Рішення № 58899076, 04.07.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016р. Справа№ 914/1057/16

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛАФ-ОПТ», м.Миколаїв Львівської області

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС», м.Червоноград Львівської області

про стягнення 203581,60грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛАФ-ОПТ», м.Миколаїв Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС», м.Червоноград Львівської області про стягнення 203581,60грн.

Ухвалою суду від 21.04.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.05.2016р. Ухвалою суду від 16.05.2016р. розгляд справи відкладено на 01.06.2016р. у звязку з неявкою сторін. Ухвалою суду від 01.06.2016р. розгляд справи відкладено на 15.06.2016р. у звязку з неявкою відповідача. Ухвалою суду від 15.06.2016р. строк вирішення спору за клопотанням представника позивача продовжено на 15 днів та відкладено її розгляд на 04.07.2016р. для надання можливості сторонам подати додаткові документи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Представникам сторін розяснено права згідно ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 04.07.2016р. зявився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у позовній заяві та додаткових поясненнях (вх.№27955/16 від 01.07.2016р.). Ствердив, зокрема, що в березні 2016 року позивачем здійснено передоплату в розмірі 203581,60грн. за товар на підставі виставленого відповідачем ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» рахунку. Проте, попередньо оплачений товар відповідачем, не зважаючи на предявлення вимоги, не поставлено, що зумовило звернення до суду із позовною заявою про стягнення з останнього 203581,60грн. попередньої оплати. Просив позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 04.07.2016р. зявився, проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у поданому ним відзиві (вх.№25174/16 від 15.06.2016р.) та поясненнях (вх.№28309/16 від 04.07.2016р.). Зокрема, зазначив, що строк виконання зобовязання із поставки попередньо оплаченого товару ще не минув, ствердивши, що ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» має намір поставити товар позивачу. Окрім цього зазначив, що в результаті зменшення кількості запланованої поставки позивачу повернуто кошти в сумі 70000,00грн. Відтак, у задоволені позову просив відмовити.

З огляду на встановлений законом строк вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у звязку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС» (відповідач по справі) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ОЛАФ-ОПТ» (позивач по справі) рахунок на оплату №167 від 23.03.2016р. на суму 203581,60грн. з ПДВ за товар, а саме свинину в півтушах ІІ категорії.

Позивач стверджує, що сторонами досягнуто усної домовленості щодо поставки зазначеного товару. Відтак, ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» здійснено передоплату та повністю оплачено зазначений рахунок, що підтверджується платіжним дорученням №189 від 24.03.2016р. Проте, оскільки оплачений позивачем товар відповідачем не поставлено, а вимогу про поставку товару чи повернення отриманих коштів залишено без відповіді та задоволення, ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» звернулось до суду із позовом про стягнення з ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» 203581,60грн.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

У виставленому ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» рахунку №167 від 23.03.2016р. є посилання на договір №ЄК-344 від 23.03.2016р., однак, з усних пояснень сторін вбачається, що такий договір ними не укладався.

У відповідності до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зважаючи на те, що ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» виставлено рахунок на оплату товару, який оплачено ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ», що підтверджується відповідним платіжним дорученням, суд приходить до висновку, що сторонами укладено договір поставки товару у спрощений спосіб шляхом прийняття замовлення до виконання.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками (ч.1). Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом (ч.2).

У виставленому ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» рахунку на оплату товару зазначено, що предметом поставки є свинина в напівтушах ІІ категорії.

До відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються, згідно з ч.6 ст.265 ГК України, відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ч.1). Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2).

Так, відповідно до ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Водночас, ст.267 ГК України строки і порядок поставки врегульовані таким чином: строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (ч.2). У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо) (ч.4).

Так, у відзиві ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» (вх.№28309/16 від 04.07.2016р.) зазначено, що свинина в півтушах 2-ї категорії належить до продукції виробничо-технічного призначення, а тому кінцевий термін виконання зобов'язання з поставки товару 24.06.2016р. Таку позицію відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до ч.4 ст.265 ГК України, сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. Відповідач вважає, що ч.4 ст.267 ГК України відображає усталену практику встановлення суб'єктами господарювання строків поставки у тих випадках, коли поставка здійснюється партіями, а для поставки продукції виробничо-технічного призначення строк поставки партії становить квартал. Окрім цього, у поданому відповідачем відзиві зазначено, що зважаючи на усну домовленість між сторонами, ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» має намір здійснити поставку товару 30.06.2016р.

В той же час, позивачем твердження про досягнення сторонами домовленостей щодо поставки товару 30.06.2016р. спростовано в судовому засіданні, й зазначено, що на час розгляду справи оплачений товар не поставлено. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження здійснення ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» поставки товару ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» 30.06.2016р.

Суд також звертає увагу на те, що зважаючи на укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом прийняття замовлення до виконання, посилання відповідача на використання сторонами відомих міжнародних звичаїв, рекомендацій, правил міжнародних органів чи організацій для визначення умов договору є безпідставними, оскільки строки поставки товару сторонами не погоджено. З огляду на це, безпідставними є також посилання ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» на те, що термін виконання зобовязання із поставки товару 24.06.2016р. Також слід звернути увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони дійшли згоди про поставку товару партіями, натомість зі змісту договору, укладеного у спрощений спосіб, вбачається, що така поставка є разовою, не носить систематичного характеру.

Позивач стверджує, що 30.03.2016р. звертався до відповідача із вимогою про поставку товару свинини в пів тушах другої категорії в кількості 5128,00кг або повернення попередньо сплачених коштів, яку останнім залишено без відповіді та задоволення. Водночас, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про надіслання такої вимоги ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС», оскільки із копії фіскального чеку установи звязку не вбачається можливим встановити яку саме кореспонденцію надіслано. Проте, до матеріалів справи долучено також вимогу ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» про виконання зобовязання (повторно), в якій позивач просить ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» виконати зобовязання по поставці товару протягом 7 днів з дня отримання вимоги, або повернути отримані кошти у повному обсязі.

У своїх поясненнях ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» (вх.№28309/16 від 04.07.2016р.) не заперечує, однак зазначає, що її складено без дотримання норм як матеріального, так і процесуального права, оскільки ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» вимагає виконати взяті на себе зобов'язання по поставці товару або повернути отримані кошти у повному обсязі, не зазначаючи при цьому кількість товару для поставки.

Відповідач стверджує, що оскільки має намір здійснити поставку товару, то 29.06.2016р. направив позивачу повідомлення про узгодження ціни та кількості товару. На підтвердження чого долучив до матеріалів справи фіскальний чек установи звязку, з якого, однак, суд позбавлений можливості встановити яку саме кореспонденцію надіслано адресату ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ».

Суд звертає увагу на те, що при укладені договору сторонами погоджено кількість та ціну товару. Як вже зазначалось, предметом поставки є свинина в півтушах ІІ категорії кількістю 5128,00кг загальною вартістю 203581,60грн. Відтак, суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що для виконання зобовязання йому потрібно було повторно узгодити ціну та кількість товару. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази які б свідчили про те, що сторонами узгоджено поставку іншого товару чи товару в іншій кількості, ніж було попередньо оплачено ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ».

Оскільки строк, протягом якого відповідач зобов'язаний передати товар позивачу, договором не встановлено, зміст такого договору не дає змоги визначити цей строк, - суд вважає за необхідне визначити його відповідно до положень статті 530 цього Кодексу

Так, згідно з ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, за ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У своїх поясненнях (вх.№28309/16 від 04.07.2016р.) відповідач стверджує, що строк виконання зобовязання на підставі вимоги не настав, оскільки ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» отримано вимогу позивача лише 24.06.2016р. Відтак, беручи до уваги те, що на підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень, кінцевий строк виконання обов'язку для ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» настає 06.07.2016 року.

Суд звертає увагу на те, що зазначену повторну вимогу отримано адресатом 23.06.2016р., що підтверджується описом вкладення до цінного листа, фіскальним чеком установи звязку та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (копії знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно зі ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. У повторній вимозі ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» просить ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» виконати зобовязання із поставки товару протягом 7 днів з дня отримання вимоги, або повернути отримані кошти.

Оскільки у вказаній вимозі встановлено 7-денний строк виконання зобовязання з дня її отримання адресатом, то враховуючи вищенаведене, початок такого строку розпочався 24.06.2016р. й закінчився 30.06.2016р. Відтак, прострочення ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» настало 01.07.2016р. Посилання відповідача на те, що на підприємстві встановлено 5-денний робочий день не приймаються до уваги, оскільки, зважаючи на вимогу, при обчислені вказаного строку рахуються календарні, а не робочі чи банківські дні.

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. На момент вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження виконання зобовязання ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» із поставки товару, попередньо оплаченого ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ».

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, про підставність позову.

Щодо тверджень відповідача про те, що на підставі платіжного доручення №10423 від 29.04.2016р. ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» повернуто ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» 30000,00грн., а на підставі платіжного доручення №10975 від 30.06.2016р. ще 40000,00грн., суд звертає увагу на те, що у графі призначення платежу відповідних розрахункових документів зазначено: «Повернення помилково перерахованих коштів згідно листа, без ПДВ».

Так, відповідно до п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21.01.2004р. №22, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Суд звертає увагу, що жодне із платіжних доручень, долучених ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» до матеріалів справи на підтвердження того, що в результаті зменшення кількості запланованої поставки відповідачем повернуло ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» кошти, не містить у відповідній графі інформації, яка б свідчила про перерахування позивачу коштів в повернення попередньої оплати, здійсненої ним на підставі платіжного доручення №189 від 24.03.2016р.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПКУкраїни, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 203581,60грн. обґрунтовані матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача в повному обсязі.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст.48 ГПК України, витрати за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». У Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26), в якому встановлюється порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо (ч.2 ст.30). При встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30). Закон не містить іншого порядку визначення розміру коштів за послуги адвоката.

Договори з адвокатами про надання послуг мають відповідати нормам глави 63 Цивільного кодексу України (Послуги. Загальні положення) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, а також Закону України «Про адвокатуру» і Правилам адвокатської етики. У договорі про надання юридичних послуг відповідно до статті 180 Господарського кодексу України у будь-якому разі має бути погоджена ціна. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому Господарським кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за послуги вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до чинного законодавства України, розмір оплати за договором про надання юридичних послуг, а значить і розмір гонорару визначається угодою сторін.

Критерієм розумної обґрунтованості розміру гонорару є його відповідність комплексу факторів, зазначених у статті 33 Правил адвокатської етики.

Ще одним критерієм обґрунтованості суми гонорару, навіть не тільки суми гонорару, а розміру оплати послуг адвоката в цілому, є так звана «співрозмірність». Критерій співрозмірності розміру оплати послуг адвоката запроваджено Вищим господарським судом України у Розясненні від 04.03.98р. №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» з наступними змінами та доповненнями, згідно якого, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічна позиція викладена у Інформаційному листі ВГСУ від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів» з наступними змінами та доповненнями.

Оскільки відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру», можна зробити висновок, що термін «співрозмірність» має відповідати терміну «розумна обґрунтованість» і визначатися аналогічним чином.

Окрім цього, Пленумом Вищого господарського суду України у п.6.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. розяснено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок неналежного виконання ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» взятих на себе за договором зобовязань, ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» було вимушене звернутись за правовою допомогою до адвоката.

З аналізу договору про надання правової допомоги від 28.03.2016р. вбачається, що його укладено для надання правової допомоги позивачу з ведення господарської справи за позовом ТзОВ «ОЛАФ-ОПТ» до ТзОВ «ЄВРО-КОМЕРС» про стягнення заборгованості. Витрати позивача документально підтверджуються вказаним договором про надання правової допомоги, угодою про узгодження вартості послуг з надання правової допомоги від 28.03.2016р., копією квитанції прибуткового касового ордера б/н від 13.04.2016р. на суму 6000,00грн., що свідчить про оплату послуг, наданих за вказаним договором, повністю.

Згідно з ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача, відтак, суд вважає за необхідне покласти на відповідача відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Відповідно до п.6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування таких витрат, не повязаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У звязку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Суд звертає увагу на те, що норми Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ» не поширюють свою дію на розгляд судом господарських справ.

Відтак, врахувавши тривалість розгляду та складність справи, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, та проаналізувавши послуги, надання яких передбачено договором, суд вважає за необхідне обмежити розмір оплати послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи сумою 2035,82грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС» (Львівська область, м.Червоноград, вул.Львівська, буд.19; код ЄДРПОУ 37059699) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛАФ-ОПТ» (м.Миколаїв, вул.Привільна, буд.71/1; код ЄДРПОУ 39483909) 203581,60грн. попередньої оплати, 3053,72грн. судового збору та 2035,82грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

4. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 11.07.2016р.

Суддя Щигельська О.І.