Постанова № 58896314, 07.07.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 рокусправа № 804/869/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченко В.Є.

суддів: Туркіної Л.П. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у справі №804/869/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу, поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 15 лютого 2016 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, згідно з яким просить:

- скасувати наказ Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №21 о/с від 29.01.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції;

- поновити позивача на роботі в Національній поліції на посаді оперуповноваженого сектору карної поліції Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області;

- зобов'язати Головне Управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 2380 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він був поставлений перед фактом звільнення за власним бажанням або звільненням за дискредитацією. Вказує на порушення відповідачем порядку та процедури його звільнення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував наказ відповідача від 29.01.2016 року № 21 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за власним бажанням ОСОБА_1. Поновив позивача на роботі в Національній поліції на посаді оперуповноваженого Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 29.01.2016 року та зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток на час вимушеного прогулу з 29.01.2016 року по 22.04.2016 року з вирахуванням податків та зборів.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача із займаної посади, визначену ст. 38 КЗпП України, що є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована доводами про те, що оскільки позивач у своєму рапорті від 28.01.2016 року висловив небажання продовжувати службу в Національній поліції, це унеможливлювало в силу положень ст. 43 Конституції України вимагання від позивача виконання службових обов'язків поліцейського, передбачених нормами Закону України «Про Національну поліцію». Управлінням кадрового забезпечення ГУНП були підготовлені всі необхідні документи та наказом від 29.01.2016 року позивача було звільнено за п. 7 частини 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» з 29.01.2016 року та в цей же день вручено трудову книжку.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, посилаючись при цьому на законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення позивача та його представника, які заперечували щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач з 07.11.2015 року проходив службу в Національній поліції на посаді старшого лейтенанта поліції оперуповноваженого Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області. До цього, з 2009 року по 06.11.2015 року, проходив службу в органах внутрішніх справ України.

28 січня 2016 року позивач звернувся до керівництва ГУНП в Дніпропетровській області з рапортом про звільнення його з Національної поліції у зв'язку з небажанням продовжувати службу в Національній поліції України (а.с.31).

Зазначений рапорт містить погодження начальника Довгинцівського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області Камінського С.В., заступника начальника КП КВП ГУНП в Дніпропетровській області Ткаченко Р., заступника начальника КВП Хроленко І.Г. та начальника КВП ГУНП в Дніпропетровській області Лютого В.В.

Наказом відповідача №21 о/с від 29 січня 2016 року, позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Скасування наказу №21 о/с від 29 січня 2016 року в частині звільнення позивача, поновлення його на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним Законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону України «Про Національну поліцію», пунктом 7 частини 1 якої визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

При цьому, порядок звільнення зі служби в поліції за власним бажанням Законом України «Про Національну поліцію» не встановлено.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому Конституційним Судом України (у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «закодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у трудових відносинах у широкому значенні.

Таким чином, враховуючи зазначену позицію Конституційного Суду України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірні відносини не урегульовано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджених постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення), а регулюються лише КЗпП України.

Згідно з підпунктом «ж» пункту 63 вказаного Положення передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

При цьому пунктом 68 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Таким чином, особа, яка подала рапорт та таким чином попередила прямого начальника про звільнення зі служби, вправі до закінчення строку попередження відкликати свій рапорт про звільнення.

Тобто, у разі подання особою рапорту про звільнення, за такою особою у відповідності до положень пункту 68 Положення залишається право відкликання цього рапорту до спливу тримісячного строку попередження про звільнення зі служби за власним бажанням.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем рапорт про звільнення його з Національної поліції у зв'язку з небажанням продовжувати службу в Національній поліції України було подано 28 січня 2016 року, а наказ №21 о/с про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» був виданий 29 січня 2016 року, тобто без врахування наданого позивачу права на відкликання рапорту про звільнення до закінчення тримісячного строку попередження про звільнення, що свідчить про порушення відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1

При цьому, суд апеляційної інстанції приймає до уваги й те, що позивач у своєму рапорті про звільнення його з Національної поліції не зазначав строк розірвання трудового договору у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу у Національній поліції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наказ №21 о/с від 29 січня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» підлягає скасуванню, з поновленням позивача на посаді, яку він займав на час звільнення починаючи з дати його звільнення, тобто з 29 січня 2016 року.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з довідкою № 3044 від 04.07.2016 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 виданої Головним управлінням Національної поліції у Дніпропетровській області, позивачу за період з 07.11.2015 року по 29.01.2016 року було нараховано грошове забезпечення в сумі 12889,88 грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежів, при цьому розмір середньоденного грошового забезпечення позивача станом на 29.01.2016 року складає 148,39 грн. (а.с.142-143). Згідно з поясненнями представника відповідача розмір середньоденного грошового забезпечення позивача визначений без утримання податків та обов'язкових платежів за один календарний день.

З даними зазначеними в довідці № 3044 від 04.07.2016 року позивач погодився та не оспорював.

Таким чином, розмір грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2016 року по 22.04.2016 року (включно), який становить 83 календарних дні, складає 12319,37 грн. Виходячи з розрахунку: 148,39 грн. х 83 дні = 12319,37 грн. Оскільки справляння і сплата податків з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену розмір зазначеної суми без утримання податків й інших обов'язкових платежів.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що за змістом статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Висновки суду в резолютивній частині постанови - є приписами, що підлягають безумовному виконанню сторонами та третіми особами, а судове рішення має бути категоричним, тобто повинне давати відповідь на позовні вимоги таким чином, щоб зняти невизначеність у взаємовідносинах між сторонами спору. В резолютивній частині постанови повинен бути наведений ясний і однозначний за своїм формулюванням висновок про протиправність дій або бездіяльності відповідача та про спосіб відновлення порушених прав позивача.

Проте, судом першої інстанції не досліджувалося питання щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, довідка про грошове забезпечення позивача судом першої інстанції у відповідача не витребовувалася та не досліджувалася, в мотивувальній частині постанови суду першої інстанції відсутні висновки суду щодо вирішення вимоги про стягнення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що свідчить про невідповідність постанови суду першої інстанції вимогам статті 159 КАС України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю.

Керуючись: пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у справі №804/869/16 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №21 о/с від 29.01.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого лейтенанта поліції оперуповноваженого Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області з 29 січня 2016 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 30 січня 2016 року по 22 квітня 2016 року (включно) у сумі 12319 (дванадцять тисяч триста дев'ятнадцять) грн. 37 коп., визначене без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 11 липня 2016 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: О.М. Панченко