Постанова № 58873146, 05.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р. Справа№ 910/32766/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Пономаренка Є.Ю.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: ОСОБА_2;

третьої особи: Костюк О.М.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.03.2016р.

у справі №910/32766/15 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого

органу Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації)

про стягнення 118 278,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) заборгованості за договором оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008р. у загальному розмірі 118 278,61 грн. (з них: 104 012,64 грн. - основний борг, 13 513,18 грн. - пеня, 752,79 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- у позивача відсутні майнові права на об'єкт оренди за спірним Договором;

- питання оренди у підземних переходах, прилеглих до станцій метро в м. Києві, регулює не позивач, а Київська міська рада шляхом прийняття відповідних рішень. Функції щодо припинення договорів оренди не делегувалися Київською міською радою позивачу;

- у позивача відсутні підстави для стягнення орендної плати та пені у розмірі, передбаченому договором, після закінчення строку його дії;

- позивач вчиняв дії по відключенню тимчасових споруд відповідача (кіосків) від електропостачання, внаслідок чого відповідач не міг здійснювати свою діяльність;

- у відповідача в спірному періоді була відсутня реальна можливість здійснювати користування об'єктом оренди, а тому він має бути звільнений від сплати орендних платежів згідно ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у розгляді справи як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа) (том справи - 1, аркуші справи - 74-75).

Третя особа підтримала позовні вимоги з наведених позивачем підстав, просила суд позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №910/32766/15 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 104 012,64 грн., 3% річних в розмірі 746,10 грн. та судовий збір в сумі 1 571,38 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №910/32766/15 та прийняти нове, яким визнати недійсними:

- пункти 4.9, 4.14, 5.2, 6.7, 8.1, 9.5, 9.6, 9.7 договору оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008р. (укладеного між позивачем і відповідачем), в частині можливості самостійного припинення позивачем дії договору або самостійного звернення з цією метою до суду (без належного волевиявлення Київської міської ради);

- пункт 3.7 договору оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.09.2008 (укладеного між позивачем і відповідачем), в частині обмежень розміру орендної плати, яка може бути встановлена Київською міською радою;

- пункт 3.3 договору оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.09.2008 (укладеного між позивачем і відповідачем), в частині можливості самостійної зміни позивачем розміру орендної плати (без належного волевиявлення Київської міської ради);

- постановити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016р. (головуючий суддя Куксов В.В., судді: Гончаров С.А., Скрипка І.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.05.2016р.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2016р., у зв'язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. у відпустці, було призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Зубець Л.П. - головуюча, судді: Алданова С.О., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Пономаренко Є.Ю. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 31.05.2016р.

27.05.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 31.05.2016р.

В судове засідання 31.05.2016р. з'явилися представники позивача та третьої особи. Представник відповідача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено на 05.07.2016р.

05.07.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, обґрунтоване тим, що 09.06.2016р. відповідач звернувся до голови Київської міської ради Кличка В.В. із заявою відносно незаконних дій адміністрації позивача щодо самовільного (без погодження з Київською міською радою) позбавлення його права на оренду місць для торговельних кіосків у підземних переходах та інших приміщеннях біля станцій метро, які у попередні роки були визначені для цього рішеннями Київської міської ради. Наразі заява відповідача перебуває на розгляді робочої групи Постійної комісії Київради з питань власності і відповідач вважає, що існує можливість позитивного вирішення його заяви Київською міською радою. Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відкласти розгляд справи до вирішення його заяви Постійною комісією Київради з питань власності.

В судовому засіданні 05.07.2016р. представник відповідача підтримав клопотання про відкладення розгляду справи та зазначив про те, що він вважає за доцільне відкласти судовий розгляд щонайменше на один місяць

В судовому засіданні 05.07.2016р. представник третьої особи заперечував проти клопотання відповідача, посилаючись на його необґрунтованість, просив суд залишити клопотання без задоволення.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Окрім того, судом враховано обмежений законодавством строк розгляду апеляційних скарг на судові рішення. При цьому жодних заяв чи клопотань щодо продовження цього строку від сторін не надходило.

В судовому засіданні 05.07.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №910/32766/15 та прийняти нове, яким визнати недійсними:

- пункти 4.9, 4.14, 5.2, 6.7, 8.1, 9.5, 9.6, 9.7 договору оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008р. (укладеного між позивачем і відповідачем), в частині можливості самостійного припинення позивачем дії договору або самостійного звернення з цією метою до суду (без належного волевиявлення Київської міської ради);

- пункт 3.7 договору оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.09.2008 (укладеного між позивачем і відповідачем), в частині обмежень розміру орендної плати, яка може бути встановлена Київською міською радою;

- пункт 3.3 договору оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.09.2008 (укладеного між позивачем і відповідачем), в частині можливості самостійної зміни позивачем розміру орендної плати (без належного волевиявлення Київської міської ради);

- постановити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позову.

В судовому засіданні 05.07.2016р. представник третьої особи заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було винесене з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник позивача в судове засідання 05.07.2016р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 05.07.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.02.2008р. між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди №182-Упр(ДВ)-08 (далі - Договір оренди) (том справи - 1, аркуші справи - 9-11).

За умовами Договору оренди (п.п.1.1, 2.1, 2.2) орендодавець на підставі рішення Київради від 22.08.2007р. №148/1982 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря) (далі - об'єкт оренди), за адресою: станція метро "Дорогожичі", для торгівлі непродовольчими товарами. Об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "Укрметротунельпроект", огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря загальною площею 25,3 кв. м, згідно з викопіюванням зі схеми тимчасового розташування малих архітектурних форм, що складає невід'ємну частину договору. Вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим 14.02.2008р. звітом про експертну (незалежну) оцінку станом на 31.12.2007р. становила 152 907 грн. без ПДВ.

Порядок нарахування та сплати орендної плати визначений в розділі 3 Договору оренди, згідно з п.п.3.1, 3.2, 3.4-3.6 якого за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 22.08.2007р. №148/1982 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київради №34/91 від 28.09.2006р., та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною Договору становить 251,82 гр. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на лютий 2008р. складає 6 371,13 грн. без ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою: податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України, відшкодовує вартість спожитих комунальних послуг. Сума відшкодування на момент укладання договору становила 422,54 грн. (без ПДВ) та повинна бути переглянута в разі зміни ціни на комунальні послуги для орендодавця. Всього сума по договору з урахуванням ПДВ 20% з розрахунку на лютий 2008р. складала 8152,40 грн. Оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта орендодавцеві. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

За несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України (п.6.2 Договору оренди).

В п.п.9.1, 9.3 Договору оренди передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 22.08.2007р. №148/1982 діє з 01.03.2008р. до 27.02.2009р. (один рік). Після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради.

В Додатку №2 до Договору оренди наведений розрахунок місячної плати за договором на оренду частини переходу станції метро «Дорогожичі», визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями орендаря, загальною площею 25,3 кв. м. (6 кіосків) (том справи - 1, аркуш справи - 12).

На виконання умов Договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди, про що сторонами було складено та підписано відповідний Акт прийому-передачі майна в оренду від 01.03.2008р. (том справи - 1, аркуш справи - 13).

Протягом 2009-2011р.р. між сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору оренди (том справи -1, аркуші справи - 14, 16, 17), згідно з якими внесено зміни до п.п.3.4, 3.5, 9.1 Договору оренди щодо зміни розміру орендної плати, продовження строку дії договору (до 31.03.2012р. включно), а також зобов'язання відповідача укласти з орендодавцем окремий договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання перед позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі за період з 10.05.2015р. по 22.10.2015р. у сумі 104 012,64 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 13 513,18 грн. пені та 752,79 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, визнавши обґрунтованими та документально підтвердженими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 104 012,64 грн. основного боргу та 746,10 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.

Аналогічні положення містить ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якою орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв у платне строкове користування нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря за адресою: станція метро "Дорогожичі") для торгівлі непродовольчими товарами, про що свідчить Акт прийому-передачі майна в оренду від 01.03.2008р., підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками (том справи - 1, аркуш справи - 13).

Докази на підтвердження того, що у відповідача були претензії відносно виконання позивачем своїх договірних зобов'язань, в матеріалах справи відсутні.

Натомість відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання перед позивачем в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів.

За розрахунками позивача, у відповідача обліковується заборгованість за період з квітня по жовтень 2015 року у загальній сумі 104 012,64 грн., з них: за квітень 2015р. - 17 538,81 грн., за травень 2015р. - 19 993,90 грн., за червень 2015р. - 20 433,77 грн., за липень 2015р. - 20 515,50 грн., за серпень 2015р. - 20 310,35 грн., за вересень 2015р. - 20 147,86 грн., за жовтень 2015р. - 20 611,26 грн.

Оскільки об'єктом оренди виступало майно територіальної громади міста Києва, в даному випадку передусім підлягають застосуванню норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі ст. ст. 13, 21 названого Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення боргу за період, коли укладений між сторонами Договір оренди вже припинив свою дію, а тому у позивача відсутні підстави для стягнення орендної плати та пені у розмірі, передбаченому Договором оренди.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п.3.5 Договору оренди оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта орендодавцеві.

Натомість в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що у спірному періоді (тобто з квітня по жовтень 2015 року) відповідач повернув об'єкт оренди позивачу за відповідним Актом приймання-передачі, а відтак, враховуючи вищевказані умови п.3.5 Договору оренди, відповідач зобов'язаний вносити плату за договором.

Відносно посилання відповідача на те, що у позивача відсутні майнові права на об'єкт оренди за спірним Договором, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як уже зазначалося вище, об'єктом оренди за укладеним між сторонами Договором оренди є нерухоме майно (частина вестибюлю (переходу) на станції метро "Дорогожичі", визначена відповідно до проектної документації, розробленої Державним підприємством "Укрметротунельпроект", огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря загальною площею 25,3 кв. м), яке належить до комунального майна територіальної громади міста Києва.

Відповідно до рішення Київської міської ради №34/6250 від 22.09.2011р. "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" уповноважено виступати орендодавцями майна територіальної громади міста Києва:

- Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - щодо цілісних майнових комплексів комунальних підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);

- районні в місті Києві державні адміністрації - щодо майна, яке передане їм в управління;

- комунальні підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке закріплено за ними на праві господарського відання або оперативного управління.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є комунальним підприємством, а площа об'єкту оренди за укладеним між сторонами Договором оренди становить 25,3 кв. м.

Наказом Головного управління Комунальної власності м. Києва №98 від 23.04.2003р. (том справи - 1, аркуші справи - 66-69) спірне нерухоме майно закріплено за позивачем на праві повного господарського відання.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Окрім того, передання позивачем частини переходу станції метро "Дорогожичі" в оренду відповідачу було погоджено рішенням Київської міської ради №148/1982 від 22.08.2007р. "Про продовження термінів дії договорів оренди, надання дозволів на укладання договорів суборенди та встановлення пільгових орендних ставок" (том справи - 1, аркуші справи - 116-120).

Втрата чинності методики розрахунку орендної плати не може свідчити про автоматичну зміну розміру орендних платежів, оскільки нормами чинного законодавства України передбачено окремий порядок зміни розміру орендної плати.

Відносно посилання відповідача на те, що він має бути звільнений від сплати орендних платежів згідно ч.6 ст. 762 Цивільного кодексу України, оскільки у спірному періоді у відповідача була відсутня можливість здійснювати користування об'єктом оренди, судом було встановлено наступне.

Дійсно, відповідно до положень ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Натомість відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що відповідач у спірному періоді з квітня по жовтень 2015р. не міг використовувати об'єкт оренди з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок відключення відповідача від електропостачання. Доказів відключення світла на об'єкті оренди суду не надано.

Колегією суддів враховано надані відповідачем до апеляційної скарги копії договору на користування електричною енергією №58611 від 01.03.2011р., додаткової угоди №9 до цього договору та листів позивача від 20.11.2014р. №15/6-2231, від 26.02.2015р. №15/6-544 (том справи - 1, аркуші справи - 121-127). Однак предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за іншим договором, а саме Договором оренди №182-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008р.

В наданих відповідачем копіях листів позивач повідомляв його про припинення раніше укладених договорів на користування електричною енергією та зазначав про необхідність укладення нових договорів у разі наявності у відповідача правових підстав для подальшого отримання послуг на користування електроенергією.

Тобто, надані відповідачем документи фактично не відносяться до предмету доказування у межах вирішення спору по даній справі, оскільки стосуються інших договірних правовідносин між сторін.

Окрім того, в порушення вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не обґрунтовано неможливість подання вищезгаданих документів місцевому господарському суду, а тому ці документи не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до розгляду.

Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у відповідача існував обов'язок по сплаті на користь позивача орендних платежів, але відповідні кошти відповідачем не сплачувалися, внаслідок чого виникла заборгованість, яка на час вирішення спору місцевим господарським судом становила 104 012,64 грн.

Доказів наявності правових підстав для звільнення відповідача від сплати орендних платежів чи їх відстрочення та/або доказів повної чи часткової сплати боргу суду не надано, у зв'язку з чим колегія суддів вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 104 012,64 грн. основного боргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6.2 Договору оренди за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені та 3% річних є правомірним.

За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 13 513,18 грн. пені та 752,79 грн. 3% річних.

За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 746,10 грн. 3% річних, оскільки позивачем було невірно визначено період прострочення за квітень та жовтень 2015 року.

Відносно вимоги про стягнення з відповідача пені, судом було встановлено наступне.

У разі, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача пені, позивач посилався на п.6.2 Договору оренди.

Однак, як уже зазначалося вище, дія Договору оренди була продовжена лише до 31.03.2012р., що знайшло своє відображення в Додатковій угоді №327 від 28.09.2011р.

Доказів, які б свідчили про продовження дії Договору оренди на більш пізніший строк, зокрема, на 2015 рік, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано. До того ж, зміст Договору оренди не передбачає розповсюдження його умов стосовно відповідальності сторін після припинення строку його дії.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку відсутні правові підстави для застосування до порушення, яке виникло після припинення дії Договору оренди його умов, щодо відповідальності за несвоєчасне внесення орендних платежів у вигляді нарахування пені, у зв'язку з чим в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Відносно вимог про визнання недійсними окремих пунктів укладеного між сторонами Договору оренди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Як уже зазначалося вище, Договір оренди припинив свою дію ще 31.03.2012р.

Однак жодних заперечень щодо дійсності (відповідності вимогам законодавства) умов Договору оренди під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем не заявлялося.

Відповідач також не був позбавлений можливості звернутися з позовом про визнання Договору оренди недійсним, але не зробив цього.

Тобто, обставини, про які зазначає відповідач в своїй апеляційній скарзі відносно недійсності Договору оренди, не наводилися ним під час вирішення справи місцевим господарським судом. Жодного обґрунтування з цього приводу апеляційна скарга не містить.

Загалом доводи апеляційної скарги відносно недійсності наведених відповідачем положень п.п.3.3, 3.7, 4.9, 4.14, 5.2, 6.7, 8.1, 9.5-9.7 Договору оренди зводяться до того, що на думку відповідача позивач встановив у вказаному правочині своє право на: самостійне припинення дії договору та самостійне звернення з цією метою до суду без належного волевиявлення Київської міської ради; обмеження та зміну розміру орендної плати, яка може бути встановлена Київською міською радою без належного волевиявлення останньої.

Однак при цьому поза увагою відповідача залишилося те, що Договір оренди було укладено на підставі рішення Київської міської ради від 22.08.2007р. №148/1982, яким надано дозвіл на продовження термінів дії договорів оренди, надано дозволи на встановлення пільгових орендних ставок.

Доказів невідповідності Договору оренди Типовому договору про оренду майна територіальної громади міста Києва суду не надано.

Розміри орендної ставки розраховувалися з урахуванням вартості об'єкту оренди за експертною оцінкою, про що прямо вказувалося в розрахунку місячної плати за договором (том справи - 1, аркуш справи - 12).

Пізніше розмір орендної плати коригувався, про що за погодженням як позивача, так і відповідача було укладено додаткові угоди до Договору оренди і орендна плата вносилася відповідачем без будь-яких зауважень чи заперечень щодо її розміру до спірного періоду (квітень-жовтень 2015 року) (том справи - 1, аркуші справи - 14, 16, 17).

Окрім того, як уже зазначалося вище, об'єкт оренди закріплено за позивачем на праві повного господарського відання, у зв'язку з чим позивач наділений правом володіти, користуватися і розпоряджатися майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. При цьому позивач, як суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав в тому числі і безпосередньо від власника.

Жодних зауважень щодо умов Договору оренди та змін, які були до нього внесені, від Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третьої особи у справі) суду не повідомлено.

При цьому згідно з розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2012р. №2383 «Про затвердження Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» названий Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді. Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови і розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням. Основними завданнями Департаменту є:

1) забезпечення реалізації державної та регіональної політики у сфері приватизації, оренди, використання, відчуження майна комунальної власності територіальної громади міста Києва та акцій (часток, паїв), що належить територіальній громаді міста Києва в статутних капіталах господарських товариств (далі - Майнові права);

2) здійснення в межах своїх повноважень функцій щодо управління майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, Майновими правами та державним майном, акціями (частками, паями), що передані до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

3) організація та проведення приватизації майна, що належить територіальній громаді міста Києва та Майнових прав згідно з програмою приватизації, затвердженою Київською міською радою;

4) здійснення повноважень власника щодо майна, що належить територіальній громаді міста Києва та Майнових прав, які приватизуються та відчужуються згідно з прийнятими Київською міською радою рішеннями;

5) здійснення повноважень орендодавця об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва у порядку, встановленому Київською міською радою;

6) здійснення захисту майнових прав територіальної громади міста Києва в межах своєї компетенції;

7) здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації, відчуження майна, що належить територіальній громаді міста Києва та Майнових прав у випадках, встановлених законодавством, передачі комунального майна в оренду та користування; повернення у власність територіальної громади міста Києва комунального майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з комунальної власності з порушенням законодавства;

Таким чином, в процесі перегляду справи не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги, щодо невідповідності умов укладеного між сторонами Договору оренди, зокрема, його п.п.3.3, 3.7, 4.9, 4.14, 5.2, 6.7, 8.1, 9.5-9.7, вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим правові підстави для визнання вказаних пунктів договору недійсними у суду відсутні.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав доказів, які б спростували висновки місцевого господарського суду та свідчили про прийняття неправильного рішення у даній справі.

Загалом відносно доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Однак за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №910/32766/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/32766/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

Є.Ю. Пономаренко