Ухвала суду № 58873682, 06.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.

при секретарях: Юрченко А.С., Фадєєвій І.І.

за участю: представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача СлюсаренкаОлександра Анатолійовича, який діє на підставі довіреності в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», представника відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі договору про правової допомоги в інтересах ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторна компанія «Гарант» до ОСОБА_5 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Справа №759/5965/15-ц № апеляційного провадження:22-ц-796/6847/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Кириленко Т.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 109 997,53доларів США, 47 981 гривню 76 копійок та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 04 липня 2005року між АБ «Банк регіонального розвитку» та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого відповідачу надано кредит в розмірі 68 389 доларів США строком до 03 липня 2015року зі сплатою 13% річних за користування кредитом.

Додатковими угодами № 1 від 21 лютого 2006 року, № 2 від 19 червня 2007 року, № 3 від 15 листопада 2007 року, № 4 від 30 травня 2008 року, № 5 від 29 жовтня 2008 року, № 6 від 24 листопада 2010 року, № 7 від 20 вересня 2011 року, № 8 від 15 листопада 2012 року був збільшений розмір ліміту кредитної лінії до 110 доларів США та змінювався розмір відсотків.

Після підписання додаткових угод до кредитного договору відповідачем на підставі його заяв було отримано кредитні кошти.

Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався погашати кредит протягом всього строку дії договору шляхом сплати щомісячних платежів, однак свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, з листопада 2013 року кредит не повертає та відсотки не сплачує, внаслідок чого станом на 14 листопада 2013року виникла заборгованість по кредиту в розмірі 50 809,29 доларів США, заборгованість по відсотках в розмірі З 163,78 доларів США, прострочена заборгованість по відсотках в розмірі 19797, 20 доларів США, заборгованість по комісії в розмірі 32179 гривень 10 копійок. Також за порушення виконання зобов'язання позивач просив на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 3 104, 41доларів США, індекс інфляції за час прострочення виконання зобов'язання в розмірі 33 122,85доларів США, 3% річних за прострочення по сплаті комісії в розмірі 1354 гривні 16 копійок, індекс інфляції за час прострочення по сплаті комісії в розмірі 14 448 гривень 41 копійка.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» заборгованість по кредиту в розмірі 1 190 461, 66 грн., заборгованість по простроченим відсоткам в розмірі 122 286,32грн., заборгованість по відсоткам в розмірі 74 127,36 грн., судові витрати в розмірі 3 654 грн., а всього підлягає стягненню 1 390 529 грн. 34коп.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача Слюсаренком О.А., який діє на підставі довіреності в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Крім того, не погоджуючись з рішенням суду, представником відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі договору про правової допомоги в інтересах ОСОБА_5, подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Колекторська компанія «Гарант», підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти доводів апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3

Представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі договору про надання правової допомоги в інтересах ОСОБА_5, проти доводів апеляційної скарги представника ТОВ «Колекторна компанія «Гарант» заперечував, доводи своєї апеляційної скарги підтримав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 липня 2005 року між Акціонерним Банком «Банк регіонального розвитку» та відповідачем був укладений кредитний договір № 27/10-3991, згідно якого відповідачу надано кредит в розмірі 68 389 доларів США строком до 03 липня 2015 року зі сплатою 13% річних за користування кредитом (т.1 а.с. 7-9).

Додатковими угодами № 1 від 21 лютого 2006 року, № 2 від 19 червня 2007 року, № 3 від 15 листопад 2007 року, № 4 від 30 травня 2008 року, № 5 від 29 жовтня 2008 року, № 6 від 24 листопада 2010 року, № 7 від 20 вересня 2011 року, № 8 від 15 листопада 2012 року був збільшений розмір ліміту кредитної лінії до 110 доларів США та змінювався розмір відсотків (т.1 а.с. 10-17).

Факт надання та отримання кредиту підтверджується заявами на видачу готівки та ордерами і не спростовується представником відповідача (т.1 а.с. 23-41).

Відповідно до умов договору та додаткових угод відповідач зобов'язався погашати кредит протягом всього строку дії договору шляхом сплати щомісячних платежів, однак свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 14 листопада 2013 року виникла заборгованість по кредиту в розмірі 50 809,29 доларів США, заборгованість по відсотках в розмірі 3 163,78 доларів США, прострочена заборгованість по відсотках в розмірі 19 797, 20 доларів США, заборгованість по комісії в розмірі 32 179 гривень 10 копійок.

20 листопада 2013 року між ПАТ «Банк регіонального розвитку», ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Національним Банком України був укладений Договір про передавання в управління непроданих активів» (т.1 а.с. 43-49).

02 вересня 2015 року між ТОВ «Агенція комплексного бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» був укладений договір № 002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №27/10-3991 від 04 липня 2005 року, згідно якого відповідно до ст.512 ЦК України ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» прийнято всі права вимоги та позивач став новим кредитором за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_7.(т.1 а.с. 95-99).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст.252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч. 4, 5 ст.267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Як установлено судом, ОСОБА_7 взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 03 липня 2015 року, сплачуючи заборгованість частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів, який постійно змінювався внаслідок укладення додаткових угод.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14.

Позивачем не надано розрахунку заборгованості, з якого б вбачалося, коли саме відповідач почав порушувати умови кредитного договору щодо сплати щомісячних платежів, однак відповідачем подано клопотання про застосування позовної давності, а тому суд першої інстанції з метою встановлення строків виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів) вірно прийняв до уваги додаткові угоди, в яких сторони визначали строки та порядок погашення заборгованості по кредиту на по нарахованим відсоткам.

Так, згідно п. 2 додаткової угоди № 7 сторони домовились встановити графік погашення прострочених станом на 12 вересня 2011 року процентів по кредиту в розмірі 17 434,22 доларів США наступним чином: з жовтня 2011року по червень 2012 року по 1745 доларів США, а в липні 2012 року - 1729,22 доларів США.

Оскільки відомостей щодо сплати прострочених процентів відповідного до вказаного графіку матеріали справи не містять та виходячи з того, що до суду з даним позовом позивач звернувся 15 квітня 2015 року, з відповідача підлягають стягненню прострочені проценти в межах трирічного строку давності, а саме: за період з травня 2012 року по липень 2012 року в розмірі 5 219,22доларів США.

Виходячи з графіків зменшення ліміту кредитної лінії, встановлених додатковими угодами № 2 від 19 червня 2007 року та № 3 від 15 листопада 2007 року, суд вважає, що підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по кредиту в розмірі 50809,29 доларів США немає.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по щомісячній комісії в розмірі 32 179 гривень 19 копійок, оскільки відповідного розрахунку комісії з метою перевірки його відповідності умовам договору та періодичності нарахування позивач не надав.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, оскільки в порушення п.п.«а» п. 2.1. розділу 2 Договору про передання в управління непроданих активів ОСОБА_5, який згідно наданих квитанцій до листопада 2013 року сплачував банку грошові кошти на повернення кредитної заборгованості, не був повідомлений про передачу в управління його активу, а тому його вини в порушенні виконання грошового зобов'язання в період з листопада 2013 року по березень 2015 року - дати звернення до нього з грошовою вимогою, не вбачається (т.1 а.с. 51, 218-223).

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, тому норми ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

Відповідно до кредитного договору зобов'язання ОСОБА_7 визначено в доларах США, а тому жодних підстав стягувати дану суму з урахуванням індексу інфляції немає.

Таким чином у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання по поверненню кредиту відповідачем з нього підлягає стягненню заборгованість по кредиту в розмірі 50809,29 доларів США, що в національній валюті згідно курсу НБУ становить 1 190 461 гривня 66 копійок, заборгованість по простроченим відсоткам за період з травня 2012 року по липень 2012 року в розмірі 5 219,22 доларів США, що в національній валюті згідно курсу НБУ становить 122 286 гривень 32 копійки, заборгованість по відсотках в розмірі 3 163,78 доларів США, що в національній валюті згідно курсу НБУ становить 74 127 гривень 36 копійок, а всього підлягає стягненню 1 386 875 гривень 34 копійки.

Відповідно до ст.533 ЦК України заборгованість підлягає стягненню саме в національній валюті, оскільки позивач не є банківською установою і ліцензії на здійснення валютних операцій не має.

Посилання представника відповідача на те, що у зв'язку з порушенням банком законів стосовно нарахування відсотків та прийняття платежів у доларах США без наявної ліцензії, а також враховуючи той факт, що згідно договору № 002 «Про відступлення прав вимоги (цесії) за кредитним договором № 27/10-3991» від 04 липня 2005 року, від 02 вересня 2015 року відступлення прав вимоги відбулось від банківської установи до суб'єкта господарювання, який не є банківською установою, об'єктивним розміром вимоги до відповідача є 65 000 гривень, є безпідставним, оскільки на час видачі кредиту у банку була наявна банківська ліцензія, що дозволяла здійснювати операції у іноземній валюті, а відповідно до ст.514 ЦК України до позивача - ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» перейшли права первісного кредитора - АТ «Банк регіонального розвитку» в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто в обсязі кредитної заборгованості відповідача перед банком.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для частковго задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги представника позивача Слюсаренка Олександра Анатолійовича, який діє на підставі довіреності в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», представника відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі договору про правової допомоги в інтересах ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: