Ухвала суду № 58897447, 30.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Київ К/800/46323/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Загороднього А.Ф.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Київській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Київській області, в якому, з урахуванням змін до позовних вимог, просив скасувати наказ Головного управління юстиції у Київській області №113/3 від 15 квітня 2014 року, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2014 року до дня поновлення на посаді.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суддів.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 обіймав посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції.

Наказом Головного управління юстиції у Київській області №74/6 від 27 червня 2013 року за порушення вимог статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ОСОБА_4 оголошено догану.

Наказом начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Київській області №388/3 від 15 квітня 2014 року ОСОБА_4 звільнено з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наступним наказом Головного управління юстиції у Київській області №389/3 від 15 квітня 2014 року на підставі вказаного наказу Управлінню фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління юстиції у Київській області наказано провести розрахунок із ОСОБА_4 та виплатити грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки згідно статті 24 Закону України «Про відпустки».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач приймаючи спірний наказ про звільнення ОСОБА_4 діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу», державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Вимогами статті 5 зазначеного Закону встановлено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Статтею 10 Закону України «Про державну службу» передбачені основні обов'язки державних службовців, серед яких: забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; а також сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Згідно зі статтею 14 вказаного Закону за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків державним службовцем, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Статтею 30 Закону України «Про державну службу» встановлено, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто визначеними Кодексом законів про працю України, та спеціальними, передбаченими у цій нормі.

В даному випадку звільнення позивача відбулося в порядку застосування до нього стягнення, передбаченого статтею 147 Кодексу законів про працю України.

Так, пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

Відповідно до пунктів 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 Кодексу правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Наказ Головного управління юстиції у Київській області №389/3 від 15 квітня 2014 року про звільнення ОСОБА_4 мотивований тим, що останнім систематично невиконувались посадові обов'язки та з урахуванням застосованого відносно нього заходу дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани відповідно до наказу №74/6 від 27 червня 2013 року.

Так, підставою для прийняття такого наказу слугувало подання заступника начальника реєстраційної служби головного управління юстиції у Київській області від 15 квітня 2014 року, з якого вбачається, що перевіркою дотримання вимог чинного законодавства встановлено, що позивачем допущено порушення вимог статей 17, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що потягло за собою грубе порушення майнових прав ТОВ «Тренд Компані» внаслідок незаконного припинення права власності останнього на об'єкт нерухомого майна.

Також, проведеною перевіркою інформації викладеної в доручення Державної реєстраційної служби України №8855/05-15-14 від 1 квітня 2014 року встановлено порушення позивачем вимог Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2013 року № 607/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 534/23066 від 2 квітня 2013 року.

Оскільки з дня накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за неналежне виконання своїх посадових обов'язків до видання наказу про звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором минуло менше року, то відповідно спірний наказ прийнято уповноваженим органом у встановленому Кодексом законів про працю України порядку, а тому підстав для його скасування немає.

Щодо посилання позивача на те, що на час прийняття наказу про звільнення він перебував на лікарняному, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про їх безпідставність з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності.

В матеріалах справи наявний листок непрацездатності серії АГІ №804550 виданий ОСОБА_4 15 квітня 2014 року Філією № 2 ЛНП «Консультативно-діагностичним цент Подільського району міста Києва.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечувалось позивачем, що 15 квітня 2014 року він перебував на робочому місці, виконував посадові обов'язки та близько 17:45 годин під підпис був ознайомлений з спірним наказом.

Також встановлено, що ОСОБА_4 звернувся до лікаря ввечері, про перебування його на лікарняному за місцем роботи не повідомляв.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

А.Ф. Загородній

О.Ф.Ситников