з графіком погашення, а також сплатити відсотки за користування кредитом з 26 числа, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Однак, у порушення наведених умов кредитного договору, ст. ст. 525, 526 ЦК України відповідачем з листопада 2007р. зобовязання щодо повернення кредиту у строки, передбачені графіком погашення згідно з п. 3.2.12 договору, а також сплати процентів з 01.02.2008р. належним чином не виконувалися, у звязку з чим ВАТ „МТБ” звернулось до ПП ОСОБА_3 з листом № 3761/01 від 28.11.2008р. про розірвання кредитного договору, укладеного між сторонами по справі, та погашення заборгованості за кредитом у повному обсязі протягом 10 днів з моменту отримання даного повідомлення. При цьому, Банком зазначено, що у випадку невиконання даної вимоги по спливу вказаного строку, кредитний договір вважається розірваним. Зазначений лист був отриманий Позичальником 05.12.2008р., про що свідчить відповідна відмітка відповідача на листі (а.с. 28 ). Однак, дані вимоги позивача Позичальником виконані не були.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу, положеннями п. 3.3.2 кредитного договору, укладеного між сторонами по справі, Банку надано право при настанні будь-якої з подій, зокрема, порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору - розірвати договір в односторонньому порядку з направленням Позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату даний договір вважається розірваним. При цьому, Позичальником було прийнято на себе зобовязання в останній день дії даного договору повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користуванням, цілком виконати інші зобовязання за даним договором.

Керуючись приписами п.3.3.2 кредитного договору, суд доходить висновку, що дія договору № 2414/OF від 06.08.2007р. була припинена з 15.12.2008р. внаслідок розірвання Банком даного договору в односторонньому порядку.

Як було зазначено по тексту рішення вище, відповідачем в порушення умов п.п. 1.1, 3.2.2, 3.2.12, 3.3.2, 5.1, 5.2 кредитного договору № 2414/OF від 06.08.2007р., вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України кредит та відсотки за фактичний термін його користуванням після припинення дії цього договору у повному обсязі повернути та сплачені не були. Так, з 179190 грн. кредиту Позичальником станом на 24.04.2009р. було повернуто 62195,51 грн.; з 40552,85 грн. нарахованих процентів за користування кредитними коштами відповідачем було сплачено 38771,78 грн. Внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість із сплати процентів та повернення кредитних коштів на загальну суму 118775,56 грн., яка до теперішнього часу у добровільному порядку погашена ним не була.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання. Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 6.1. кредитного договору № 2414/OF від 06.08.2007р. за порушення Позичальником будь-якого із зобовязань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 1.1, 3.2.2, 5.1, 5.2 даного договору, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.1, 3.2.12, 3.3.2 цього договору, комісій, передбачених п. 5.7 даного договору, ПП ОСОБА_3 зобовязався сплатити ВАТ „МТБ” пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу.

З огляду на викладене, як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, за несвоєчасне виконання ПП ОСОБА_3 зобовязань з повернення кредиту позивачем додатково було нараховано до сплати відповідачеві пеню за прострочення повернення кредиту та оплати процентів за кредит на загальну суму у розмірі 2133,27 грн.

Посилаючись на неналежне виконання Позичальником договірних зобовязань з повернення кредиту та сплати процентів за користування наданими коштами за кредитним договором № 2414/OF від 06.08.2007р., ВАТ „МТБ” звернувся до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з ПП ОСОБА_3 загальної заборгованості за кредитним договором № 2414/OF від 06.08.2007р. у розмірі 121908,83 грн., у тому числі 117994,49грн. заборгованості за кредитом, 1781,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту та оплати процентів за кредит у розмірі 2133,27 грн.

Згідно з вимогами ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В процесі розгляду справи відповідачем було перераховано на погашення заборгованості грошові кошти у розмірі 1000 грн. відповідно до квитанції № 2 від 24.04.2009р., які не були враховані позивачем при остаточному розрахунку суми кредитних коштів, які підлягають поверненню Банку.

Таким чином, виходячи з п. 5.4 кредитного договору, яким встановлюється черговість погашення зобовязань Позичальника, суд доходить висновку, що дана сума у розмірі 1000грн. підлягає зарахуванню у погашення заборгованості з простроченої суми кредиту, у звязку з чим, розмір заборгованості відповідача з основної суми кредиту складає 116994,49грн.

Факт існування заборгованості відповідача за кредитом у сумі 116994,49грн., а також розмір заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту та оплати процентів за кредит ПП ОСОБА_3 перед ВАТ „МТБ” витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, підтверджується меморіальним ордером №57 від 06.08.2007р., квитанціями про здійснення відповідачем платежів за кредитним договором, листом за № 3761/01 від 28.11.2008р.., а також обґрунтованим розрахунком позову в частині вимог про стягнення процентів за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту та оплати процентів за кредит, наданим позивачем у судовому засіданні 24.04.2009р.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобовязання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо правомірності та обґрунтованості заявлених ВАТ „МТБ” позовних вимог та необхідність їх задоволення частково у сумі 120908,83 грн., у тому числі 116994,49грн. заборгованості за кредитом, 1781,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту та оплати процентів за кредит у розмірі 2133,27 грн. відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР.

Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь ВАТ „МТБ” 116994,49грн. заборгованості за кредитом, 1781,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту та оплати процентів за кредит у розмірі 2133,27 грн.

При цьому, розглянувши матеріали справи, суд вважає за необхідне надати розстрочку виконання даного рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333„Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Враховуючи значний розмір присудженої до стягнення з відповідача суми, інфляційні процеси, які відбуваються в країні, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем по справі є фізична особа підприємець, суд вважає, що виконання судового рішення у даній справі у повному обсязі одночасно фактично може привести до банкрутства відповідача. З огляду на викладене, суд, керуючись приписами п. 6 ч.1 ст. 83, ст. 121 ГПК України, вважає за необхідне розстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області по справі № 16 - 6 / 168 08 4751 два роки та три місяці шляхом перерахування щомісячно суми у розмірі 4527,63 грн. протягом 26 місяців та 4527,54 грн. за останній місяць, починаючи з травня 2009р.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України, п.п. 36, 38 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної Державної податкової інспекції України №15 від 22.04.1993р., зареєстрованої Міністерством юстиції України 19.05.1993р. за № 50 (з наступними змінами та доповненнями).

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 / на користь відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк” /68003, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна, 28, коррахунок №32003100300 в Управлінні НБУ по Одеській області, МФО 328027, код ЄДРПОУ 21650966/ заборгованість за кредитом в сумі 116994 грн.49 коп. /сто шістнадцять тисяч девятсот девяносто чотири грн.. 49 коп. /, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 1781 грн. 07 коп. /одна тисяча сімсот вісімдесят одна грн.. 07 коп./, пені за прострочення повернення кредиту та оплати процентів за кредит у розмірі 2133 грн. 27 коп. / дві тисячі сто тридцять три грн.. 27 коп./; 1219 грн. 09 коп. /одна тисяча двісті девятнадцять грн.. 09 коп./- витрат на сплату державного мита; 118 грн. 00 коп. /сто вісімнадцять грн.. 00 коп./ - витрат на ІТЗ судового процесу.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк” /68003, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна, 28, коррахунок №32003100300 в Управлінні НБУ по Одеській області, МФО 328027, код ЄДРПОУ 21650966/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в Одеській області на код бюджетної класифікації 22090200, п/р 31114095700008 в управлінні Держказначейства в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 - суму недоплаченого державного мита у розмірі 85 грн. /вісімдесят пять грн.00 коп./ Наказ видати.

4. Розстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області від 24.04.2009р. по справі № 16 - 6 / 168 08 4751 в частині стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 грошових сум на користь відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк” на два роки та три місяці шляхом перерахування щомісячно суми у розмірі 4527,63 грн. протягом 26 місяців та 4527,54 грн. за останній місяць, починаючи з травня 2009р.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили з урахуванням наданої розстрочки.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення підписане 30.04.2009р.

Суддя Желєзна С.П.