Постанова № 58873006, 06.07.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2016 року Справа № 904/1743/16 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Крицькій Я.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.03.2016 року

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс "Еко" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2016 року у справі № 904/1743/16

за позовом Фермерського господарства "Світязь М", с. Веселе Криворізького району Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс "Еко", м. Синельникове Дніпропетровської області

про стягнення 524 144, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Світязь М" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс "Еко" про стягнення з останнього на свою користь заборгованості у розмірі 524 144, 00 грн. за договором зберігання № 1 від 12.07.2015 року.

Позовні вимоги наведені з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, яка надійшла до господарського суду 18.05.2016 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2016 року у справі № 904/1743/16 (суддя Золотарьова Я.С.) позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс "Еко" на користь Фермерського господарства "Світязь М" суму боргу у розмірі 524 144, 00 грн. та суму судового збору у розмірі 7 862, 16 грн.; вирішено повернути Фермерському господарству "Світязь М" з Державного бюджету України 176, 16 грн. - суму надмірно сплаченого судового збору.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин невиконання відповідачем свого зобов'язання за укладеним між позивачем та відповідачем договором зберігання № 1 від 12.07.2015 року щодо повного повернення позивачу отриманої від нього на зберігання сільськогосподарської продукції пшениці врожаю 2015 року, як і відшкодування вартості пшениці; наявності гарантійного листа відповідача №12/12-1 від 12.12.2015 року, яким відповідач підтвердив наявну заборгованість за пшеницю за договором у кількості 150 тонн та гарантував оплату заборгованості у строк до 28.02.2016 року в повному розмірі за цінами, сформованими Торгово-промисловою палатою станом на момент здійснення розрахунків. Вартість не повернутої відповідачем пшениці у кількості 127, 840 тонн, розрахована за середньоринковими цінами - 4 100, 00 грн./тонна, визначеними Криворізьким представництвом Дніпропетровської торгово-промислової палати станом на 23.02.2016 року; для розрахунку заборгованості взято ціни, встановлені на м'яку пшеницю 5-6 класу, тобто найнижчого класу за показниками якості.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс "Еко" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті зазначеного рішення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, відповідач просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на ті обставини, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору на 15 днів для подання відповідачем додаткових пояснень та розрахунків, а у прийнятому судовому рішенні не навів правового обґрунтування відмови у задоволенні поданих апелянтом клопотань та правової оцінки наданих апелянтом доказів та доводів. Відповідач зазначає, що у відповідності до умов спірного договору (п.п. 1.3., 2.2.5.) ним прийняте на себе зобовязання повернути позивачу продукцію у порядку та на умовах, передбачених договором, або провести розрахунок у разі її реалізації. Однак, позивач не надає доказів реалізації зерна відповідачем та не вимагає повернення йому зерна, яке передане на зберігання. На думку відповідача, лише у випадку отримання від відповідача відмови у поверненні зерна та підтвердження факту використання останнім цього зерна на свій розсуд (у своїй господарській діяльності) у позивача з'явилось би право вимоги грошової компенсації. Відповідач вважає, що строк розрахунків та порядок ціноутворення є суттєвими умовами договору, а тому зміна цих умов має бути вчинена сторонами у письмовій формі шляхом укладення відповідної двосторонньої угоди. Виходячи з наведеного, за твердженням відповідача, гарантійний лист № 12/12-1 від 12.12.2015 року, який прийняв до уваги суд в якості обґрунтування обовязку апелянта оплатити грошові кошти за зерно, не є угодою про зміну суттєвих умов договору, а лише офертою щодо змін до договору; лише у разі акцептування гарантійного листа позивачем та наявності у справі відповідних доказів такого акцепту відповідач вважався б таким, що прийняв на себе зобов'язання сплатити кошти у порядку, передбаченому гарантійним листом. Відповідач посилається і на ті обставини, що передача зерна пшениці відбулася не у зерносховищі за адресою, вказаною у договорі, а у с. Веселе Криворізького району Дніпропетровської області, на що погодився позивач. Оскільки порушення зобовязання щодо передачі товару у належному місці допущено обома сторонами, за доводами відповідача, позивач також несе відповідальність за настання несприятливих наслідків, які повязані з цим порушенням. Відповідач зазначає, що гарантійним листом він повідомив, що зерно, яке було передане йому на зберігання, не знаходиться у володінні відповідача у звязку з умисними діями третьої особи, які були вчинені нею без відома керівництва відповідача. Умисні дії посадових осіб відповідача, які містять в собі ознаки кримінального правопорушення, на думку відповідача, є форс-мажором, тобто обставинами непереборної сили, які звільняють апелянта від відповідальності за неможливість виконання зобовязання. Також, відповідач звертає увагу на ті обставини, що в матеріалах справи немає жодного належного доказу, який би підтверджував, що сторони узгодили клас пшениці, яка була передана на зберігання за договором. Проте, необхідність з'ясування класу пшениці, переданої на зберігання, відповідач вважає суттєвою обставиною, яка впливає на визначення ціни позову та має бути підтверджена належними доказами. Такими доказами, за доводами відповідача, може бути договірна документація, сертифікат якості зерна, висновок експерта. Однак, місцевий господарський суд, приймаючи до уваги правову позицію позивача, який просить стягнути середню вартість зерна найнижчого класу, попередньо не встановивши його дійсну якість або клас, допустив обґрунтування свого рішення на підставі припущення, а не встановленого факту.

Відповідач явку повноважного представника у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, не забезпечив. Про дату, час та місце проведення судових засідань з розгляду апеляційної скарги відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 140, 147, т. 1).

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що його доводи, викладені у позовній заяві, підтверджені належними доказами, тоді як доводи, на які посилається відповідач, нічим не підтверджені. Позивач не погоджується, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права у звязку з відхиленням клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи терміном на 15 днів у звязку з необхідністю надання додаткових пояснень. Так, позивач зазначає, що у перше судове засідання відповідач не з'явився, у другому судовому засіданні відповідач подав відзив на позов та заявив клопотання про продовження строку розгляду спору, у третьому судовому засіданні відповідач надав письмові пояснення без жодних доказів. У звязку з наведеним позивач вважає, що у відповідача було достатньо часу для надання доказів і пояснень. Стосовно посилання відповідача щодо настання форс-мажорних обставин, на думку позивача, такі обставини не доведені відповідачем належними доказами; відповідач не повідомляв позивача у встановлений договором строк про настання форс-мажорних обставин, не надавав підтверджень від компетентних органів про вчинення посадовими особами умисних дій, які містять в собі ознаки кримінального правопорушення, тоді як гарантійний лист датований 12.12.2015 року. Не надано відповідачем до суду і доказів порушення кримінальної справи щодо третіх осіб, причетних до викрадення зерна пшениці. Щодо вимоги про повернення саме грошових коштів, а не пшениці в натурі, позивач зазначає, що вимога позивача про повернення грошових коштів за пшеницю не суперечить ні умовам договору, ні законодавству; у звязку з наявністю у позивача інформації, що пшениця, яка передана на зберігання, реалізована, позивачем і була подана до відповідача вимога про проведення розрахунків за пшеницю; гарантійним листом відповідач підтвердив наявність заборгованості за пшеницю, передану на зберігання, та гарантував оплату, частину пшениці відповідач повернув в натурі; якщо б у відповідача був намір повернути зерно, то позивач готовий був би його прийняти. Позивач не погоджується з доводами відповідача про передачу йому на зберігання неякісної пшениці, оскільки актом приймання-передачі відповідач засвідчив, що претензій до якості пшениці не має, зерно передано належної якості. Окрім цього, позивач зазначає, що питання щодо якості пшениці відповідач порушив лише під час судового розгляду. Відносно порушення сторонами зобовязання щодо передачі товару у належному місці виконання зобовязання позивач вважає, що зміна місця приймання-передачі продукції є узгодженою сторонами в момент виконання договору, також, умовами договору передбачено здійснення поставки продукції на умовах франко-склад (продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки в момент, коли надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства; тобто покупець несе ризики і витрати у звязку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 06.07.2016 року.

У судовому засіданні 06.07.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2015 року Фермерське господарство "Світязь М" (поклажодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс "Еко" (зберігач) уклали договір зберігання № 1 (далі Договір), за умовами якого (п. 1.1.) поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання сільськогосподарську продукцію: пшеницю у кількості 150 тонн врожаю 2015 року (а.с. 7-8, т. 1).

Відповідно до п. 2.2.1. Договору зберігання здійснюється у зерносховищі за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Бородича 7А.

Пунктом 2.1.4. Договору сторони узгодили, що зберігач на виконання зобов'язань з приймання продукції зобов'язаний гарантувати приймання продукції у кількості 150 тонн з автотранспорту у зерносховище зберігача.

Підтвердженням кількості продукції є узгоджений сторонами даного Договору акт приймання-передачі (п. 2.2.2. Договору).

Датою відвантаження продукції сторони погодили вважати дату акта приймання-передачі (п. 2.3.2. Договору).

15.07.2015 року позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання пшеницю врожаю 2015 року у кількості 150 тонн, про що сторонами було підписано відповідний акт. У акті приймання-передачі від 15.07.2015 року зазначено, зокрема, що зберігач претензій щодо якості не має; поклажодавець здав 150 тонн пшениці належної якості (а.с. 9, т. 1).

Зазначений акт приймання-передачі підписано директором позивача та директором відповідача, скріплено печатками поклажодавця та зберігача.

Відповідно до п. 1.3. Договору зберігач зобов'язується повернути поклажодавцю продукцію в порядку та на умовах даного Договору або здійснити розрахунок у грошовому вираженні у випадку реалізації її у порядку та на умовах даного Договору.

Пунктом 3.2.2. Договору встановлено, що за погодженням з поклажодавцем зберігач може використовувати продукцію, що знаходиться на зберіганні, для господарських потреб або реалізувати її покупцям.

Зберігач зобов'язується забезпечити повне повернення продукції, що надійшла на зберігання, та відвантажити її за першою письмовою вимогою поклажодавця або у випадку її використання відшкодувати її вартість у грошовому вираженні (п. 2.2.5 Договору).

Також, відповідно до п. 3.1.3. Договору зобовязанням зберігача є забезпечення повного повернення продукції, що надійшла на зберігання, та відвантаження за першою вимогою поклажодавця у відповідності з умовами відвантаження продукції.

Згідно з п. 4.2. Договору розрахунок за використану, реалізовану продукцію, яка була передана на зберігання згідно накладної, зберігач здійснює у грошовому вираженні за середньоринковими цінами, які склались на день вимоги поклажодавця.

05.12.2015 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою, якою просив відповідача провести з ним до 15.12.2015 року розрахунки за реалізовану без відома та згоди позивача пшеницю у кількості 150 тонн (а.с. 12, т. 1). У цій вимозі зазначено, що позивачу стало відомо про реалізацію відповідачем спірної пшениці стороннім особам без згоди на те позивача.

12.12.2015 року відповідач у відповідь на вимогу позивача надіслав останньому гарантійний лист № 12/12-1, яким підтвердив, що пшениця відповідачем отримана та реалізована, підтвердив наявну заборгованість за пшеницю врожаю 2015 у кількості 150 тонн за договором зберігання № 1 від 12.07.2015 року та гарантував оплату заборгованості у строк до 28.02.2016 року в повному розмірі за цінами, сформованими Торгово-промисловою палатою станом на момент здійснення розрахунків (а.с. 13, т. 1). Цей лист підписаний повноважною особою відповідача директором ОСОБА_2

В подальшому, за актами зняття з відповідального зберігання від 23.12.2015 року та від 15.02.2016 року відповідач повернув, а позивач прийняв частину пшениці врожаю 2015 року з відповідального зберігання у загальній кількості 22,160 тонн., а саме: за актом від 23.12.2015 року повернуто 15, 160 тонн пшениці; за актом від 15.02.2016 року повернуто 7, 00 тонн пшениці (а.с. 10-11, т. 1).

Зазначені акти зняття з відповідального зберігання підписані з боку поклажодавця та зберігача їх директорами, скріплені печатками поклажодавця та зберігача.

Отже, у зв'язку з частковим повернення відповідачем продукції на зберіганні у відповідача залишилось 127, 840 тонн пшениці врожаю 2015 року.

За інформацією Криворізького представництва Дніпропетровської торгово-промислової палати (лист від 13.05.2016 року № 123/14-12), наданою на запит голови Фермерського господарства "Світязь М", рівень закупівельних цін на ринку України на сільгосппродукцію станом на 23.02.2016 року становить: пшениця 5-6 кл., 3 850, 00 4 350, 00 грн./тонна (а.с. 98, т. 1).

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем за укладеним ними спірним Договором, є правовідносинами зберігання.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

Згідно зі статтею 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).

За приписами ст. 944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Відповідно до частин першої та другої статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953 ЦК України).

Статтею 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (ч. 1 ст. 951 ЦК України).

Матеріали справи не містять доказів, що відповідач є професійним зберігачем та на нього поширюються положення параграфу 2 глави 66 Цивільного кодексу України та Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Оскільки у спірних відносинах відповідач за відсутності згоди позивача, як це передбачено п. 3.2.2. Договору, здійснив реалізацію спірної продукції (за виключенням повернутої), переданої позивачем на зберігання відповідачу, і цю обставину (обставину реалізації) підтверджує директор відповідача гарантійним листом, у позивача виникло право отримати розрахунок за спірну продукцію у неповернутій її кількості у грошовому вираженні (п. 4.2 Договору).

Доказів наявності спірної продукції у відповідній кількості в натурі відповідач не надав, тоді як з матеріалів справи вбачається протилежне (гарантійний лист №12/12-1 від 12.12.2015 року).

Як встановлено вище, позивач звертався до відповідача з вимогою про відшкодування вартості переданої на зберігання продукції пшениці врожаю 2015 року.

Гарантійним листом № 12/12-1 від 12.12.2015 року відповідач гарантував оплату заборгованості у строк до 28.02.2016 року в повному розмірі за цінами, сформованими Торгово-промисловою палатою станом на момент здійснення розрахунків.

Доказів здійснення розрахунків між сторонами у грошовому вираженні у звязку з реалізацією відповідачем переданої йому позивачем на зберігання продукції у кількості, що не повернута позивачу, матеріали справи не містять.

Позивачем з урахуванням його заяви про зменшення позовних вимог розрахована вартість неповернутої продукції виходячи із середньоринкової вартості на ринку України пшениці 5-6 класу за даними Криворізького представництва Дніпропетровської торгово-промислової палати станом на 23.02.2016 року (3 850+4 350: 2 = 4 100, 00 грн./тонна х 127, 840 тонн = 524 144, 00 грн.). Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують клас пшениці, яку було передано на зберігання відповідачу, для розрахунку заборгованості позивачем взято ціни, встановлені на м'яку пшеницю 5-6 класу, тобто найнижчого за показниками якості класу (п. 4.1. Розділу 4 Національного стандарту України "Пшениця. Технічні умови. ДСТУ 3768:2010").

Виходячи з наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення заявлених позовних вимог з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, що надійшла до місцевого господарського суду 18.05.2016 року.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача, що гарантійний лист № 12/12-1 від 12.12.2015 року є лише офертою та не змінює умови Договору.

За приписами частини першої статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (правочини між юридичними особами).

Відповідно до частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписами частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідач самостійно та свідомо взяв на себе зобовязання щодо здійснення розрахунку за спірну продукцію за ціною, сформованою торгово-промисловою палатою на момент здійснення розрахунків з урахуванням середньоринкових цін, сформованих торгово-промисловою палатою на момент здійснення розрахунків. Позивач прийняв до виконання запропоновані відповідачем умови щодо розрахунку, що підтверджується його подальшими діями, в тому числі і заявленими з урахуванням поданих уточнень вимогами позивача, що розглядаються у даній справі. Доказів непогодження позивачем з запропонованими відповідачем умовами щодо розрахунку матеріали справи не містять. При цьому оспорювання зобовязань, які відповідач самостійно взяв на себе, свідчать про його недобросовісну поведінку у спірних правовідносинах.

Окрім цього, відповідач, як особа, що порушила зобовязання з повернення спірної продукції на вимогу позивача, визначивши відповідно до власного волевиявлення умови розрахунку з позивачем та довівши їх гарантійним листом до позивача, не направив позивачу проект додаткової угоди про внесення відповідних змін до Договору, тоді як позивач, прийнявши пропозицію відповідача, фактично досягнувши з відповідачем згоди щодо зміни порядку розрахунків та з урахуванням фактичних обставин, що склалися, обрав ефективний, справедливий та належний спосіб захисту свого порушеного права, врахувавши відповідну пропозицію відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів реалізації відповідачем спірної продукції та відсутності доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення продукції в натурі.

Позивач у вимозі до відповідача про здійснення грошового розрахунку за спірну продукцію вказав на наявність у нього інформації про реалізацію цієї продукції. У своєму гарантійному листі відповідач підтвердив дані про реалізацію продукції та зобовязався розрахуватися за продукцію у певний строк та на певних умовах. За таких обставин, підстави для звернення до відповідача з вимогою про повернення спірної продукції в натурі у позивача були відсутні.

Як встановлено вище, доказів наявності у відповідача спірної продукції у неповернутій позивачу кількості матеріали справи не містять, такі докази, з обґрунтуванням причин їх неподання до суду першої інстанції, не були подані відповідачем і до суду апеляційної інстанції. Обов'язок доказування у даному випадку наявності у відповідача вказаної продукції та можливості повернення цієї продукції позивачу, покладається саме на відповідача.

Незалежно від місця виконання зобовязання за Договором, на зміну якого посилається відповідач у апеляційній скарзі, з відповідача не знімається обовязок щодо збереження переданого на зберігання майна у схоронності.

У відповідності до п. 2.2.3. Договору, якщо зміна умов зберігання необхідна для усунення небезпеки втрати, нестачі або псування продукції, зберігач вправі змінити спосіб, місце та інші умови зберігання без погодження з поклажодавцем. До обовязків зберігача віднесено вжиття всіх заходів для забезпечення кількісного та якісного збереження продукції з використанням для цих цілей усіх видів заходів (очищення, підробітка, а також протипожежні, санітарні, охоронні та інші заходи) (п. 3.1.2. Договору).

Відносно посилання відповідача як на підставу звільнення його від відповідальності на обставини форс-мажору обставини наявності протиправних дій третіх осіб, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За приписами чинного законодавства обставини непереборної сили (форс-мажору) підлягають доказуванню на загальних підставах.

За умовами Договору (п. 5.1.) зберігач несе майнову відповідальність перед покажодавцем за якість та кількість прийнятої на відповідальне зберігання продукції, за ризики випадкової загибелі та пошкодження продукції, а також втрату чи нестачу продукції в період зберігання та зобовязується приймати всі заходи, передбачені технологією зберігання для попередження зниження якості продукції.

Сторона, для якої є неможливим виконання зобов'язань у звязку з форс-мажорними обставинами, переліченими у п. 7.1 Договору, зобовязана терміново, не пізніше 20 днів з моменту їх настання та припинення, у письмовій формі повідомити іншу сторону. Факти, викладені у повідомленні, повинні бути підтверджені торгово-промисловою палатою чи іншим компетентним органом відповідної сторони (п. 7.3. Договору).

Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищеперелічену обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобовязань по даному Договору (п. 7.4. Договору).

Жодних доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин відповідач не надав, не надані відповідні докази щодо виникнення таких форс-мажорних обставин і до суду.

У випадку наявності в діях особи ознак кримінального правопорушення, вказані обставини встановлюються відповідними правоохоронними органами.

Відносно неузгодження сторонами класу пшениці, яка була передана на зберігання, апеляційний господарський суд зазначає, що наслідки не визначення такого показнику покладаються в однаковій мірі як на позивача, так і на відповідача. Визначити клас переданої позивачем відповідачу пшениці, враховуючи відсутність останньої у наявності, суд не вбачає за можливе, однак при таких обставинах є обґрунтованим прийняття для розрахунку вартості пшениці найнижчої якості.

Щодо посилання відповідача про передачу йому на зберігання продукції неналежної якості апеляційний господарський суд зазначає, що вказане спростовується змістом акту-приймання передачі пшениці на зберігання, підписавши який відповідач підтвердив, що пшениця є належної якості та претензій щодо якості пшениці відповідач не має. Акт приймання-передачі пшениці на зберігання не містить жодних застережень про те, що передана на зберігання пшениця є нестандартним/неконденційним зерном.

Окрім того, як зазначено вище, за фактичної відсутності переданої на зберігання пшениці встановити її якість на час вирішення даної справи є неможливим.

Приймаючи пшеницю на зберігання без визначення її якості відповідач мав усвідомлювати свої ризики у разі виникнення судового спору щодо її повернення чи відшкодування вартості.

Також, апеляційний господарський суд не вбачає порушень норм процесуального законодавства судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення у звязку з відмовою у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи з огляду на ті обставини, що як продовження строку розгляду справи, так і відкладення розгляду справи є правом, а не обовязком суду; судом у справі було проведено три судових засідання, до яких відповідач не надав жодних доказів в підтвердження доводів, на які посилається, так само як і не навів обґрунтування неможливості/утруднення надання таких доказів.

Враховуючи доведеність порушення відповідачем своїх зобовязань за Договором, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача наведену у резолютивній частині рішення суду вартість переданої на зберігання продукції, яку відповідач не повернув, і такий висновок суду узгоджується з приписами ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства, і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, визначена місцевим господарським судом виходячи із засад справедливості та співрозмірності відповідальності сторони за неналежну поведінку. При цьому апеляційний господарський суд приймає до уваги, що явні порушення відповідачем договірних умов та правил добросовісної господарської практики створили перешкоди в роботі позивача, позбавили його майна, спричинили тривалу невизначеність у його господарській діяльності.

При прийнятті рішення місцевим господарським судом ретельно оцінені всі обставини справи у їх сукупності. При визначенні розміру заборгованості суд правомірно оцінював поведінку відповідача, надані ним позивачу гарантії та середньоринкові ціни на спірну продукцію, визначені торгово-промисловою палатою; відтак, розмір заборгованості, який підлягає стягненню, є таким, що достовірно, співрозмірно та справедливо встановлений судом.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс "Еко" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2016 року у справі № 904/1743/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2016 року у справі № 904/1743/16 залишити без змін.

Повна постанова складена 11.07.2016 року.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко