Рішення № 58891170, 05.07.2016, Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Справа № 689/798/16-ц

Провадження № 2/689/255/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2016 року смт. Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі:

судді Соловйова А.В.,

при секретарі Цмикайло Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ярмолинці справу

за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» про визнання договору недійсним та застосування реституції,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» про визнання недійсним договору №001294 фінансового лізингу від 26.02.2016 р., укладеного між сторонами, та стягнення з відповідача 25000 грн., сплачених як адміністративний платіж за договором і 10000 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.02.2016 р. він уклав із відповідачем договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб Dongfend DF 354 дизельний, МЕХ, 4х4. На виконання цього договору він сплатив відповідачу 25000 грн. як адміністративний платіж за договором. Однак, автомобіль до цього часу він не отримав. Посилається на те, що у договорі звужені обовязки відповідача, договір містить несправедливі умови, оскільки звільняє лізингодавця від відповідальності за невиконання зобовязання щодо якості, комплектності, справності, заміни, введення в експлуатацію предмета лізингу, гарантійних зобовязань по його обслуговуванню; надає можливість не у повній сумі повертати кошти лізингоодержувачу у разі його відмови укласти чи виконати договір. Зазначає, що договір не був нотаріально посвідченим всупереч ст. 799 ЦК України, відповідач не має ліцензії на надання послуг в сфері ринків фінансових послуг, хоча адміністрував фінансові активи для придбання товарів у групах. Це тягне за собою недійсність договору та необхідність застосування наслідків його недійсності. Окрім того, вважає, що позивачу завдано моральної шкоди, оскільки він тривалий час збирав кошти на придбання автомобіля та вражений діями відповідача, оскільки автомобіль не отримав та втратив можливість зареєструватись як фізична особа - підприємець.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з аналогічних мотивів. Ствердили, що договір укладався у відділенні відповідача у м. Чернівці, уважно текст договору позивач не читав, покладаючись на розяснення представників відповідача. Покликаються на правову позицію Верховного Суду України у справі №6-2766цс15. У подальшому представник позивача подав заяви від 26.05.2016 р., 05.07.2016 р. про розгляд справи у відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача в судові засідання не зявлявся, хоча відповідач належно повідомлявся про час та місце розгляду справи за адресою реєстрації.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

26.02.2016 р. між позивачем (лізингоодержувач) та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» (лізингодавець) був укладений договір №001294 фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобовязався придбати предмет лізингу (транспортний засіб Dongfend DF 354 дизельний, із механічною КПП, привід 4х4) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. п. 1.1., 1.3.). Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, визначених в п. п. 9.4., 9.6. (п. п. 1.7., 4.1.). Строк лізингу починається з моменту передачі предмету лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу і закінчується через 60 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмету лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору (п. 2.2.).

Укладаючи договір сторони погодили, що вартість предмету лізингу на дату укладення договору є справедливою та становить 9090,91 дол. США, що еквівалентно 250000 грн. Ця сума підлягає сплаті у гривні по обмінному курсу валюти на день сплати (п. п. 8.2., 8.3.). При цьому, лізингоодержувач повідомлений про можливі валютні ризики (п. 8.3.). Всі планові платежі підлягають сплаті згідно додатків №№1, 3 на підставі рахунків лізингодавця (п. 8.2.). Усі поточні авансові та лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем рівними частинами з 1 по 10 число поточного місяця на підставі рахунків або квитанцій (п. 8.6.). Всі рахунки лізингоодержувач зобовязаний самостійно і завчасно отримувати у лізингодавця (п. 8.7.). Договір передбачає сплату авансового платежу у розмірі 50% від зазначеної у договорі вартості предмета лізингу (п. 9.1.), комісію за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від вартості предмету лізингу, що підлягає сплаті за здійснення необхідних дій, повязаних із передачею транспортного засобу лізингоодержувачу (п. 9.8.).

З урахуванням дати укладення договору, а також встановленого в п. 1.7. договору строку передачі предмету лізингу, на дату подання позову позивач завчасно покликається на втрату надії в отриманні предмета лізингу. При цьому, п. 3.4.3. надає позивачу право відмовитись або розірвати договір у передбачених законом та договором випадках.

Додатком №1 до договору встановлено графік сплати авансового платежу 50% від вартості предмета лізингу, що становить 4545,45 дол. США і підлягає сплаті впродовж 12 місяців по 378,79 дол. США. Додаток №3 суду наданий сторонами не був, не зважаючи на вимоги суду в ухвалі від 22.04.2016 р., запитах від 05.05.2016 р., 18.05.2016 р.

Однак, жодного доказу сплати позивачем авансового платежу у відповідності до графіку суду не надано. Відповідно, позивачем не дотримані умови договору. 26.02.2016 р. позивач сплатив лише адміністративний платіж у розмірі 25000 грн.

Матеріалами справи, зокрема, листом відповідача підтверджується, що 09.03.2016 р. позивач звернувся у передбаченому договором порядку до відповідача про розірвання договору і сторонами погоджено, що такий договір розірвано 09.03.2016 р. Оскільки в силу умов договору поверненню підлягає не вся сплачена позивачем сума адміністративного платежу, позивач звернувся із зазначеним позовом.

Щодо посилання позивача на недостатню конкретизованість у договорі предмету лізингу, то відповідно до п. п. 5.8., 5.9. договору, лізингоодержувач свідомо обирає предмет лізингу та визначає його у п. 1.1. даного договору. В результаті цього лізингодавець не несе відповідальності за будь-які особливі характеристики або придатність предмету лізингу для будь-якої мети. Підписуючи цей договір, лізингоодержувач підтвердив, що його повідомили і попередили про всі особливі властивості предмета лізингу. Вказівка на будь-які номерні агрегати у договорах лізингу законом не вимагається в силу особливостей договору лізингу, що полягають у придбанні лізингодавцем предмету лізингу у майбутньому і відповідно до специфікацій та умов, встановлених лізингоодержувачем, а не лізингодавцем (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»). Таким чином, наведена у договорі специфікація предмету лізингу була визначена позивачем як достатня.

Не суперечать закону та загальноприйнятим звичаям ділового обороту і встановлені у ст. 6 договору гарантійні зобовязання, які встановлюються заводом-виробником та покладаються на продавця. Ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» не передбачає обовязку лізингодавця нести гарантійні зобовязання щодо якості та комплектності предмету лізингу. Натомість, в оскаржуваному договорі (п. п. 3.1.3., 3.1.4., 5.2., 5.3., 5.13., 5.14.) містяться умови, які покладають на обидві сторони права та обовязки щодо забезпечення належного технічного стану транспортного засобу, реагування на його недоліки. Таким чином, позивач безпідставно покликається на самоусунення лізингодавця від відповідальності за неналежний технічний стан транспортного засобу. Враховуючи, що п. п. 4.3., 3.3., 4.5. договору надають позивачу можливість активної участі у прийнятті транспортного засобу та покладають на нього обовязок, його оглянути у місці отримання спеціалізованому салоні з торгівлі транспортними засобами, і лише у випадку відповідності предметом лізингу встановленим вимогам прийняти його за актом приймання-передачі, умови договору щодо покладення наслідків неналежного виконання лізингоодержувачем цих пунктів на самого лізингоодержувача є справедливими.

Щодо надання відповідачу права за власним бажанням змінювати вартість предмета лізингу, то таке покликання не відповідає договору, зокрема, п. 16.10. договору обумовлює необхідність письмового погодження змін, які можуть вноситись у договір, умови договору чітко встановлюють випадки, у яких вартість предмета лізингу може змінюватись і такі випадки обєктивно обумовлені (як-от зміна предмета лізингу за заявою лізингоодержувача (п. 9.6.), зміна вартості предмета лізингу не сторонами договору, а продавцем (п. 9.4.), зміна обмінного курсу (п. 8.1.) тощо), не суперечать засадам справедливості та чесної підприємницької практики.

Згідно із ч. ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

На недотримання в оскаржуваному договорі цих положень покликається позивач. Однак, такі обставини не вбачаються зі змісту оскаржуваного договору, про що зазначено вище. Хоча ч. 4 ст. 18 вказаного закону і передбачає, що перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним, позивач не повідомив, які саме умови договору він вважає несправедливими, вбачаючи несправедливість у самому факті неотримання предмета лізингу.

Згідно із ч. 5 ст. 18 вказаного закону, лише якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Однак, позивачем зазначені обставини не доведені.

Згідно із ч. 1 - 3 ст. 19 вказаного закону, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Однак, зазначені порушення, на які покликається позивач, спростовуються умовами договору.

Згідно із ч. 3 вказаної статті, забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (ч. 6 ст. 19).

Зазначений договір позивачем було укладено свідомо, з повним розумінням змісту та характеру вчинюваного правочину, що визнано позивачем підписанням договору та випливає з пояснень позивача, наданих в судовому засіданні. При цьому, договором позивачу гарантована можливість розірвати договір та отримати належні йому кошти в розмірі, обумовленому підставами розірвання договору.

Покликання позивача на практику Верховного Суду України щодо наведених вище обставин, враховуються судом, однак, зі змісту постанови Верховного Суду України від 16.12.2015 р. у справі №№6-2766цс15 вбачається, що ці висновки у цій частині були зроблені виходячи з відмінних від цієї справи фактичних обставин щодо відносин сторін, встановлених судами першої та другої інстанцій.

Згідно із ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З матеріалів справи вбачається порушення самим позивачем умов цього договору, наслідки якого прописані у договорі та перешкоджають отриманню предмета лізингу (п. п. 4.1., 11.2, 12.7). Крім того, згідно із п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

За змістом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно із правил частин 1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно із ч. ч. 1 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Не зважаючи на наведене та дії самого позивача, що перешкоджають належному виконанню договору, порушення його умов зі сторони позивача, наявні підстави для визнання зазначеного договору недійсним в світлі висновків Верховного Суду України у постанові від 16.12.2015 р. у справі №6-2766цс15.

Так, згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"). Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Докази наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб відсутні, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії). Зазначене суперечить вимогам законодавства.

Крім того, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Верховний Суд України у вказаній постанові визначив, що виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак, оскаржуваний договір посвідчений не був.

Згідно із ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Відповідно до положень ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Ч.1 ст.236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, наявні підстави для задоволення позову у частині визнання оскаржуваного договору недійсним та повернення позивачеві сплачених на виконання договору коштів.

Вимогу про стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково з наступних підстав. Згідно із ч. ч. 1 3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Заявлений позивачем розмір моральної шкоди явно не відповідає зазначеним вимогам. Враховуючи поведінку самого позивача, повязану із укладенням та виконанням оскаржуваного договору, наслідки укладення такого договору та встановлені судом підстави недійсності договору, розумним і справедливим слід визнати розмір моральної шкоди 500 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Судовий збір, від сплати якого звільнений позивач, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 10, 212-215 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір №001294 фінансового лізингу, укладений 26.02.2016 р. між ОСОБА_1 та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш авто».

Стягнути з ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» (м. Київ, вул. Шовковична, 42-44 код ЄДРПОУ 39733392) на користь ОСОБА_1 (Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Глушківці, вул. Подільська, 31, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт НА579443, виданий 14.05.1999 р. Ярмолинецьким РВ УМВС України в Хмельницькій області) 25000 грн.

Стягнути з ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» (м. Київ, вул. Шовковична, 42-44 код ЄДРПОУ 39733392) на користь ОСОБА_1 (Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Глушківці, вул. Подільська, 31, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт НА579443, виданий 14.05.1999 р. Ярмолинецьким РВ УМВС України в Хмельницькій області) 500 грн. моральної шкоди.

Стягнути з ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» (м. Київ, вул. Шовковична, 42-44 код ЄДРПОУ 39733392) в дохід держави 551,20 грн. судового збору.

В частині решти вимог у позові відмовити повністю.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу в апеляційний суд Хмельницької області через Ярмолинецький районний суд Хмельницької області на протязі 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис

Копія вірна:

Суддя А.В.Соловйов