Ухвала суду № 58883798, 11.07.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4778/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1061/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П., Василишин Л.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Універсал Банк до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Універсал Банк про визнання поруки припиненою,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року ПАТ Універсал Банк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення в солідарному порядку з відповідачів заборгованості, мотивуючи тим, що 11.04.2008 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №BL1915 (зі змінами та доповненнями, викладеними в додаткових угодах від 08.05.2009 року, 22.07.2010 року, 23.12.2011 року, 26.03.2012 року, 27.04.2012 року та 27.12.2012 року), згідно якого позивач зобовязався надавати відповідачу ОСОБА_6 кредитні послуги в рамках ліміту в розмірі 500 000,00 доларів США. При цьому, умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобовязань оформляються додатковою угодою до генерального договору у формі окремої індивідуальної угоди.

В рамках вказаного генерального договору, 11.04.2008 року та 17.04.2008 року з відповідачкою було укладено додаткові угоди (індивідуальні угоди №1 і №2), за умовами яких ОСОБА_6 надано ліміт кредиту в розмірі 80 000,00 доларів США із відсотковою ставкою 14,00% річних та в розмірі 417 390,00 доларів США із відсотковою ставкою 11,50% річних з датою погашення 17.04.2023 року. Індивідуальними угодами було передбачено, що відповідачка зобовязується повернути кредит в терміни та розмірах, визначених графіком погашення кредиту, який є невідємною частиною індивідуальних угод. У звязку з порушенням відповідачкою графіку погашення кредиту станом на 14.03.2014 року за нею виникла заборгованість. Відповідно до вимог Генерального договору позивач вправі вимагати повернення всієї суми наданого кредиту у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобовязань.

З метою забезпечення виконання зобовязань по вищевказаних індивідуальних угодах, між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено два договори поруки: договір поруки №BL2720/1 від 11.04.2008 року, із змінами та доповненнями від 08.05.2009 року, та договір поруки №BL1915/1 від 17.04.2008 року, із змінами та доповненнями від 22.07.2010 року, 23.12.2011 року та 27.12.2012 року.

Посилаючись на наведене, позивач просив сягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість по генеральному договору про надання кредитних послуг №BL1915 від 11.04.2008 року в розмірі 481 322,34 дол. США, що по курсу НБУ станом на 14.03.2014 року становить 4 560 990,83 грн.

29.08.2014 року відповідач ОСОБА_4 подав зустрічну позовну заяву про визнання поруки припиненою, посилаючись на те, що у договорі поруки від 17.04.2008 року не встановлено строку, після якого порука припиняється, а згідно п.п.4.1, 4.2 його дія розпочинається з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання зобовязань за кредитним договором, що не відповідає вимогам ст.252 ЦК України. 05.11.2012 року кредитором було направлено ОСОБА_6В, як боржнику, вимогу про виконання порушеного зобовязання. У випадку невиконання цієї вимоги, термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 31 день з моменту отримання цієї вимоги. Виходячи із вказаної вимоги строк виконання зобовязання настав 07.12.2012 року, а позовну заяву позивач подав до суду тільки 31.03.2014 року, тобто після закінчення піврічного терміну з моменту настання строку виконання зобовязань. Крім цього, у нього виникають сумніви у підписанні ним додаткових угод до договору поруки від 17.04.2008 року. А тому просив визнати поруку припиненою та відмовити в задоволенні первісного позову.

Заявою від 12.12.2014 року ОСОБА_4 збільшив позовні вимоги, просив визнати припиненими зобовязання за договорами поруки та визнати недійсною додаткову угоду до договору поруки від 27.12.2012 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2016 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства Універсал Банк 481 322 (чотириста вісімдесят одну тисячу триста двадцять два) дол. США 34 центи, що по курсу НБУ станом на 14.03.2014 року становить 4 560 990 (чотири мільйони пятсот шістдесят тисяч девятсот девяносто) грн. 83 коп. за кредитним договором №BL1915 від 11.04.2008 року, укладеним між ПАТ Універсал Банк та ОСОБА_6.

Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства Універсал Банк по 1 827 грн. витрат по оплаті судового збору з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ Універсал Банк про визнання поруки припиненою відмовлено.

На вказане рішення представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим. Зокрема, зазначає, що судом правильно встановлено, що з 03.12.2013 року (дати внесення останнього платежу) право кредитора порушене, проте судом неправильно зроблено висновки щодо процедури реалізації позивачем способу захисту свого порушеного права та розміру порушеного зобовязання. Представник зазначає, що сторони у договорі визначили порядок, згідно якого у боржника виникає обовязок дострокового повернення залишку неповернутої суми кредиту (п.6.1. Генерального договору). Позивач у позовній заяві зазначив, що станом на 14.03.2014 року існує прострочена заборгованість тільки в загальній сумі 8 447,07 доларів США, однак просить стягнути всю суму кредитних коштів, термін сплати якої ще не настав. На підтвердження підстави стягнення всієї суми заборгованості позивач до позовної заяви долучив вимоги від 21.04.2014 року, адресовані на імя боржника і поручителя. Відповідно до висновку спеціаліста НДКЦ при УМВС в Івано-Франківській області підпис на вимозі від 21.01.2014 року виконано на принтері. Тобто підпис на вимозі не зроблено уповноваженою особою, а невідомою особою на принтері, тому відповідно до Закону України «Про інформацію» (ст.1) вважає, що вказані вимоги не складено, не видано та не посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами, тому інформація, яка міститься у таких вимогах не посвідчує факти, що здатні спричинити наслідки правового характеру, а саме, змінити строк виконання зобовязання в сторону зменшення відповідно до ст.1050 ЦК України та п.6.1 Генерального договору про надання кредитних коштів.

Представник апелянта вважає, що ухвалою від 05.04.2016 року суд необгрунтовано відмовив представнику боржника в клопотанні про проведення технічної експертизи, мотивувавши це тим, що банківські вимоги від 21.04.2014 року не мають вагомого значення для розгляду справи, оскільки направлення таких вимог є правом банку, а не обовязком; крім цього, подання до суду позовної заяви також є вимогою про дострокове виконання кредитних зобовязань, про що вказано у постанові Пленуму ВСС України від 30.03.2012 року №5. Таким чином, вважає, що суд необґрунтовано відмовив у проведенні експертизи. Разом з тим, відмовивши в експертизі з тих підстав, що вказані вимоги не мають вагомого значення для розгляду справи, суд в рішенні зіслався на ці вимоги. Тобто суд відмовив в експертизі з тих підстав, що дострокові вимоги не мають значення для справи, але разом з тим в рішенні посилається на факт їх існування і їх наслідки. При цьому, висновок суду про те, що предявлений позов до суду є предявленням позовної вимоги про дострокове виконання кредитних зобовязань, не відповідає обставинам справи та чинному законодавству і суперечить умовам договору. Посилання на ч.3 п.24 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 про те, що позов заміняє вимогу, є безпідставним, оскільки даний пункт регулює наслідки виключно для поручителя в частині припинення поруки, а не в частині зміни строку виконання зобовязання у кредитному договорі.

Таким чином, представник апелянта стверджує, що суд мав достатні підстави задовольнити первісний позов тільки в частині платежів, прострочених на момент звернення до суду. В решті позовних вимог щодо дострокового стягнення всієї суми заборгованості, строк сплати якої ще не настав на дату предявлення позовної заяви до суду, суд мав відмовити як в передчасній, оскільки позивач не скористався правом на зміну строків виконання зобовязання в сторону зменшення, таке право позивача не є порушене, а отже воно не підлягає судовому захисту.

З наведених підстав просив постановити ухвалу, якою провести технічну експертизу документів (вимог банку від 21.01.2014 року), скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов частково тільки в частині прострочених платежів на момент звернення позивача з позовом до суду.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній. Також апеляційну скаргу підтримав представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, котрі беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Судом встановлено, що 11.04.2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL1915, за яким банк зобовязався надати позичальнику (відповідачці) 500 000 доларів США (т.1, а.с.15-21).

В рамках цього генерального договору 11.04.2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду № BL1915/BL2720- КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року (індивідуальна угода - кредитна лінія плюс), відповідно до якої позичальнику (відповідачці) надано ліміт кредиту в розмірі 80 000,00 доларів США із відсотковою ставкою 14,00% річних терміном погашення всієї суми кредиту не пізніше 01.04.2028 року (п.п.1., 2.3., 5.1.) (т.1, а.с.22-24).

17.04.2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року (індивідуальна угода - кредит без відстрочення), відповідно до якої позичальнику (відповідачці) надано ліміт кредиту в розмірі 417 390,00 доларів США із відсотковою ставкою 11,50% річних (п.п.1., 3.1.). Відповідно до п.2.2. вказаної угоди позичальник зобовязаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до цієї індивідуальної угоди та/або згідно умов відповідної угоди сторін (т.1, а.с.25-30).

Додатковими угодами від 08.05.2009 року, 08.05.2009 року, 22.07.2010 року, 22.07.2010 року, 23.12.2011 року, 23.12.2011 року, 26.03.2012 року, 27.04.2012 року, 27.12.2012 року, 27.12.2012 року було змінено первісні умови договору в частині строку повернення кредитних коштів, процентної ставки, встановлено порядок сплати простроченої заборгованості, розмір плати за користування кредитом (т.1, а.с.31-72).

В забезпечення виконання відповідачкою ОСОБА_6 зобовязань по додатковій угоді № BL1915/BL2720- КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року та додатковій угоді № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договори поруки №BL2720/1 від 11.04.2008 року та №BL1915/1 від 17.04.2008 року. Відповідно до п.п.1.3. та 1.4. договорів поруки, поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за несвоєчасне виконання боржником ОСОБА_6 зобов'язань за основним договором (т.1, а.с.73-75, 78-80).

Додатковими угодами №1 до договору поруки №BL2720/1 від 11.04.2008 року та №1 до договору поруки №BL2720/1 від 11.04.2008 року були внесені доповнення та зміни до них (т.1, а.с.76, 77, 81-86).

Відповідачем ОСОБА_4 (поручителем) під час судового розгляду справи було поставлено під сумнів факт підписання ним додаткових угод №1 від 22.07.2010 року, №2 від 23.12.2011 року та додаткової угоди від 27.12.2012 року, у звязку з чим ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14.04.2015 року було призначено почеркозначу експертизу та на час її проведення провадження у справі зупинено.

Згідно висновку експерта №09/03-162 від 14.01.2016 року підписи від імені поручителя гр.ОСОБА_4 у додатковій угоді №1 від 22.07.2010 року до договору поруки №BL1915/1 від 17.04.2008 року, у додатковій угоді №2 від 23.12.2011 року до договору поруки №BL1915/1 від 17.04.2008 року, у додатковій угоді від 27.12.2012 року до договору поруки №BL1915/1 від 17.04.2008 року виконані гр. ОСОБА_4 (т.2, а.с.52-56).

Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідачка ОСОБА_6 порушила графік погашення, що підтверджується розрахунком заборгованості по додатковій угоді № BL1915/BL2720- КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року та додатковій угоді № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року (т.1, а.с.7-14).

У звязку з чим позивачем 29.01.2014 року було направлено відповідачам рекомендованим листом відповідні вимоги від 21.01.2014 року про погашення заборгованості перед позивачем по додатковій угоді № BL1915/BL2720- КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року та додатковій угоді № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року (т.1, а.с.87-94).

Судом встановлено, що позичальник ОСОБА_6 по додатковій угоді № BL1915/BL2720- КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року останній платіж вносила 03.12.2013 року, а по додатковій угоді № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року - 30.08.2013 року та в подальшому припинила внесення чергових щомісячних платежів щодо повернення кредиту.

А тому в січні 2014 року банк предявив вимоги до відповідачів про дострокове повернення всієї суми позики, що залишилася, та сплати процентів (т.1, а.с.87-94).

Суд правильно вважав, що посилання відповідача ОСОБА_4 на вимоги про дострокове виконання зобовязань від 22.12.2011 року, є безпідставним, оскільки ці вимоги вичерпали свої зобовзання, так як після їх надіслання між сторонами було укладено додаткові угоди, якими досягнуто згоди щодо подальшого виконання кредитних зобовязань (т.1, а.с.52-72, 83-86).

Також суд вірно не взяв до уваги посилання у зустрічній позовній заяві на вимогу від 05.11.2012 року, надіслану відповідачці ОСОБА_6, якою змінено строк виконання зобовязань за кредитним договором, оскільки, по-перше, представник банку заперечив, що така вимога надсилалась банком, так її оригінал суду надано не було, по-друге, ця вимога втратила свою силу з огляду на те, що 27 грудня 2012 року між ОСОБА_6 та банком було укладено додаткову угоду до кредитного договору (т.1, а.с.63-68).

Враховуючи викладене, суд правильно встановив, що предявлені банком в січні 2014 року вимоги до позичальника та поручителя не виконані, та що банк в квітні 2014 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку, звернувся із зазначеним позовом до суду, зобовязання поручителя ОСОБА_4 за договорами поруки не є припиненими, тому правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Що стосується задоволення первісного позову, то колегія суддів виходить із такого.

За змістом ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України наслідком порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Із наданого суду розрахунку заборгованості видно, що відповідачка ОСОБА_6 03.12.2013 року здійснила останню проплату по кредитних зобовязаннях, тому у банку відповідно до ст.1050 ЦК України та умов кредитного договору виникло право вимагати дострокового виконання всіх зобовязань за кредитним договором.

Тому, як вірно встановлено судом, в січні 2014 року банк предявив вимоги до відповідачів про дострокове повернення всієї суми позики, що залишилася, та сплати процентів. Ці вимоги були одержані відповідачами, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Суд правильно вважав безпідставним твердження представника відповідачки ОСОБА_6 про те, що вимога позивача про дострокове повернення кредитних коштів від 21.01.2014 року підписана за допомогою засобів оперативної поліграфії струминним способом друку твердочорнильним принтером, а тому не може бути взята судом до уваги, а позивач не має права вимагати дострокового стягнення коштів по кредитному договору.

Посилання апелянта на те, що ці вимоги не відповідають чинному законодавству, не заслуговують на увагу, оскільки встановлений сам факт невиконання боржником кредитної угоди.

Крім того, реалізовуючи своє право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк звернувся до суду із цим позовом.

Позивачем проведено розрахунок заборгованості станом на 14.03.2014 року:

- по додатковій угоді № BL1915/BL2720-КL+ до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року в розмірі 73 756,99 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14.03.2014 року становить 664 360,94 грн., з яких: заборгованість по сумі кредиту - 70 110,59 доларів США (664 360,97 грн.), в тому числі, прострочена заборгованість по сумі кредиту - 1 038,24 доларів США (9 838,26 грн.), відсотки - 3 602,32 доларів США (34 135,22 грн.), підвищені відсотки - 44,08 доларів США (417,70 грн.);

- по додатковій угоді № BL1915/BL1915-К до генерального договору про надання кредитних послуг № BL1915 від 11.04.2008 року в розмірі 407 568,35 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14.03.2014 року становить 3 862 076,97 грн., з яких: заборгованість по сумі кредиту - 379 299,17 доларів США (3 594 201,01 грн.), в тому числі, прострочена заборгованість по сумі кредиту - 7 405,83 доларів США (70 176,90 грн.), відсотки - 27 597,57 доларів США (261 511,81 грн.), підвищені відсотки та пеня - 671,61 доларів США (6 364,15 грн.) (т.1, а.с.7-14).

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_6 та ОСОБА_4 за вказаними додатковими угодами відповідачами суду не представлено.

З огляду на викладене, суд правильно вважав, що порушене право банку на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором підлягає захисту, тому вірно задовольнив первісний позов.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки деякі з них спростовуються вищенаведеним обґрунтуванням, а інші - були предметом розгляду в суді і їм судом дана належна оцінка.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П. Мелінишин

ОСОБА_7