Ухвала суду № 58912329, 13.07.2016, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 13.07.2016

Справа N 320/6704/13-к

(1-КП/320/404/16)

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«13» липня 2016року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суду Запорізької області в складі:

головуючого - судді Кучеренко Н.В.

при секретарі: Левандовській О.М.

за участю прокурора Довгань М.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12013080140001924 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні від захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_2 надійшло клопотання про заміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 На обґрунтування клопотання зазначив, що обвинувачений ОСОБА_1 тримається під вартою з 18 травня 2013 року до теперішнього часу, тобто 3 роки 1 місяць 13 днів. Відповідно до ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 травня 2016 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено на строк 60 днів, тобто до 18 серпня 2016 року. Вважає, що в розумінні ст. 177 КПК України прокурором не доведено, що обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, тим більше, що кримінальне провадження на даний момент триває вже понад 3 років і сторона обвинувачення мала можливість вилучити та забезпечити зберігання всіх необхідних речових доказів. Окрім того, на обґрунтування клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, прокурор вказував що існують достатні підстави вважати, що існує ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків. Вважає, що у даному випадку слід брати до уваги те, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини констатував, що у зв'язку з нерозумною тривалістю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, порушення п. З ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є у багатьох справах проти України, зокрема, як у тих, де загальний строк тримання особи під вартою перевищував 3 роки та де строк тримання особи під вартою був значно меншим (2 роки і 3 місяці, 2 роки і майже 1 місяць, 1 рік і 7 місяців, 1 рік і 4 місяці), тощо. Також, Європейський суд з прав людини зазначає, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обовязковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою... Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобовязані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями зявитися на судове засідання" (пункти 37, 38). Окрім того, відповідно до п.80 судового рішення ЄСПЛ по справі Харченко проти України, вказано, що попереднє тримання під вартою заявника тривало два роки і чотири місяці. Необхідно відзначити, що серйозність звинувачень, предявлених заявнику і ризик його втечі були висунуті в якості аргументів на етапі вирішення питання взяття заявника під варту. Після цього, прокурори і суди не наводили взагалі ніяких підстав для продовження тримання заявника під вартою та зазначали, що раніше обраний запобіжний захід був правильним. Проте згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами. Інші підстави національні суди в цій справі не вказують. Крім того, національні владні органи не розглядали застосування інших запобіжних заходів, альтернативних утриманню під вартою. У контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини та з огляду на те, що в цій справі загальний термін тримання ОСОБА_1 під вартою становить 3 роки 1 місяць 13 днів, абстрактні доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання підозрюваного під вартою може убезпечити від настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються конкретними доказами. За таких обставин вважає, що у межах даного провадження слід дослідити можливість застосування стосовно ОСОБА_1 альтернативних запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту. Також просить прийняти до уваги, стан здоровя обвинуваченого, а саме те, що відповідно до медичної довідки, яка була надана до суду у попередньому судовому засіданні обвинувачений хворіє на тяжкі захворювання, кількість клітин постійно зменшується, а належного лікування ОСОБА_1 не отримує. У обвинуваченого також є місце постійного проживання разом із своєю дружиною.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлене клопотання, просив з урахуванням викладених його захисником обставин задовольнити клопотання в повному обсязі.

В судовому засіданні процесуальний прокурор заперечував проти задоволення клопотання, оскільки на теперішній час наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які існували під час обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на теперішній час не відпали. Застосування більш мякого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не забезпечить його процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Вирішуючи питання доцільності заміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Європейський суд з прав людини у зв'язку з нерозумною тривалістю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою констатував порушення п. З ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у багатьох справах проти України, зокрема, як у тих, де загальний строк тримання особи під вартою перевищував 3 роки, як в даній справі, так і в тих, де строк тримання особи під вартою був значно меншим, справи: "Соловей і Зозуля проти України" ("Solovey and Zozulya v. Ukraine", рішення від 27.11.2008 року; 2 роки і 3 місяці), "Доронін проти України ("Doronin v. Ukraine", рішення від 19.02.2009 року; 2 роки і майже 1 місяць), "Свєршов проти України" ("Svershov v. Ukraine", рішення від 27.11.2008 року; 1 рік і 7 місяців), "ОСОБА_3 проти України" ("Roman Miroshnichenko v. Ukraine", рішення від 19.02.2009 року; 1 рік і 4місяці) тощо.

Також, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні. Зокрема, у справі "Волощук проти України" ("Sergey Volosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обовязковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою... Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобовязані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями зявитися на судове засідання" (пункти 37, 38).

До того ж, відповідно до п.80 судового рішення Європейський суд з прав людини по справі Харченко проти України, вказано, що попереднє тримання під вартою заявника тривало два роки і чотири місяці. Необхідно відзначити, що серйозність звинувачень, предявлених заявнику і ризик його втечі були висунуті в якості аргументів на етапі вирішення питання взяття заявника під варту. Після цього, прокурори і суди не наводили взагалі ніяких підстав для продовження тримання заявника під вартою та зазначали, що раніше обраний запобіжний захід був правильним. Проте згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (справа «Елоев проти України», п. 60). Інші підстави національні суди в цій справі не вказують. Крім того, національні владні органи не розглядали застосування інших запобіжних заходів, альтернативних утриманню під вартою.

Відповідно до вимог ч.5. ст.9. КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Як наголошено в ст.ст. 181, 202 КПК України домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суд, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право зявлятися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, який був затриманий: 1) негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому забороняється залишати житло цілодобово.

Аналізуючи відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_1 який раніше судимий, обвинувачується у вчиненні умисних злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, на момент арешту не працював, не маючи постійного джерела доходу, однак він хворіє на тяжкі захворювання (ВІЛ-інфекція ІІ клінічна стадія ХВГС, хронічний бронхіт в стадії нестійкої ремісії, потребує лікування противірусними препаратами), в умовах тримання під вартою не отримує належного лікування, при цьому має постійне місце проживання, характеризується задовільно, має міцні соціальні звязки мешкає з ОСОБА_4, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах.

Крім того, слід прийняти до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_1 перебуває під вартою, що в розумінні ч. 5 ст. 72 КК України є попереднім увязненням, протягом 1 року 9 місяців 11 днів, а взагалі під вартою обвинувачений ОСОБА_1 перебуває з 18 травня 2013 року по теперішній час.

Отже, суд вважає, що для досягнення мети застосування запобіжного заходу, яка вказана у ст. 177 КПК України, тобто забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання ризикам передбаченим у п.1-5 ч.1 цієї статті, відносно обвинуваченого ОСОБА_1 слід змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з використанням електронних засобів контролю з забороною залишати цілодобово житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на строк два місяці, тобто до 13 вересня 2016 року, зобов'язати його прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також виконувати обов'язок: утримуватися від спілкуватися без дозволу слідчого, прокурора, суду з будь-яким свідком по кримінальному провадженні, по якому він обвинувачується.

Суд вважає, що саме зазначений запобіжний захід у виді домашнього арешту, зобов'язання прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також виконувати обов'язок: утримуватися від спілкуватися без дозволу слідчого, прокурора, суду з будь-яким свідком по кримінальному провадженні, по якому він обвинувачується, здатні забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_1 покладених на нього процесуальних обов'язків, запобігти ризикам вказаним у ст. 177 КПК України, тобто меті застосування запобіжного заходу.

Керуючись ст. 177, 181, 195, 369-372 КПК України, -

У Х В А Л И В:

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з використанням електронних засобів контролю з забороною обвинуваченому ОСОБА_1 цілодобово залишати житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на строк два місяці, тобто до 13 вересня 2016 року, зобов'язати його прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також виконувати обов'язок: утримуватися від спілкування без дозволу слідчого, прокурора, суду з будь-яким свідком, по кримінальному провадженні, по якому він обвинувачується.

Звільнити з під варти в залі суду обвинуваченого ОСОБА_1.

Визначити строк дії ухвали суду тривалістю з 13 липня 2016 року по 13 вересня 2016 року.

Ухвалу про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області.

Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області негайно поставити на облік обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_1, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ, з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань. Крім того у разі невиконання покладених на нього цією ухвалою обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі 0,25 розміру мінімальної заробітної плати.

Контроль за виконанням особистого зобов'язання покласти на слідчого Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області лейтенанта поліції ОСОБА_5

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Н.В.Кучеренко