Рішення № 58875615, 30.06.2016, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/4011/16-ц

Провадження №2/202/2142/2016

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Мороза В.П.

при секретарі Овечко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 2001 року, який зареєстрували 27.12.2003, який був розірваний 12.05.2014. При розподілі майна між ними виник спір щодо житлового будинку, який знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул.Заозерна, буд.92. Кошти, за які даний будинок був куплений та поліпшений, є власними доходами позивача, оскільки були сплачені позивачем вже після розірвання шлюбу. Окрім того, відповідач ОСОБА_3 20.05.2016 звернувся до позивача із вимогою про передачу йому за борги зазначеного житлового будинку. Позивач зазначив, що повернув позичені кошти в повному обсязі, тому вимоги відповідачів є неправомірними.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Від відповідача ОСОБА_3 надійшла також заява про розгляд справи без його участі, в якій він зазначив, що визнає позов в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 2ст. 197 Цивільного процесуального кодексу Україниу разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на викладене судом ухвалено проводити розгляд справи на підставі наявних у справі доказів та винести заочне рішення.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 2001 року, який зареєстрували 27.12.2003, який був розірваний на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська 12.05.2014, справа №206/7754/13-ц.

При розподілі сумісного майна між ними виник спір щодо поділу нерухомого майна, а саме житлового будинку, який знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул.Заозерна, буд.92. З приводу поділу іншого майна, між ними спору не виникло.

Шлюбні відносини сторони припинили з 2013року, спільне господарство не ведеться, відповідачка проживає окремо.

08.10.2002 позивачем був куплений будинок, який був зареєстрований за відповідачкою. Для купівлі даного будинку позивач зазначив, що позичив гроші у ОСОБА_3 в розмірі 100 000 грн. Вказане підтверджується договором позики від 01.10.2002 року.

Відповідно до договору позики позивач зобовязався повернути кошти строком до 01.01.2016 року, які він повернув ОСОБА_3 03.12.2015, що підтверджується розпискою.

Також позивачем було здійснено капітальний ремонт купленої будівлі, для чого він додатково 19.03.2005 року позичив у ОСОБА_3 кошти у розмірі 500000 грн., які зобовязувався повернути у відповідності до договору позики від 19.03.2005 у строк до 01.06.2016, які він повернув 23.05.2016, що підтверджується розпискою від ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_3 щодо зазначеного не заперечував та визнав позовні вимоги.

Позивач зазначив, що кошти на купівлю будинку, а також на його капітальний ремонт він повернув із власних доходів, коли вже не був у шлюбі із ОСОБА_2, яка жодним чином не приймала участі у поверненні коштів ОСОБА_3, а також у здійсненні ремонту будинку.

На підтвердження оплати за ремонтні роботи будинку позивач надав договори з підрядниками, яки були укладені ним. Окрім того, ще до реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 він за власні кошти здійснював ремонтні роботи, що підтверджується квитанціями від 15.07.2003 року.

Матеріали справи не містять належних доказів від відповідача, які спростовують вказані доводи позивача.

Посилаючись на те, що кошти за купівлю будинку та його поліпшення були власними доходами позивача, позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок.

Згідно ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сімї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до абз.2 п.24 Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

В разі поділу між подружжям квартири (будинку), кредит за яку виплачений частково, поділу підлягає лише та частина квартири, кредит за яку вже виплачений. Саме ця частина квартири і буде спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу. Решта кредиту підлягає подальшій виплаті. Тому, хто продовжуватиме сплачувати кредит, і належатиме право власності на решту квартири.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

У звязку з тим, що кошти на купівлю, а також на ремонт даного будинку позивач фактично оплатив вже зі спливом значного часу після розірвання шлюбу із особистих коштів, то будинок, який за адресою м. Дніпропетровськ, вул.Заозерна, буд.92 є його особистою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а ч. 2 вказаної статті ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10,60,212,215, 218, 224-226 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 (паспорт серії АЕ номер 692651, виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 07.08.1997) право власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Заозерна, буд.92.

Припинити право власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Заозерна, буд.92 за ОСОБА_2 (паспорт серії АЕ номер 501418, виданий Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 11.03.1997).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В.П. Мороз