Постанова № 58900383, 06.07.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р.Справа № 914/310/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді:Данко Л.С.,

Суддів:Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

При секретарі судового засідання:Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», № 08.42-186/85-1838 від 29.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2350/16 від 17.05.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 19 квітня 2016 року

у справі № 914/310/16 (суддя Сухович Ю.О.),

порушеній за позовом

Позивача: Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ,

До відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз», м. Львів,

До відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ», м. Бориспіль, Київської області,

Про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26 лютого 2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Зої Космодемянської, 17, ідентифікаційний код юридичної особи: 25272811) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз» (адреса-1: 79034, м. Львів, вул. Навроцького, буд. 25; адреса-2: 52005, Дніпропетровська обл., смт. Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 31682313) та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: ОСОБА_2 п/к за довіреністю № 02-36/538 від 19.02.2016 р., ОСОБА_3 п/к за довіреністю б/н від 15.12.2014 р.;

від відповідача-1: не прибув;

від відповідача-2: не прибув;

вільний слухач: ОСОБА_4

Права та обовязки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам розяснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів не надходило.

Представником апелянта/позивача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2016 року, справу № 914/310/16 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2016 року прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», № 08.42-186/85-1838 від 29.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2350/16 від 17.05.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 15.06.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а.с. 86-89).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 15.06.2016 р. (неприбуття представників відповідача-1 та 2) розгляд справи відкладено на 06.07.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІ, а.с. 118-119/зворот).

У судове засідання, яке відбулося 06.07.2016 р. прибули представники апелянта та вільний слухач, викладене в апеляційній скарзі підтримали в повному обсязі, через канцелярію суду за вх. № ЛАГС 01-04/4390/16 від 15.06.2016 р. подали Додаткові пояснення від 15.06.2016 року, згідно прохальної частини якої, просять: долучити до матеріалів справи в якості доказу: копію виписки з поточного рахунку боржника, наданої ПАТ «КБ «Приватбанк» в матеріали судової справи 914/362/16 та копії виписок, наданих ТОВ «Агро-Союз-Київ» в матеріали справи про банкрутство ТОВ «ВП «Агро-Союз»; 04.07.2016 р. через канцелярію суду подали Додаткові пояснення від 04.07.2016 р. вх. № 01-04/4848/16 з клопотанням про долучення до матеріалів справи витягу з кримінального провадження № 32016040040000024, просить апеляційну скаргу банку задовольнити в повному обсязі. Проти викладеного у відзиві на апеляційну скаргу відповідача-2 заперечили, просять скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 914/310/16 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» повністю, а саме: визнати недійсним з моменту укладення Договір поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26 лютого 2015 року, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Зої Космодемянської, 17, ідентифікаційний код юридичної особи: 25272811) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз» (адреса-1: 79034, м. Львів, вул. Навроцького, буд. 25; адреса-2: 52005, Дніпропетровська обл., смт. Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 31682313) судові витрати.

Відповідач-1, повторно, повноважного представника у судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином, за двома адресами, (м. Львів, вул. Навроцького, 5) 25.05.2016 р. рекомендованою поштою № 7903404913803 (том ІІ, а.с. 86) та 01.06.2016 р. (смт. Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, 1, Дніпропетровської обл.) рекомендованою поштою № 5200504276543 (том ІІ, а.с. 89) повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи, та про дату, на яку було відкладено розгляд справи (том ІІ, а.с. 119/зворот), відзиву на апеляційну скаргу не подав (не надіслав), про причини незявлення - не повідомив.

Відповідач-2, повторно, повноважного представника у судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином 26.05.2016 р. рекомендованою поштою № 0830300513584 (том ІІ, а.с. 87) повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи, та про дату, на яку було відкладено розгляд справи (том ІІ, а.с. 119/зворот), через канцелярію суду, 07.06.2016 р. за вхідним № ЛАГС 01-04/4170/16 подав Відзив на апеляційну скаргу, проти викладеного в апеляційній скарзі заперечив (том ІІ, а.с. 102-103), у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити рішення місцевого суду - без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з тих підстав, що законом чітко визначений перелік підстав, з яких оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним і порушення відповідачем-1 своїх зобовязань за кредитним договором №126-СВ від 03.09.2010р. не може вважатись підставою для визнання оспорюваного позивачем правочину недійсним. З посиланням на судову практику відповідач зазначає, що укладення відповідачем-1 договору поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26.02.2015р. без згоди позивача є порушенням його договірних зобовязань перед ПАТ Укрсоцбанк, однак не є підставою для визнання договору укладеного між відповідачами недійсним. Крім того, відповідач-2 зазначає, що позовні вимоги ПАТ Укрсоцбанк є необгрунтованими в частині порушення його прав укладенням договору поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26.02.2015р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 та звертає увагу, що у звязку із порушенням ухвалою господарського суду Львівської області від 29.10.2015р. справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Агро Союз, вимоги ПАТ Укрсоцбанк належить розглядати в межах справи про банкрутство. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 також зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області у справі № 914/3604/15 про банкрутство відповідача-1, позивачу було відмовлено у включенні грошових вимог в сумі 134 588 582,51 грн. до реєстру кредиторів відповідача-1, на думку відповідача-2, позивач не обгрунтував, яким чином укладення оспорюваного договору впливає на права або інтереси позивача та порушує їх. Крім того, відповідач-2 зазначає, що заява про визнання недійсним оспорюваного позивачем договору була розглянута Господарським судом Львівської області та ухвалою від 01.03.2016р. у справі № 914/3604/15 у задоволенні вимог позивача було відмовлено.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи, що відповідача-1 та 2 не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що вони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представників відповідача-1 та 2, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2016 року прийнято апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» до провадження та розгляд апеляційної скарги призначено на 15.06.2016 р., про що сторін було, завчасно, належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи під розписку рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (том ІІ, а.с. 86-89) та, про відкладення розгляду справи (том ІІ, а.с. 119/зворот), згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Однак, відповідач-1 та 2, повноважних представників у судове засідання, повторно, не направили, відповідач-2 подав Відзив на апеляційну скаргу (том ІІ, а.с. 102-103).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників відповідача-1 та 2 бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Крім того, в ухвалі суду апеляційної інстанції від 15.06.2016 р. участь повноважних представників сторін судом обовязковою не визнавалася (том ІІ, а. с. 118-119).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2016 р. (п. 4 резолютивної частини ухвали) зобовязано відповідача-1 та відповідача-2 подати: письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, однак вимоги ухвали суду відповідачем-1 виконано не було.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до статті 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи № 914/310/16 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представників відповідача-1 та відповідача-2 по даній справі, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Представниками апелянта, через канцелярію суду за вх. № ЛАГС 01-04/4390/16 від 15.06.2016 р., подано Додаткові пояснення, згідно прохальної частини яких, ПАТ «Укрсоцбанк» просить апеляційний суд: « 1. Долучити до матеріалів справи в якості доказу копію виписки з поточного рахунку боржника, наданої ПАТ «КБ «Приватбанк» в матеріали судової справи 914/362/16 та копії виписок, наданих ТОВ «Агро-Союз-Київ» в матеріали справи про банкрутство ТОВ «ВП «Агро-Союз».

Колегія суддів, заслухала пояснення представників скаржника щодо заявленого вище клопотання, приходить до висновку, що клопотання апелянта про долучення в матеріали судової справи 914/362/16 копії виписки з поточного рахунку боржника, наданої ПАТ «КБ «Приватбанк» та в матеріали справи про банкрутство ТОВ «ВП «Агро-Союз» копій виписок, наданих ТОВ «Агро-Союз-Київ» - відхилити за безпідставністю, так як Львівським апеляційним господарським судом у даній справі розглядаються матеріали за апеляційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 914/310/16, відтак подані апелянтом документи жодним чином не можуть бути долучені апеляційним судом в матеріали судової справи № 914/362/16 та в матеріали справи про банкрутство ТОВ «ВП «Агро-Союз», так як вказані справи: 914/362/16 та про банкрутство ТОВ «ВП «Агро-Союз» не є обєднаними в одну справу зі справою № 914/310/16 в порядку ст. 58 ГПК України. Ухвала місцевого суду про обєднання кількох справ у справі № 914/310/16, в т.ч. справи 914/362/16 та справи про банкрутство ТзОВ «ВП «Агро-Союз», в які просить скаржник долучити подані докази - відсутня.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково доданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Неможливість подання суду першої інстанції скаржником: копії виписки з поточного рахунку боржника, наданої ПАТ «КБ «Приватбанк» та копій виписок, наданих ТОВ «Агро-Союз-Київ», останній обгрунтовує відмовою місцевого господарського суду у задоволенні клопотання ПАТ «Укрсоцбанку» про витребування доказів.

Зазначене обгрунтування скаржника не відповідає дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи № 914/310/16, місцевий господарський суд - Ухвалою від 16.03.2016 р. у справі № 914/310/16 (том І, а.с. 158-161), в порядку ст. 38 ГПК України, задовольнив клопотання позивача б/н від 16.03.2016 р. (вх. № 10683/16 від 16.03.2016 р.)(том І, а.с. 153-154) про витребування виписок по рахунках контрагентів правочину, що підтверджується викладеним у п. 1 резолютивної частини цієї ухвали (том І, а.с. 160), у звязку з чим, місцевий суд відклав розгляд справи на 30.03.16 р. (п. 2 резолютивної частини ухвали) та надіслав зазначену ухвалу від 16.03.2016 р. за адресами вказаними позивачем по справі, про що зазначено у п. 6 резолютивної частини ухвали від 16.03.2016 р. Витребувані докази суд місцевий зобовязав надати суду до 30.03.2016 р. (п. 7 резолютивної частини цієї ухвали (том І, а.с. 161).

Факт розсилання місцевим господарським судом ухвали Господарського суду Львівської області від 16.03.2016 р. у справі № 914/310/16 про витребування документів за клопотанням позивача/апелянта на вказані у п. 6 резолютивної частини ухвали адреси, підтверджуються оригіналами повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (том І, а.с. 162 - 176).

Місцевий господарський суд, ПОВТОРНО, витребував в порядку ст. 38 ГПК України документи за клопотанням позивача у даній справі, що підтверджується ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.03.2016 р. у справі № 914/310/16 (том І, а.с. 202-206). Факт розсилання цієї ухвали підтверджуються оригіналами повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а.с. 30-35, 44) та доказами про виконання вимог ухвал суду (том І, а.с. 207-238, том ІІ, а.с. 1-24, 26-27, 28-29, 48-50).

Крім того місцевий суд долучив до справи № 914/310/16 всі подані позивачем додаткові пояснення від 24.02.16 р. вх. № 7405 (том І, а.с. 177-178), вх. № 13685/16 від 30.03.2016 р. (том І, а.с. 189-190) з додатками, та долучив документи, які подавалися згідно клопотання від 12.04.16 р. вх. № 16016/16 (том ІІ, а.с. 45-47).

Інших клопотань позивача про витребування додаткових доказів та, зокрема, доказів зазначених у Додаткових поясненнях /до апеляційної скарги/ від 15.06.2016 року матеріали справи № 914/310/16 не містять.

З огляду на наведене колегія суддів повно і всебічно зясувавши причини неподання додаткових доказів суду першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, про що зазначено вище у цій постанові, приходить до висновку, що докази, які просить апелянт долучити до матеріалів справи згідно Додаткових пояснень від 15 червня 2016 р.(том ІІ, а.с. 105), не приймаються апеляційним судом, так як заявник не обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку прийняти та долучити до матеріалів даної справи витяг з кримінального провадження № 32016040040000024 від 16.05.2016 р. згідно Додаткових пояснень від 04.07.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4848/16), оскільки як вбачається з тексту цього витягу, інформація до ЄРДР за заявою заявника або потерпілого була внесена 17.05.2016 р., відтак апелянт/позивач не міг подати такого доказу суду першої інстанції з причин, що дійсно від нього не залежали.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 р. у справі № 914/310/16 (суддя Сухович Ю.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю (п. 1 резолютивної частини судового рішення). Судовий збір покладено на позивача (п. 2 резолютивної частини рішення) (том ІІ, а.с. 53, 54-63).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області апелянт/позивач (Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, № 08.42-186/85-1838 від 29.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2350/16 від 17.05.2016 р.), просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 914/310/16 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» повністю, а саме: визнати недійсним з моменту укладення Договір поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26 лютого 2015 року, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Зої Космодемянської, 17, ідентифікаційний код юридичної особи: 25272811) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз» (адреса-1: 79034, м. Львів, вул. Навроцького, буд. 25; адреса-2: 52005, Дніпропетровська обл., смт. Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 31682313) судові витрати (том ІІ, а.с. 90-93).

Апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення місцевого господарського прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі зясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Зокрема апелянт зазначає, що хоча ПАТ «Укрсоцбанк» не є стороною оспорюваного Договору проте, має право звернутись до суду за захистом свого порушеного права та законного інтересу, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1 ГПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України у спосіб та у порядку визначеному ч. 2 ст. 16 ЦК України, зокрема, про визнання правочину недійсним, а так як Договір поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26.02.2015 р., укладений між відповідачем-1 - Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро-Союз та відповідачем-2 - Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Союз-Київ порушує права та інтереси ПАТ «Укрсоцбанк», останній звернувся з позовом до місцевого суду про визнання цього Договору недійсним.

Апеляційна скарга, в основному, мотивована порушенням відповідачем-1 умов кредитного договору від 03.09.2010 р. № 126-СВ, укладеного між ВАТ "УніКредит Банк" (правонаступником усіх прав та обовязків якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ТзОВ Виробниче підприємство Агро Союз, зокрема, п.8.3. щодо заборони одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб без попередньої згоди банку. У звязку з тим, що оспорюваний правочин укладений з перевищенням господарської компетенції та, в той час, коли відповідач-1 вже не виконував свої зобовязання за кредитним договором, спрямований на штучне створення заборгованості з метою розподілу голосів у комітеті кредиторів, апелянт/позивач, посилаючись на порушення його прав та інтересів, на підставі ст.203, ч.1 ст.207, ч.ч.1,3. ст.215 ЦК України, ст.ст.55, 217 ГК України, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 914/310/16 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» повністю, визнати недійсним з моменту укладення Договір поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26 лютого 2015 року.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Публічним акціонерним товариствм Укрсоцбанк подано 04.02.2016 р. за вх. № 326 на розгляд Господарського суду Львівської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро Союз та до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Союз Київ про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26.02.2015 р., укладеного між відповідачем-1: Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро Союз та відповідачем-2: Товариством з обмеженою відповідальністю Агро Союз Київ (том І, а.с. 10-13).

Ухвалою місцевого суду від 17.03.2016 р., на підставі ст. 62 ГПК України, відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви б/н від 15.03.2016р. (вх. № 747 від 15.03.2016 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро Союз до Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк про визнання дійсним договору поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26.02.2015 р. у справі №914/310/16, у звязку із поданням зустрічного позову після початку розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані судом першої інстанції докази у справі та заслухавши пояснення представників позивача, колегією суддів встановлено, що 03.09.2010 р. між ВАТ "УніКредит Банк" (правонаступником усіх прав та обовязків якого є ПАТ "Укрсоцбанк"; далі по тексту Банк) та ТзОВ Виробниче підприємство Агро Союз (Позичальник) було укладено Кредитний договір №126-СВ.

Відповідно до умов п.1.1. Кредитного договору банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію без зобовязання надання із загальною сумою кредиту 4 400 000,00 доларів США з можливістю отримувати в доларах США, євро, гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011р. з урахуванням обмежень, визначених у договорі. Фінансування надано з метою поповнення обігових коштів позичальника.

До вказаного Кредитного договору було укладено 14 додаткових угод, якими вносились зміни до нього.

Додатковою угодою №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р. кредитний договір №126-СВ від 03.09.2010р. було викладено у новій редакції.

Умовами п.8.3 Кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р., передбачено, що позичальник без попередньої письмової згоди банку зобовязується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; надання порук, надання гарантій в якості принципала; вчинення авалю векселів; виплату дивідендів; іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобовязаннями, за винятком будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до договору або обовязку з ним; будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату цього договору, за умов, що позичальник письмово повідомив банк про таке обтяження до дати цього договору.

Так, зокрема згідно додаткової угоди №14 до кредитного договору, сторони домовились викласти п.1.1. договору в наступній редакції: "Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику фінансування із загальною сумою фінансування 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015 р.".

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2015 р. порушено провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство позичальника за кредитним договором - ТзОВ Виробниче підприємство Агро-Союз, введено процедуру розпорядження майном.

30.10.2015р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України розміщено оголошення про порушення провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТзОВ Виробниче підприємство Агро-Союз. ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 134 558 582,51 грн.

09.12.2015 р. ПАТ "Укрсоцбанк" отримав від арбітражного керуючого повідомлення за вих. №02/01/39-30 від 04.12.2015р. про визнання кредиторських вимог позивача частково, в сумі 80 436,00 грн., з яких 2 436,00 грн. перша черга, 78 000,00 четверта черга.

При ознайомленні ПАТ "Укрсоцбанк" із матеріалами справи № 914/3604/15 останньому стало відомо, що ТзОВ "Агро-Союз-Київ" також звернувся до боржника з вимогами на загальну суму 29 990 000,00 грн., які виникли на підставі укладеного 26.02.2015 р. між відповідачами договору надання поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015р.

За цим договором ТзОВ "Агро-Союз-Київ" (позикодавець) зобовязується надати ТзОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (позичальник) поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобовязується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п.2.1.- п.2.4. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі, що становить 30 000 000,00 (тридцять мільйонів) гривень. Поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Поворотна фінансова допомога може надаватись частинами у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позикодавцем на поточний рахунок позичальника. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника, відповідно до статутних цілей його діяльності.

Згідно п.3.1.- п.3.5. договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню позикодавцю позичальником в повному розмірі протягом 30 днів з дня фактичного отримання повної суми поворотної фінансової допомоги. Повернення грошових коштів проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позичальником на поточний рахунок позикодавця. Поворотна фінансова допомога вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що надавалась, на банківський рахунок позикодавця. Позикодавець не має права вимагати дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги. Позичальник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу позикодавцю.

ПАТ "Укрсоцбанк" зазначає, що уклавши оспорюваний договір, відповідач-1 обтяжив себе додатковими зобовязаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту за Кредитним договором № 126-СВ від 03.09.2010 р. та виконанню зобовязань відповідачем-1 за Кредитним договором.

ПАТ "Укрсоцбанк" стверджує, що оспорюваний правочин укладено з перевищенням господарської компетенції, оскільки відповідно до умов кредитного договору погоджених сторонами відповідач-1 не мав права без попереднього погодження з банком укладати договір поворотної фінансової допомоги, оскільки останній є договором про залучення коштів. Банком згода на укладення такого договору не надавалась, більше того, він не був повідомлений про існування такого договору чи про намір його укладення. А так, як даний договір укладено у період, коли відповідач-1 вже не виконував свої зобовязання за договором кредиту, ПАТ "Укрсоцбанк" вважає, що оспорюваний договір прямо порушує права та інтереси Банку, зокрема, щодо повернення наданих відповідачу-1 грошових коштів.

Крім того, ПАТ "Укрсоцбанк" вважає, що договір поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015 р. № 26/02/2015 порушує права та інтереси банку оскільки укладений без належної згоди банку на таке укладення, в тому числі, спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.

Враховуючи, що ПАТ "Укрсоцбанк" не є стороною оспорюваного ним договору, право на звернення до суду він обгрунтовує ст. 15, ч. 2 ст. 16 ЦК України, посилаючись на положення ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 1, ч. 3 ст. 215 ЦК України, ст. 55, 217 ГК України, а тому стверджує, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив ПАТ "Укрсоцбанк" у задоволенні вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору поворотної фінансової допомоги №26/02/2015 від 26.02.2015р. укладений між ТзОВ "Агро-Союз-Київ" та ТзОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз".

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до п.1.ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Власне, це ті умови, на яких сторони погодилися виконувати договір. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобовязання визначається тими правами та обовязками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки (печаток) на документі, що має письмову форму.

Таким чином, наявністю печаток позикодавця і позичальника на договорі від 26.02.2015 р. № 26/02/15 поворотної фінансової допомоги та підписів уповноважених осіб підтверджується факт вчинення правочину /договору/.

Крім того, факт виконання відповідачами умов оспорюваного ПАТ «Укрсоцбанк» договору підтверджується платіжним дорученням № 14 від 10.08.2015 р. про перерахування відповідачем-2 на рахунок відповідача-1 коштів в сумі 30 000 000,00 грн., та випискою ПАТ "Марфін Банк" про часткове повернення відповідачем-1 грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015р. № 26/02/15 в сумі 10 000,00 грн. (оплата проведена 01.10.2015 р.).

Правовою підставою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики.

Відносини за договором позики регулюються відповідно до статей 1046 1053 Цивільного кодексу України.

Так, зокрема, відповідно до ст.1046 цього Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку саму суму грошей або таку саму кількість речей того самого роду та якості.

Законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо осіб за договором позики.

Тому позикодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Чинним цивільним законодавством не передбачено обмеження суми позики.

Зміст оспорюваного договору, як підстави виникнення цивільного-правового зобовязання, визначається тими правами та обовязками, які взяли на себе учасники (сторони) цього договору: позикодавець (ТзОВ "Агро-Союз-Київ") та позичальник (ТзОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз"), відповідно до умов цього договору, і які закріплені в цьому документі.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, може бути заявлена як одною зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням цього правочину.

Як встановлено місцевим судом, не заперечується апелянтом, ПАТ «Укрсоцбанк» не є стороною договору поворотної фінансової допомоги; зміст вказаного договору не містить умов (пунктів), визначених на розсуд позикодавця та позичальника і погоджених ними, стосовно, зокрема, обмеження в укладенні договору з тих мотивів, що між відповідачем-1 та позивачем укладено кредитний договір.

Особи за власним волевиявленням вправі приймати рішення про вступ у договірні відносини (укладення договору), внесення змін до нього тощо. Це обумовлено вольовими засадами сторін, оскільки договір являється правочином, тобто усвідомленими діями сторін, які його вчиняють.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт/позивач посилається на те, що відповідач-1 не сплатив боргу за кредитним договором перед банком та не погоджував з Банком виконання своїх зобовязань перед відповідачем-2, а також стверджує, що оспорюваний договір спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника у справі про його банкрутство.

Надаючи юридичну оцінку вищевказаним доводам апелянта/позивача, та перевіряючи їх на предмет відповідності фактичним обставинам спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Посилання скаржника на порушення відповідачем-1 умов п. 8.3. Кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013 р., у якому зазначено, що позичальник (відповідач-1) без попередньої письмової згоди банку зобовязується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб, не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання договору недійсним.

Пункт 8.3, на який покликається апелянт/позивач, міститься в кредитному договорі у якому Банк є стороною, відповідно, у випадку порушення чи неналежного виконання зобовязань за вказаним договором відповідачем-1 Банк вправі застосовувати до порушника передбачені договором та чинним законодавством види відповідальності.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, апелянт/позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається із вищенаведеним норм Цивільного кодексу України, законодавством визначено перелік вимог, порушення яких є підставою для визнання правочину недійсним. Вчинення правочину всупереч цивільно-правового договору, не може бути підставою для недійсності такого правочину.

Наслідки порушення стороною зобовязань по договору, визначені у статті 611 ЦК України.

Так, згідно ст. 611 ЦК України, разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що ПАТ «Укрсоцбанк», у звязку з порушенням відповідачем-1 умов кредитного договору, має право на застосування наслідків порушення зобов'язання визначених умовами кредитного договору та закону.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 ГПК України.

Отже, порушення відповідачем-1 п. 8.3 кредитного договору не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання оспорюваного апелянтом/позивачем договору поворотної фінансової допомоги недійсним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На думку колегії суду, посилання апелянта в обгрунтування апеляційної скарги на те, що договір поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015 р. № 26/02/2015 порушує права та інтереси Банку, оскільки спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника, є безпідставним, зважаючи на наступне.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи № 914/310/16 ухвали Господарського суду Львівської області від 01.03.2016 р. у справі № 914/3604/15 (том І, а.с. 128-138, 139-152) ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні грошових вимог в сумі 134 588 582,51 грн. до реєстру вимог кредиторів.

Відтак обгрунтування скаржником у апеляційній скарзі порушення прав та інтересів Банку у звязку з тим, що він є кредитором відповідача-1 у справі про банкрутство останнього є безпідставним.

Щодо позиції ПАТ Укрсоцбанк про порушення відповідачем-1 господарської компетенції, що є на його думку підставою для визнання договору недійсним, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В силу наведених законодавчих норм визнанню недійсним підлягає, зокрема, господарське зобовязання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності). Вказані положення обмежують укладення так званих позастатутних правочинів.

Спеціальна правосубєктність - це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Це складна юридична властивість, яка складається з правоздатності, дієздатності і деліктоздатності. Правосуб'єктність - об'єднувальна категорія, що відображає ситуацію, коли правоздатність і дієздатність нероздільні у часі та об'єднані.

Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обовязків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду.

Для зясування питання наявності або відсутності у субєкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосубєктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

Підставою недійсності господарського зобов'язання за ст. 207 ГК України є укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини.

Відповідно до ч.4 ст.91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду (ч.2 ст.91 ЦК України).

Згідно ч.1-ч.3 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обовязків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду.

Згідно ч. 4 ст. 57 ГК України суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Відповідно до положень статті 12 Господарського кодексу України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Для зясування питання наявності або відсутності у субєкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосубєктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

Як передбачено ст.19 ГК України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Слід зазначити, що обмеження дієздатності (господарської компетенції) субєкта господарювання можливе у випадках передбачених законодавством, статутними документами субєкта господарювання, або таке обмеження може бути визначене у правочині за погодженням сторін у випадках, передбачених законом.

Перевищення господарської компетенції, наслідком якого є визнання правочину недійсним, може мати місце, у випадку, коли відбулось перевищення господарської компетенції, обсяг якої визначено законом, статутними (внутрішніми) документами субєкта господарювання, правочинами у випадках, передбачених законом.

Водночас, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності обмеження господарської компетенції у відповідача-1, а положення п. 8.3. Кредитного договору, в силу закону не є обмеженням господарської компетенції.

Посилання апелянта на судову практику (постанови Верховного суду України, Вищого господарського суду України), як підтвердження обгрунтування своїх вимог, слід зазначити, що у вказаних постановах суди визнавали недійсними правочини про відступлення права вимоги з посиланням на положення ст.516 ЦК України, якою передбачено, що заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом та ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки у спірних договорах передбачали необхідність погодження заміни боржника, чого не було погоджено.

Колегія суддів вважає, що посилання відповідача-2 у відзиві на апеляційну скаргу на неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч.4 ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" безпідставними та такими, що спростовуються положеннями ч.1 ст.20 вказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.

Колегія суддів вважає твердження відповідача-2 викладене у відзиві на апеляційну скаргу про те, що заява про визнання недійсним оспорюваного договору була розглянута Господарським судом Львівської області в межах справи про банкрутство відповідача-1 та ухвалою у справі № 914/3604/15 від 01.03.2016р. у задоволенні вимог позивача було відмовлено, такими, що не відповідають дійсності, з огляду на наступне.

Як вбачається з ухвали Господарського суду Львівської області від 01.03.2016 р. у справі № 914/3604/15, суд відмовив ПАТ "Укрсоцбанк" у задоволенні його клопотання про визнання недійсними, в порядку ст. 83 ГПК України, договорів поворотної фінансової допомоги, серед яких і договір поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 від 26.02.2015р. з посиланням на те, що Банк не звертався до суду із заявами в порядку ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його або визнання його банкрутом".

Оскільки суд у справі про банкрутство відповідача-1 не розглядав по суті заяву ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги № 26/02/2015 р. від 26.02.2015р., відтак, твердження відповідача-2 про те, що заява про визнання недійсним оспорюваного договору була розглянута Господарським судом Львівської області не відповідає дійсності.

Разом з тим, не може слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі ОСОБА_3 з кримінального провадження № 32016040040000024 № 1, дата надходження заяви, повідомлення або виявлення з іншого джерела: 16.05.2016, дата внесення до ЄРДР 17.05.2016 р. за заявою заявника або потерпілого, правова кваліфікація: (КК України 2001) ст. 219, Фабула: невстановленими особами у період 2015 року, умисно, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб, вчинено дії, що призвели до стійкої фінансової неспроможності ТОВ «ВП Агро-Союз» (код 31682313), що завдало великої матеріальної шкоди кредитору ПАТ «Укрсоцбанк» (00039019), особа, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї: Юридична особа, щодо якої здійснюється провадження та представник юридичної особи (том ІІ, а.с. 120), так як зазначений ОСОБА_3 не є вироком суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, та не має для господарського суду преюдиціального значення, в розумінні статті 35 ГПК України.

Відповідно до статті 35 ГПК України преюдиціальними для господарського суду є факти, встановлені вироком суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Інформація у ОСОБА_3 з кримінального провадження № 32016040040000024 № 1, про внесення до ЄРДР 17.05.2016 р. за заявою заявника або потерпілого, за правовою кваліфікацією: (КК України 2001) ст. 219, даних про те, що проводиться досудове розслідування по факту вчинення невстановленими особами у період 2015 року, умисно, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб, дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності ТОВ «ВП Агро-Союз» (код 31682313), що завдало великої матеріальної шкоди кредитору ПАТ «Укрсоцбанк» (00039019), на відміну від вироку суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, не є преюдиціальною.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи, а покликання апелянта на постанову та правову позицію Вищого господарського суду по справі № 904/2686/15 від 10 листопада 2015 року не містить будь-яких правових позицій, що можуть бути використані у даному провадженні з огляду на таке.

Вищий господарський суд України скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції через те, що в матеріалах справи були відсутні установчі документи сторін; судами не було встановлено, чи існував аналогічний спір у провадженні про банкрутство одного з відповідачів; не було встановлено, чи дійсно укладенням договору поставки було порушено кредитний договір.

Тобто, недослідження обставин щодо факту порушення кредитного договору укладенням договору поставки не означає те, що встановлення цієї обставини призведе до визнання договору поставки недійсним.

Також у даній справі провадження припинене ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року (на підставі того, що відкрито провадження про банкрутство одного з відповідачів у справі № 904/2686/15, а відповідно такий спір необхідно розглядати у процедурі банкрутства).

В даному випадку, апелянт покликається на судову практику, яка не має жодного значення для даної справи, адже окрім переліку невстановлених обставин судами першої та другої інстанцій по справі № 904/2686/15 ніяких додаткових висновків зазначена постанова ВГСУ не містить.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що апелянтом/позивачем всупереч положенням ст.33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/позивача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 р. у справі № 914/310/16 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 914/310/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2.Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

06.07.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 11.07.2016 р.