Рішення № 58884069, 06.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 333/4227/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Варнавська Л.О.

Провадження № 22-ц/778/2791/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5

на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, Комишуваська селищна рада Оріхівського району, про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, Комишуваська селищна рада Оріхівського району, про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 30 грудня 2014 року помер його батько ОСОБА_7, який постійно проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцями першої черги є він та сестри ОСОБА_4, ОСОБА_6

06.01.2015 року приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_8 була відкрита спадкова справа.

Під час подання ним заяви про прийняття спадщини йому від приватного нотаріуса стало відомо про те, що є заповіт, складений померлим ОСОБА_7 24.12.2014 року, який було посвідчено Комишуваською селищною радою Оріхівського району. За даним заповітом померлий заповів все належне йому майно ОСОБА_4, яка також звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

На час складання заповіту його батько був тяжко хворий, страждав на онкологічну хворобу, останній місяць самостійно не пересувався, потребував сторонньої допомоги, погано розумів, що відбувається.

На момент складання заповіту ОСОБА_7 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

На підставі зазначеного просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, посвідчений 24 грудня 2014 року за реєстровим № 183 посадовою особою Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_9 в особі представника ОСОБА_5

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції ст.ст. 203, 1247, 1257 ЦК України, неврахування розяснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, посилаючись на порушення вимог ч.ч.2,3 ст. 212 ЦПК України, відмову в проведенні повторної почеркознавчої експертизи, просить рішення суду змінити, виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду «Проте, зважаючи на висновок судової почеркознавчої експертизи № 376-15 від 14.12.2015 року, суд не може вважати заповіт (т.1, а.с. 52) від імені ОСОБА_7, який посвідчений 24 грудня 2014 року, головою Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_10, волевиявленням ОСОБА_7, оскільки цей заповіт ним не підписаний. Тому у суду не має підстав робити висновок чи було волевиявлення ОСОБА_7 вільним, чи відповідало воно його волі. Тобто, від імені ОСОБА_7 мало місце складання заповіту особою, яка не мала на це права, що свідчить пре нікчемність правочину, а не його недійсність», стягнути з позивача судові витрати на подання апеляційної скарги.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.4 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинно обов'язково мати мотивувальну частину.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт підписаний не ОСОБА_7, а іншою особою, такий заповіт є нікчемним, проте позивач вимог про нікчемність не заявляв.

Проте повністю погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статті 15,16 ЦК України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного права.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України, є підставою для визнання його недійсності.

Відповідно до вимог ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч.2 ст.1234 ЦК України право на заповіт здійснюється особисто.

Згідно із ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 225 ЦК України передбачає визнання недійсним правочину у разі вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Заявлений позивачем позов ґрунтується на тих обставинах, що оспорюваний заповіт не підписувався ОСОБА_7 та що він не усвідомлював значення своїх дій, тобто з підстав, передбачених ст. ст. 203,215 ЦК України, та ст. 225 ЦК України, із застосуванням яких закон пов'язує саме недійсність правочину.

Отже, суд дійшов помилкового висновку про неможливість захисту прав шляхом вирішення позову про визнання заповіту недійсним.

Аналіз наведених вище норм закону свідчить про те, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, перш ніж вирішувати питання про відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства суд має перевірити чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, зокрема, в даній справі чи входить позивач до кола осіб, які мають право оспорювати заповіт.

Проте суд не звернув уваги на те, що докази на підтвердження родинних відносин позивача зі спадкодавцем ОСОБА_7 у справі відсутні, тобто не доведено позивачем його право на спадкування за законом, отже не доведено порушення права ОСОБА_3П на спадкування, які мають бути захищені шляхом подання позову з вимогами про визнання заповіту недійсним.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи (ст.1220 ЦК України).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Стаття 28 ЦК України передбачає, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Заповіт, який оспорює позивач, складено ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4

Із свідоцтва про смерть вбачається, що 30 грудня 2014 року помер ОСОБА_7

Отже,спадщина відкрилася після смерті ОСОБА_7

Прізвище позивача за паспортом - ОСОБА_3, батьком у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_11 ( а.с. 11 т.1).

Отже, є розбіжності у прізвищах померлої особи «Смаравоз» та позивача «Смаровоз», родинні стосунки між ними документально не підтверджені.

Таким чином, ОСОБА_3 може оспорювати заповіт ОСОБА_7 лише у разі доведеності того, що він є сином особи, яка померла та склала заповіт на імя своєю дочки ОСОБА_12, та доведеності свого права на спадкування. Проте вимог про встановлення такого факту ОСОБА_3 не заявляв. За таких обставин позов ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним не може бути розглянутий з підстав, заявлених у ньому.

Згідно з ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Оскільки під час розгляду справи встановлено, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, які є обовязковими для скасування судового рішення, у відповідності до ч.3 ст.303 ЦПК України колегія суддів виходить за межі доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, на підставі п.4 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з інших правових підстав.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2016 року скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у позові з інших правових підстав.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: