Рішення № 58864627, 04.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3479/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/850/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання- Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 вересня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», третя особа публічне акціонерне товариство «Креді ОСОБА_4»

про стягнення сум страхового відшкодування,

в с т а н о в и л а :

18 травня 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 травня 2014 року між ним, ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» та ПАТ «Креді ОСОБА_4» був укладений договір № ТП135194Га/14д добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», згідно якого ним був застрахований автомобіль «Toyota Rav4», реєстраційний номер АН 77751А, 2013 року випуску.

Згідно п. п. 8, 9 Договору, страхова сума становить 400 000 грн., страховий платіж встановлений в розмірі 17480 грн.

07 вересня 2014 року ОСОБА_5, який мав право керувати транспортним засобом, виявив зникнення автомобіля на вул. Харківська, 3/2 в м. Суми і того ж дня подав заяву до правоохоронних органів з приводу викрадення автомобіля, що підтверджується довідкою слідчого відділу Сумського міського відділу УМВС України в Сумській області про те, що повідомлення ОСОБА_5 зареєстроване в ЖЕО за № 23533 07 вересня 2014 року, за даним фактом 07 вересня 2014 року відкрите кримінальне провадження № 12014200440004890 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.

Згідно п. 20.2.1 Договору добровільного страхування, до страхових ризиків відноситься, зокрема, викрадення - незаконне заволодіння транспортним засобом під час його знаходження в будь-якому місці та в будь-який час.

На наступний день 08 вересня 2014 року ОСОБА_5 повідомив страховика АТ «СК «АХА Страхування» через контакт - центр про настання страхового випадку.

22 вересня 2014 року страховику було надано 2 комплекти ключів запалювання до автомобіля та письмову заяву про виплату страхового відшкодування.

Відповідач листом від 10 грудня 2014 року №10705/26цв повідомив про відсутність правових підстав для визнання події страховим випадком, що вважає необгрунтованим, оскільки однією із підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування страховик зазначає, що на дату настання події 07 вересня 2014 року договір не діяв у звязку з тим, що страхувальником було прострочене внесення другого та третього страхових платежів.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 16 травня 2014 року до Договору, страхова премія у розмірі 17 480 гривень сплачується: 1-й платіж 5827 гривень - у строк до 16 травня 2014 року; 2-й платіж 5827 гривень - у строк до 16 червня 2014 року; 3-й платіж 5826 гривень - у строк до 16 липня 2014 року. Другий та третій страхові платежі ним були внесені в інші строки, ніж передбачено додатковою угодою, відповідно, 15 липня та 08 вересня 2014 року.

Посилався на п. п. 27.1.3, 27,4 договору. згідно яких його дія припиняється за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені Договором строки; у разі дострокового припинення дії Договору за вимогою Страховика Страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі за річний період дії Договору з вирахуванням фактичних сум страхового відшкодування, які були виплачені за цим Договором. Якщо вимога Страховика обумовлена невиконанням Страхувальником умов Договору, то Страховик повертає страхувальнику страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних сум страхового відшкодування, які були виплачені за Договором.

Вважав, що достроковому припиненню дії Договору має передувати вимога Страховика, проте після настання строків сплати другого та третього платежів 16 червня та 16 липня 2014 року від Страховика вимог про дострокове припинення дії Договору не надходило, не було повернуто повністю або частину сплачених ним страхових платежів, що свідчить про те, що Договір страхування був чинним та діяв на момент настання страхового випадку 7 вересня 2014 року.

Позиція відповідача, викладена у листі від 10 грудня 2014 року, на думку позивача, свідчить про намір ухилитися від сплати страхового відшкодування, привласнивши страховий платіж в розмірі 17480 грн., а відмова у виплаті страхового відшкодування з причини начебто припинення дії Договору на момент настання страхової події є безпідставною.

Доказом продовження виконання умов договору обома сторонами після настання страхової події вважає підписання акту прийому-передачі, згідно якого страхувальник передав страховику 2 комплекти ключів від замку запалювання.

Іншу підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування - несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку, також вважає незаконною, посилаючись на п. п. 26.5.4, 23.1.3, 24.1.1, 24.1.1.1договору, згідно яких страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник несвоєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку без поважних на це причин або створював страховикові перешкоди у визначенні обставин страхового випадку та розміру збитків (своєчасно не надав пошкоджений транспортний засіб для огляду, не повідомив дійсні обставини страхового випадку та інше); в разі настання передбаченої у п. 20.2 Договору події, страхувальник зобов'язаний протягом трьох робочих днів з моменту настання події сповістити про це страховика шляхом надання повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку; для підтвердження настання страхового випадку та визначення розміру завданих збитків Страхувальник зобовязаний надати Страховику наступну інформацію та/або документи: повідомлення про подію; повідомлення про подію надається страхувальником шляхом телефонного звернення до контакт-центру Страховика.

У листі відповідача від 10 грудня 2014 року зазначено, що 08 вересня 2014 року ОСОБА_5О повідомив страховика через контакт-центр про настання заявленого випадку, тобто його як страховика було повідомлено про подію вчасно - на наступний день після її настання, у відповідності до умов Договору в межах триденного строку, проте відповідач зазначає, що письмові повідомлення про викрадення застрахованого автомобіля та зникнення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Страховику були надані лише 22 вересня 2014 року, та вважає, що він порушив обов'язки, передбачені п. п. 22.2.3, 24.1.1.5 Договору, згідно якого для підтвердження настання страхового випадку страхувальник зобовязаний надати письмове повідомлення про подію за формою, визначеною страховиком, протягом 3-х робочих днів (незалежно від фіксації повідомлення через контакт-центр Страховика, у телефонному режимі) виключно у випадках викрадення застрахованого транспортного засобу, тобто даним пунктом передбачена лише вимога щодо підтвердження настання страхового випадку, а не повідомлення про нього.

При цьому позивач посилається на п. 26.5.4 Договору, за яким підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення, та вважає, що несвоєчасність надання письмового підтвердження (п. 24.1.1.5) не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (п. 26.5.4).

Згідно п. 23.1.11 Договору, страхувальник зобовязаний у випадку викрадення транспортного засобу в день подання Страховику письмового повідомлення про настання події, передати представнику Страховика основний та додатковий комплекти ключів до замку запалювання транспортного засобу, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню, пристрої дистанційного управління системою для запобігання викраденню, а також документи, які надають право на управління застрахованим транспортним засобом (в тому числі, але не виключно: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довіреність (у випадку її наявності), тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист службового автомобіля), або довідку про їх вилучення органами МВС.

Позивач зазначає, що для виконання даного пункту та пункту 24.1.1.5 Договору необхідно було надати страховику додатковий комплект ключів запалювання, які знаходилися у нього за місцем його реєстрації в місті Єнакієве Донецької області, яке з квітня 2014 року знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції. З цієї поважної причини, що вплинула на своєчасність надання письмового підтвердження про настання страхового випадку, комплект ключа вдалося привезти лише 21 вересня 2014 року. Письмова заява та ключі були надані в понеділок 22 вересня 2014 року. В будь-якому разі Страховика було повідомлено належним чином, в звязку з чим застосування ним пункту 26.5.4 Договору для відмови у виплаті страхового відшкодування є безпідставним.

Іншою підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є начебто неподання страхувальником основного та додаткового комплектів ключів до замку запалювання транспортного засобу, ключів механічного пристрою для запобігання викраденню та документів на право управління застрахованим транспортним засобом, проте, згідно акту прийому-передачі від 22 вересня 2014 року страхувальником було передано страховику 2 комплекти ключів від замку запалювання.

Щодо ненадання документів на право управління застрахованим транспортним засобом, страховику було повідомлено, що вони були втрачені 08 вересня 2014 року.

Посилається на статтю 617 ЦК України, згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, і вважає, що втрата документа є тим випадком, у звязку з яким особа звільняється від відповідальності, і в будь-якому разі це не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки в п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 4 від 01 березня 2013 року № 4 розяснено, що з урахуванням змісту ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування», у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише у тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що така подія є страховим випадком.

Оскільки страхова компанія не зазначила доказів такого порушення ним умов договору, що перешкоджало б страховику переконатись в тому, що подія є страховим випадком, висновок про відмову у виплаті страхового відшкодування вважає безпідставним, а ненадання документів чи ключів механічного пристрою для запобігання викраденню не могло перешкодити страховику переконатись в настанні страхового випадку.

Посилається на п. 20.1 Договору, згідно якого страховик бере на себе зобовязання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п. 20.2 цього Договору, носять ознаки ймовірності та випадковості, тобто, страховик зобовязаний виплачувати компенсацію навіть за настання певних подій, які носять ознаки ймовірності.

Згідно із пунктом 20.2.1 Договору, викрадення - це незаконне заволодіння транспортним засобом під час його знаходження в будь-якому місці в будь-який час, шляхом крадіжки (таємного викрадення транспортного засобу (п.20.2.1.2), тобто викрадення є злочином, передбаченим КК України (ст.289), і його факт підтверджується відповідними діями та документами правоохоронних органів, якими за заявою ОСОБА_6 було відкрите кримінальне провадження.

Страховик і без надання документів чи ключів механічного пристрою для запобігання викраденню знав про те, що така подія не те що має ознаки ймовірності, а дійсно мала місце та є конкретним страховим випадком.

Такий випадок, як втрата документів страхувальником, передбачений пунктом 22.2.3 Договору, згідно якого страхувальник зобовязаний письмово протягом двох робочих днів інформувати страховика, зокрема, про втрату ключів чи реєстраційних документів, і, проінформувавши про це страховика 22 вересня 2014 року, страхувальник лише порушив термін інформування (2 робочих дня) з поважних причин, а сам факт втрати документів не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, і договором не передбачена умова щодо часу втрати документів чи ключів - до настання страхового випадку чи після його настання

Розраховуючи ціну позову, позивач посилався на п. 25.5, п. 8.1 розділу 8 Договору, за якими у разі настання страхової події за ризиком «Викрадення» страхове відшкодування виплачується в розмірі страхової суми, за вирахуванням суми знецінення транспортного засобу за період страхування (розділ 11 та пункт 29.10 Договору) та встановленої згідно з розділом 10 Договору франшизи; страхова сума та дійсна вартість транспортного засобу на момент укладання Договору складає 400 000 грн., сума знецінення (розділ 11 та пункт 29.10 Договору) складає 12 602,74 гривень, розмір франшизи = 4 000 гривень.

Розмір страхового відшкодування, згідно позову, складає 400 000 гр. - 12 602,74 гр. - 4000 гр. = 383 397,26 гр.

Відповідно до п. 25.4 Договору, виплата коштів за ризиком «Викрадення» здійснюється за умови порушення кримінальної справи протягом двох місяців після отримання повного пакету документів. Оскільки останньою датою передачі двох комплектів ключів страховику є 22 вересня 2014 року, страховик зобов'язаний був виплатити страхове відшкодування в розмірі 383 397,26 гривень до 22 листопада 2014 року.

Просив на підставі п. 28.1 Договору за період з 22 листопада 2014 року по 15 травня 2015 року за 183 дні стягнути пеню в розмірі 210 484,77 гр.

Посилаючись на ст. 625 ЦК України та на загальний індекс інфляції за грудень 2014 року, січень травень 2015 року - 1,41, зазначав, що сума страхового відшкодування з врахуванням індексу інфляції складає 383 397,26 гр. x 1,41= 540590,13 гр., сума інфляційного збільшення складає 540 590,13 - 383 397,26 = 157192,87 (гр.), а 3 % річних: 383 397,26 гр. х 3% / 365 днів х 183 дні = 5691,3 гривень.

Зазначав, що на підставі частини 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої, у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи послуги), якщо інше не передбачено законодавством, тобто розмір пені складає за один день 383 397,26 гр. х 3% =11 501,91 гривень; всього 11 501,91 гр. х 183 дні = 2 104 849,53 гривень.

Обгрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди положеннями ч.1 ст.23 ЦК України, зазначав, що внаслідок протиправної поведінки відповідача щодо невідшкодування збитків, завданих внаслідок страхового випадку, він переживав, розуміючи, що зазначені у листі-відмові факти є безпідставними; він застрахував свій автомобіль в тому числі і від випадків викрадення, заплатив за страхування велику суму 17480 гр. і не отримав компенсації; через те, що відповідач не розібрався в ситуації та направив йому лист-відмову, в нього погіршилися стосунки зі своєю дружиною, адже в листі було зазначене протилежне тому, що він їй говорив; зазначені дії продовжуються і на сьогодні, а тому його душевні страждання мають триваючий характер.

Оцінив моральну шкоду, заподіяну відповідачем, в 10 000 грн.

Просив стягнути з відповідача на його користь страхове відшкодування в сумі 383,397,26 гр.; пеню відповідно до договору (п.28.1) в розмірі 210 484,77 гр.; інфляційні збитки - 157192,87 гривень; 3% річних в сумі 5691,3 гривень; пеню відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 2 104 849,53 гривень; компенсацію за моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 вересня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 28 жовтня 2015 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 вересня 2015 року було змінене.

Виключено з мотивувальної частини рішення висновки суду щодо підстав відмови у позові.

В іншій частині рішення суду було залишене без зміни (т.ІІ, а.с.24-25).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року рішення апеляційного суду Сумської області від 28 жовтня 2015 року скасоване, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції послався на те, що апеляційний суд при розгляді справи не встановив, чи відрізняється сума страхової виплати від суми, що має отримати вигодонабувач, та не врахував, що вигодонабувача ПАТ «Креді ОСОБА_4» було залучено до участі у справі, однак вимоги про стягнення страхової виплати він не заявив (т.ІІ, а.с. 74-75).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає, зокрема, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що, відповідно до п. 22.2.2 договору, у випадку ненадходження другого та кожного наступного страхового платежу на поточний рахунок страховика упродовж 10 календарних днів з чергової дати сплати страхового платежу, визначеної у розділі 12 договору, договір припиняє дію з 00:00 годин дня, наступного після спливу вищезазначеного 10 денного строку, також договором передбачено, що дія договору припиняється у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки (п.27.1.3), однак договором передбачені і інші умови, які суперечать вищенаведеним, зокрема, в частині припинення дії договору.

П. 14.2 договору встановлено, що датою закінчення дії договору є 16 травня 2015 року; а п. 22.2.15 - страхувальник зобовязаний у випадку, коли період часу від дати укладення договору до дати надходження страхового платежу (першого страхового платежу) на поточний рахунок чи до каси страховика, в т. ч. при простроченні відповідного чергового страхового платежу, коли період часу від дати граничного строку сплати відповідного чергового страхового платежу до дати надходження відповідного страхового платежу перевищує 10 календарних днів, надати страховику транспортний засіб для повторного огляду та складання відповідного акту огляду.

Пункт 22.2. договору є суперечним, оскільки пунктом 22.2.15 договору передбачено продовження договірних відносин навіть після перевищення 10-денного терміну сплати чергового платежу.

Суд не звернув уваги на те, що, відповідно до п. п. 21.1, 21.1.1 договору, у випадку сплати страхового платежу за договором одноразово в розмірі згідно з розділом 9 договору, відповідно до умов, зазначених у розділі 12 договору, договір набуває чинності з дати, вказаної в п. 14.1 договору, але не раніше дати надходження страхового платежу, вказаного у розділі 9 цього договору, на поточний рахунок чи до каси страховика та діє до 24-00 години дня, зазначеного в п. 14.2 договору (до 16 травня 2015 року).

Суд не врахував страховий акт №1.001.14.14778 від 10 грудня 2014 року, в якому відповідач станом на день його складання в графі «строк дії договору» зазначає строк його дії: «з 17 травня 2014 року по 16 травня 2015 року», тобто станом на 10 грудня 2014 року відповідач прийняв всю суму оплати страхового платежу (17480 грн.) та встановив термін дії договору в один рік, який за умовами договору встановлений у випадку повної сплати страхового платежу, а в розділі V страхового акту пунктом 4.2 встановлена відсутність сум несплачених страхових платежів.

Відповідач після настання 7 вересня 2014 року страхової події станом на день складання страхового акту 10 грудня 2014 року погодився та прийняв оплату страхового платежу як належну і продовжував виконувати умови договору, що суд не врахував, не зазначивши в рішенні про вказані обставини та суперечні пункти договору, а тому є необґрунтованими висновки суду про те, що договір припинив дію, без врахування його дій та доказів про те, що відповідач виконував усі умови діючого договору після повідомлення про страхову подію: прийняв повідомлення, збирав та перевіряв інформацію, склав страховий акт.

Вважає безпідставними висновки суду про відсутність у нього перешкод для проведення оплати 15 липня 2014 року, з посиланням на те, що він прибув до м. Суми у вересні 2014 року, без врахування положень ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», згідно якої протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобовязань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, який суд як доказ не врахував.

Перебування його в м. Єнакієве Донецької області до вересня 2014 року не означає, що в нього була можливість здійснити сплату платежу 15 липня 2014 року, оскільки він виїхав із зони проведення АТО лише у вересні місяці, раніше зробити це не було можливості через постійні обстріли та загрозу життю.

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу з мотивів, в ній викладених, представника відповідача, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду не відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова позивачу у виплаті страхового відшкодування є правомірною, оскільки у звязку з простроченням ним сплати чергового платежу за договором страхування, договір страхування припинив свою дію на підставі п. 21.2.2, а тому відсутні підстави для стягнення страхового відшкодування в сумі 383397,26 грн. та інших спірних сум, вимоги про стягнення яких мають похідний характер, оскільки можуть бути стягнені у випадку порушення страховиком зобовязання.

Суд також зазначив, що перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача після припинення дії договору може стати підставою для предявлення нового позову про стягнення цієї суми з інших правових підстав, та послався на відсутність правових підстав для стягнення неустойки згідно Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідальність за порушення страховиком зобовязання передбачена п. 28.1 Договору.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 16 травня 2014 року між ОСОБА_3 та ПрАТ СК «АХА Страхування», ПАТ «Креді ОСОБА_4» був укладений на строк з 17 травня 2014 року по 16 травня 2015 року Договір № ТП135194Га/14д добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», відповідно до якого предметом страхування є майнові інтереси, повязані з володінням, користуванням та розпорядженням належним ОСОБА_3 транспортним засобом автомобілем Toyota Rav 4, реєстраційний номер НОМЕР_1. Зазначений автомобіль був переданий ОСОБА_3 в заставу банку на підставі договору застави від 16 травня 2013 року № Z2/1019515 на забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № Z2/1019515 від 16 травня 2013 року, за яким він отримав кредит від банку на суму 250 492,9 гр. на строк до 15 травня 2016 року під 14% річних та відновлювальну кредитну лінію на сплату страхових платежів з максимальним лімітом кредитування 27682,86 гр. з процентною ставкою за користування кредитною лінією 24% (т.І, а.с.10-19, 127 13, а.с. 92 101, т.2).

Додатковою угодою № 1 від 16 травня 2014 року до Договору страхування передбачено, що страхова премія у розмірі 17 480 грн. сплачується страхувальником наступним чином: перший платіж у сумі 5 827 грн. повинен бути внесений у строк до 16 травня 2014 року; другий платіж у сумі 5 827 грн. - у строк до 16 червня 2014 року; третій платіж у сумі 5 826 грн. - у строк до 16 липня 2014 року (т.І, а.с.20).

Згідно п. 20.2.1 Договору добровільного страхування, до страхових ризиків відноситься, зокрема, викрадення - незаконне заволодіння транспортним засобом під час його знаходження в будь-якому місці та в будь-який час.

07 вересня 2014 року, особою, яка мала право керувати транспортним засобом, ОСОБА_5 повідомлено Сумському МВ УМВС України в Сумській області про викрадення автомобіля, за даним фактом розпочате досудове розслідування (т.І, а.с.25, 114, 142 - 144).

08 вересня 2014 року ОСОБА_5 повідомив страховика про вказаний випадок (а.с. 138, т.1).

22 вересня 2014 року страховику були подані письмове повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку, заява на виплату страхового відшкодування, заява про викрадення особистих документів; згідно акту приймання передачі були передані два комплекти ключів від замку запалювання транспортного засобу. В повідомленні зазначено, що повідомлення про подію здійснене 8 вересня 2014 року. В акті прийому - передачі зазначено, що техпаспорт викрадений (т. І, а.с.29, 138 - 140).

5 листопада 2014 року листом № 9598/2цв страховик повідомив позивачеві, що з метою перевірки достовірності повідомленої інформації страховиком були направлені запити у відповідні органи для отримання додаткової інформації щодо заявленого випадку, після отримання яких страховиком буде прийняте рішення щодо визнання заявленого випадку страховим (не страховим) та здійснення (не здійснення) виплати страхового відшкодування (а.с.141, т.1).

10 грудня 2014 року страховик склав страховий акт № 1.001.14.14778 про те, що випадок не є страховою подією і про відмову у виплаті відшкодування (а.с. 137, т.1).

10 грудня 2014 року страховик листом №10705/26цв повідомив позивачеві про відсутність правових підстав для визнання події страховим випадком та відмовив у виплаті страхового відшкодування з посиланням на припинення дії договору, несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку, порушення умов договору страхування, а саме що ОСОБА_3 прострочено виплату другого та третього платежу за договором: другий платіж внесено 15 липня 2014 року, а не 16 червня 2015 року; третій платіж 08 вересня 2014 року, а не 16 липня 2014 року, не надано свідоцтво про реєстрацію автомобіля (т.І, а.с. 21 - 23).

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ч.1 ЦПК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

В ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

У силу статей 979, 983 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Частиною першою статті 997 ЦК України передбачено, що договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Згідно ч. 4 ст. 3 Закону України «Про страхування», страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (принцип диспозитивності цивільного судочинства).

З врахуванням наведених норм матеріального та процесуального права та обставин справи, колегія суддів вважає необгрунтованими висновки суду про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову в звязку з визнанням обґрунтованою відмови страховика у визнанні події страховим випадком з посиланням на те, що на дату настання події викрадення автомобіля 07 вересня 2014 року договір не діяв, оскільки страхувальником було прострочені другий і третій страхові платежі.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 16 травня 2014 року до Договору, страхові платежі сплачуються наступним чином: перший платіж у сумі 5827 гривень - до 16 травня 2014 року; другий платіж у сумі 5827 гривень - до 16 червня 2014 року; третій платіж у сумі 5826 гривень - до 16 липня 2014 року. Фактично другий платіж позивач сплатив 15 липня 2014 року, а третій платіж - 08 вересня 2014 року (а.с. 26-28, т.1).

Згідно п. п. 27.1.3, 27.4 Договору, його дія припиняється за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені Договором строки.

У разі дострокового припинення дії Договору за вимогою Страховика Страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі за річний період дії Договору з вирахуванням фактичних сум страхового відшкодування, які були виплачені за цим Договором. Якщо вимога Страховика обумовлена невиконанням Страхувальником умов Договору, то Страховик повертає страхувальнику страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних сум страхового відшкодування, які були виплачені за Договором.

На виконання приписів п. 27.4 Договору страхування після настання строків сплати другого та третього платежів, відповідно, 16 червня та 16 липня 2014 року Страховик не направляв страхувальнику вимог про дострокове припинення дії Договору, були прийняті і не повертались сплачені ним страхові платежі, а тому Договір страхування діяв на момент настання страхового випадку 7 вересня 2014 року.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що доказом продовження виконання умов договору обома сторонами після настання страхової події є підписання акту прийому-передачі до договору, згідно якого страхувальник передав страховику два комплекти ключів від замку запалювання, і є безпідставними посилання страховика на те, що письмове повідомлення про викрадення застрахованого автомобіля та зникнення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу страховику було надано тільки 22 вересня 2014 року, чим порушені обов'язки, передбачені п.п. 22.2.3, 24.1.1.5 Договору.

Відповідно до п. 22.2.2 договору, у випадку ненадходження другого та кожного наступного страхового платежу на поточний рахунок страховика упродовж 10 календарних днів з чергової дати сплати страхового платежу, визначеної у розділі 12 договору, договір припиняє дію з 00:00 годин дня наступного після спливу вищезазначеного 10 денного строку.

Договором також передбачено, що дія договору припиняється у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки (п. 27.1.3).

Пунктом 14.2 договору встановлено, що датою закінчення дії договору є 16 травня 2015 року.

Відповідно до п. 21.1, п. 21.1.1 договору, у випадку сплати страхового платежу за договором одноразово в розмірі згідно з розділом 9 договору, відповідно до умов, зазначених у розділі 12 договору, договір набуває чинності з дати, вказаної в п. 14.1 даного договору, але не раніше дати надходження страхового платежу, вказаного у розділі 9 цього договору, на поточний рахунок чи до каси страховика та діє до 24-00 години дня, зазначеного в п. 14.2 даного договору, тобто до 16 травня 2015 року.

Згідно пункту 22.2.15 договору, страхувальник зобовязаний у випадку, коли період часу від дати укладення договору до дати надходження страхового платежу (першого страхового платежу) на поточний рахунок чи до каси страховика, в т.ч. при простроченні відповідного чергового страхового платежу, коли період часу від дати граничного строку сплати відповідного чергового страхового платежу до дати надходження відповідного страхового платежу перевищує 10 календарних днів, надати страховику транспортний засіб для повторного огляду та складання відповідного акту огляду.

Аналіз змісту пунктів 22.2.2. та 22.2.15 Договору страхування дає підстави для висновку про те, що договірні відносини продовжуються навіть після спливу десятиденного терміну сплати чергового платежу, а тому відсутні підстави вважати, що у разі несплати Страхувальником страхових платежів у встановлені Договором строки дія договору припиняється. Зміст пункту 22.2.15 Договору допускає продовження договірних відносин і після перевищення 10-денного терміну сплати чергового платежу, а тому застосування п. п. 22.2.2, 27.1.3 договору, на думку колегії суддів, можливе з врахуванням змісту п. 27.4 Договору, згідно якого його дія достроково припиняється за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені Договором строки - саме за вимогою страховика .

Зміст Договору страхування в цій частині узгоджується і не суперечить п. 14.1.3 Правил № 003 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) ПрАТ «СК «АХА Страхування», яким передбачено, що дія договору припиняється у разі, зокрема, несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим, у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня предявлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору. (а.с.195 208, т.1).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає безпідставними посилання суду на те, що договором не передбачене повідомлення страховиком про припинення дії договору, а Правила, які це передбачають, позивач не підписував, оскільки обовязок такого повідомлення вбачається зі змісту наведених пунктів договору щодо вимоги страховика про припинення договору.

Про те, що договір страхування укладається у відповідності з Правилами, зазначено і у п. 1 договору.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги і ту обставину, що відповідач письмово не повідомляв банк як вигодонабувача, як те передбачено п. п. 22.1.9, 27.2 договору, про порушення страхувальником умов договору, зокрема, про факт несплати страхових платежів страхувальником, і це повідомлення передбачене договором як негайне.

В страховому акті №1.001.14.14778 від 10 грудня 2014 року (а. с. 137, т.1) відповідач в графі 4 «Строк дії договору» розділу 1 «Загальна частина» зазначив, що термін дії договору - з 17 травня 2014 року по 16 травня 2015 року, в графі 3 «Заподіяний ризик» розділу 4 «Інформація про страховий випадок» зазначено «КАСКО Незаконне заволодіня», а в графі 5«Обставини та наслідки події» цього розділу вказано « Зі слів страхувальника: ТЗ залишили на паркувальному місці, коли вранці повернулись, виявили, що ТЗ відсутній. Компетентні органи не проінформували».

Проте з матеріалів справи вбачається. що ОСОБА_5 звертався на наступний день до органів внутрішніх справ і за його заявою підкрите кримінальне повадження щодо викрадення автомобіля.

У п. 1 розділу 5 «Висновок комісії» страхового акту зазначено, що випадок не є страховою подією і відмовлено у виплаті відшкодування, а в п. 4.2 зазначено, що сума не сплачених страхових платежів складає 0.

З змісту страхового акту не вбачається, з яких саме підстав випадок викрадення страховик не вважає страховою подією.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день складання страхового акту 10 грудня 2014 року відповідач прийняв сплачені з простроченням другий і третій страхові платежі, в страховому акті не зазначив, що договір припинив свою дію, зазначив строк його дії один рік до 16 травня 2015 року, тобто строк, який за умовами договору встановлений за умови повної сплати страхових платежів. Прийнявши другий платіж з простроченням строку сплати, відповідач, відповідно до умов договору, надіслав позивачеві повідомлення про необхідність сплати третього страхового платежу, не повернув зазначені суми позивачеві.

Вказане, на думку колегії суддів, свідчить про те, що відповідач до та після настання страхової події 7 вересня 2014 року своїми діями підтвердив продовження дії договору страхування.

Отримавши другий страховий платіж з простроченням строку сплати та зарахувавши його, не повідомивши позивача до настання страхового випадку про припинення дії договору в звязку з простроченням сплати, вимагаючи сплати третього платежу, відповідач в той же час не вимагав від позивача відповідно до п. 22.2.15 договору, надання транспортного засобу для повторного огляду та складання відповідного акту огляду.

В матеріалах справи міститься лист страхової компанії ОСОБА_3 від 5 листопада 2014 року № 9598/290, в якому відповідач обґрунтовує причини відстрочення складання страхового акту необхідністю витребування додаткової інформації, у чому не було б необхідності у разі припинення дії договору в звязку з несвоєчасною сплатою страхових платежів, про що відповідачеві на цей час було відомо. Про припинення дії договору відповідач у цьому листі також не повідомляв.

Посилання представника відповідача в засіданні апеляційного суду на те, що система роботи страховика не дозволяє відразу проконтролювати, коли надійшли страхові платежі, і вони приймаються автоматично, а тому позивач може їх отримати назад, є безпідставними, оскільки відповідач як юридична особа сторона договору несе відповідальність за загальні результати роботи всіх своїх структурних підрозділів у відносинах з споживачами його послуг.

Стверджуючи, що договір припинив свою дію станом на день настання страхового випадку 7 вересня 2015 року, відповідач в той же час 22 вересня 2015 року прийняв від позивача, відповідно до умов договору страхування, 2 комплекти ключів від замку запалювання автомобіля.

Неповідомлення позивача про припинення дії укладеного з ним договору страхування станом на час викрадення автомобіля є порушенням його прав як споживача, який вправі був розраховувати без такого повідомлення на дію договору та захист своїх інтересів шляхом отримання страхового відшкодування або, у випадку отримання такого повідомлення, мав би можливість вирішити питання про продовження його дії чи укладення нового договору.

За таких обставин відсутні підстави вважати цей договір припиненим станом на 7 вересня 2014 року відповідно до положень ст. 997 ЦК України та договору страхування.

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача і про те, що, якщо навіть договір не припинив свою дію в звязку з тим, що позивач прострочив сплату другого і третього страхових платежів, то у задоволенні позову слід відмовити з тих підстав, що позивач несвоєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку.

Згідно п. 20.1 Договору, страховик бере на себе зобовязання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п. 20.2 цього Договору, носять ознаки ймовірності та випадковості.

Згідно із пунктом 20.2.1. Договору, викрадення - це незаконне заволодіння транспортним засобом під час його знаходження в будь-якому місці в будь-який час, шляхом крадіжки (таємного викрадення транспортного засобу (п.20.2.1.2.).

Пунктом 23.1.3 Договору передбачено, що в разі настання передбаченої у п. 20.2 Договору події, страхувальник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з моменту настання події сповістити про це страховика шляхом надання повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку

Згідно із пунктом 24.1 Договору, для підтвердження настання страхового випадку та визначення розміру завданих збитків Страхувальник зобовязаний надати Страховику наступну інформацію та/або документи: повідомлення про подію (п. 24.1.1).

Пунктом 24.1.1.1 Договору визначено, що повідомлення про подію надається страхувальником шляхом телефонного звернення до контакт-центру Страховика.

Відповідно до п. 24.1.1.5 Договору, для підтвердження настання страхового випадку страхувальник зобовязаний надати письмове повідомлення про подію за формою, визначеною страховиком, протягом трьох робочих днів (незалежно від фіксації повідомлення через контакт-центр Страховика, у телефонному режимі) виключно у випадках викрадення застрахованого транспортного засобу.

08 вересня 2014 року на наступний день після викрадення автомобіля - ОСОБА_5 повідомив страховика через контакт - центр про настання страхового випадку, а 22 вересня 2014 року страховику були передані 2 комплекти ключів від замку запалювання автомобіля та письмове повідомлення про подію і заява про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до п. 26.5 Договору, страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник несвоєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку без поважних на це причин або створював страховикові перешкоди у визначенні обставин страхового випадку та розміру збитків (своєчасно не надав пошкоджений транспортний засіб для огляду, не повідомив дійсні обставини страхового випадку та ін. (п. 26.5.4 Договору).

Оскільки підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення (п. 26.5.4 Договору), несвоєчасність письмового підтвердження, передбачена п. 24.1.1.5 договору, на думку колегії суддів, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідно до п. 26.5.4 договору.

Пунктом 22.2.3 Договору передбачено, що страхувальник зобовязаний письмово протягом двох робочих днів інформувати страховика, зокрема, про втрату ключів чи реєстраційних документів. Проінформувавши про це страховика 22 вересня 2014 року, страхувальник порушив термін інформування (2 робочих дня) з поважних причин, проте зміст цього пункту не свідчить про те, що факт втрати документів (а.с. 24, т.1) є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Згідно із пунктом 23.1.11 Договору, у випадку викрадення транспортного засобу в день подання Страховику письмового повідомлення про настання події, страхувальник зобовязаний передати представнику Страховика основний та додатковий комплекти ключів до замку запалювання транспортного засобу, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню, пристрої дистанційного управління системою для запобігання викраденню, а також документи, які надають право на управління застрахованим транспортним засобом (в тому числі, але не виключно: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довіреність (у випадку її наявності), тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист службового автомобіля), або довідку про їх вилучення органами МВС.

Згідно акту прийому-передачі від 22 вересня 2014 року, страхувальником в цей день були передані страховику 2 комплекти ключів від замку запалювання.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що для виконання умов договору, зокрема, пункту 24.1.1.5, необхідно було надати другий комплект ключів запалювання, і, оскільки основним місцем його проживання є м. Єнакієве Донецької області, яке знаходиться з квітня 2014 року в зоні проведення антитерористичної операції, це викликало труднощі у виконанні цієї умови.

Відповідач не спростував доводів позивача про те, що щодо причини ненадання документів на право управління застрахованим автомобілем йому було повідомлено, що документи були втрачені 08 вересня 2014 року, про що позивач дав оголошення в газеті.

Частиною 1 статті 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З врахуванням зазначених обставин, умов договору та норм матеріального права, при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову судом першої інстанції не враховані розяснення, які містяться у пункті 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно яких, з урахуванням змісту статті 979 ЦК та статті 16 Закону України "Про страхування" у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку. Наприклад, несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку (пункт 5 частини першої статті 989 ЦК, пункт 5 частини першої статті 991 ЦК) може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у тому разі, якщо воно позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком.

При цьому суди також повинні мати на увазі, що порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, не є порушенням визначеного договором строку повідомлення про настання страхового випадку.

Оскільки позивач повідомив страховика про настання страхового випадку і не допустив такого порушення умов договору, яке сприяло втраті документів чи перешкоджало б страховику переконатись в тому, що ця подія є страховим випадком, відмова у виплаті страхового відшкодування з посиланням на те, що позивач не надав документів на транспортний засіб, а ключі передав з запізненням, є безпідставною.

Колегія суддів вважає безпідставними і доводи відповідача про недоведеність наявності перешкод у позивача своєчасно провести оплату страхових платежів та здійснити інші дії по виконанню умов договору страхування з посиланням на те, що сертифікат Сумської торгово-промислової палати про наявність форс-мажорних обставин у позивача (а.с.215, т.1) не є належним цьому доказом в силу того, що Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» діє лише для субєктів господарювання.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин не переборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобовязань є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У вступній частині зазначеногоЗакону визначено, що цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселились з неї під час її проведення.

З довідки Сумської торгово-промислової палати Торгово-промислової палати України вбачається, що період дії для позивача форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) складає з 13 червня по 8 вересня 2014 року, протягом якого місто Єнакієве Донецької області контролювалось терористами, а тому висновок суду про недоведеність наявності у позивача перешкод для виконання умов договору є необґрунтованим.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з посиланням на припинення дії договору.

У пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що якщо за договором страхування визначений вигодонабувач, він повинен бути залучений до участі у справі (ст. 985 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до наведених положень закону договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов'язків останнього.

При розгляді таких справ суди повинні враховувати положення статей 636, 985 ЦК, ст. 3 Закону України «Про страхування», і у разі якщо буде встановлено, що вигодонабувач відмовився від пред'явлення позову до страховика або сума страхової виплати більша, ніж має отримати вигодонабувач, страхувальник не позбавлений права на пред'явлення позову про виплату страхового відшкодування на свою користь на загальних підставах.

У статті 636 ЦК України визначено, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» вигодонабувачем є ПАТ «Креді ОСОБА_4».

Із матеріалів справи вбачається, що банк залучений до участі у справі як третя особа та згідно зі ст. 34 ЦПК України самостійних позовних вимог до страховика про стягнення на його користь страхової виплати не заявив, на стягнення страхового відшкодування на свою користь позивача не уповноважував.

Стягувати страхову виплату зі страховика є правом вигодонабувача, яке реалізується шляхом звернення із самостійним позовом.

Будучи повідомленим про час і місце розгляду справи, отримавши копію позовної заяви ОСОБА_3 до страховика, банк 29 травня 2015 року просив розглянути справу за відсутності його представника, не звертався до останнього з позовом протягом всього часу розгляду справи (а.с. 35 - 39, т.1).

Після ухвалення судом 2 вересня 2015 року оскаржуваного рішення банк надав ОСОБА_3 як позичальнику довідку про залишок станом на 27 жовтня 2015 року його строкової заборгованості за кредитним договором на суму 45874,94 гр., без прострочення (а.с.17 - 21, т. 2) та повідомив, що не давав страховику письмового погодження на дострокове припинення договору страхування.

На запит апеляційного суду банк не надав копію кредитного договору, надав розрахунок заборгованості ОСОБА_3, з якого вбачається, що станом на 18 травня 2015 року на час звернення ОСОБА_3 з позовом до суду останній простроченої заборгованості по тілу кредиту та по процентах не мав, пеня йому не нараховувалась, мав строкову заборгованість перед банком за кредитним договором № 2/1019515 від 16 травня 2013 року в сумі 88740,29 гр., а станом на 1 липня 2016 року ОСОБА_3 має прострочену заборгованість в сумі 47611,09 гр., в тому числі пеня за несвоєчасне погашення кредиту в сумі процентної та комісійної нагороди 5525 гр.

З наданих банком апеляційному суду розрахунків вбачається, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення суду ОСОБА_3 на мав перед банком простроченої заборгованості, пеня по несплаті тіла кредиту та процентів почала банком нараховуватись лише з 22 грудня 2015 року.

Банк на запит апеляційного суду пояснив, що має право та заявляє вимогу по заборгованості до страховика на отримання страхового відшкодування з метою погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором.

Проте банк, не звернувшись до суду першої інстанції з таким позовом в межах даної цивільної справи, не надав доказів і тому, що він звернувся з таким позовом окремо, в тому числі і після ухвалення оскаржуваного рішення суду та виникнення після цього простроченої заборгованості у позичальника.

У звязку з наведеним та тим, що сума боргу страховика перед страхувальником значно перевищує суму боргу страхувальника перед банком, банк повідомив про наявність у нього вимог до страховика лише під час повторного розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів оцінює рішення суду станом на час його ухвалення та вважає, що, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановленого ч. 1 ст. 11 ЦПК України, апеляційну скаргу позивача як страхувальника на рішення суду необхідно задовольнити частково, скасувавши рішення суду та задовольнивши частково позов на його користь.

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що банк не позбавлений можливості вирішити питання щодо погашення заборгованості позичальника перед ним і шляхом звернення до позивача з позовом та задоволення вимог за рахунок належних останньому від страховика коштів.

Перевіривши розрахунок ціни позову, проведений позивачем, колегія суддів вважає його частково помилковими, виходячи з наступного.

Згідно із розділом 8 та п. 8.1 Договору страхова сума та дійсна вартість ТЗ на момент укладання Договору складає 400 000 грн., згідно розділу 10, франшиза становить 4 000 гр.

Відповідно до п. 25.5 Договору, у разі настання страхової події за ризиком «Викрадення» страхове відшкодування виплачується в розмірі страхової суми, за вирахуванням суми знецінення транспортного засобу за період страхування (розділ 11, п. 29.10 Договору) та встановленої згідно з розділом 10 Договору франшизи - .

Сума знецінення, згідно розділу 11 та пункту 29.10 Договору, з врахуванням кількості днів за період страхування з 16 травня по 7 вересня 2014 року (114 днів, а не 115 днів, як рахує позивач), складає: 400 000 гр. : 100 % х 10% : 365 днів х 114 днів = 12493,15 гр. (а не 12 602,74 гривень, як нарахував помилково позивач).

З врахуванням розміру франшизи 4 000 гривень, розмір страхового відшкодування складає: 400000 гр. - 12 602,74 гр. - 4000 гр. = 383506,85 гр, а не 383 397,26 гривень.

Відповідно до пункту 25.4.Договору виплата за ризиком «Викрадення» здійснюється лише за умови порушення кримінальної справи згідно з чинним законодавством протягом 2-х місяців після отримання повного пакету документів та/або інформації згідно розділу 24 договору.

Враховуючи дату складання акту про передачу, зокрема, двох комплектів ключів страховику, 22 вересня 2014 року, страховик зобов'язаний був виплатити страхове відшкодування до 22 листопада 2014 року.

Відповідно до пункту 28.1 Договору страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені в розмірі 0,3% від несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування за кожний день прострочення здійснення страхового відшкодування.

З 22 листопада 2014 року по 15 травня 2015 року (на час звернення позивача з позовом до суду, станом на який розраховано ціну позову) минуло 174 дні, а не 183 дні, як рахував позивач.

Розмір пені, відповідно до п.28.1 Договору, становить: 383506,85 гр. : 100% х 0, 3% х 174 дні = 200 190,48 гр., а не 210 484,77 гривень, як нарахував позивач.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції за спірний за позовом період з грудня 2014 року по квітень 2015 року складає 103% х 103,1 % х 105,3 % х 110,8 % х 114 % : 100 = 1,4124363.

Розмір суми страхового відшкодування з врахуванням індексу інфляції становить станом на час звернення позивача з позовом до суду 383506, 85 гр. х 1,4124363 = 540744.66 гр., а не 540590,13 гр., тобто сума інфляційних збитків складе : 540744, 66 гр. 383506, 85 гр = 157237, 81 гр., а не 157192,87 гр.

Розмір 3 % річних складає: 383506, 85 гр. х 3% : 365 днів х 174 дні = 5484,67 гр., а не 5691,3 гр., як просить позивач.

Колегія суддів вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення неустойки в сумі 2104849,53 гр. на підставі частини 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої, у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи послуги), якщо інше не передбачено законодавством, з посиланням на прояснення, які містяться у постанові Пленуму Верховного суду України №5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», згідно яких, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать зокрема, ті, що виникають із договорів зокрема, страхування.

Розмір відповідальності за невиконання умов договору страхування, укладеного між сторонами, регулюється п. 28.1 договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Позивач обґрунтовує вимоги про відшкодування моральної шкоди положеннями ч. ч. І, 2 ст.23 ЦК України, згідно якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, зазначав, що внаслідок протиправної поведінки відповідача щодо невідшкодування збитків, завданих внаслідок страхового випадку, які він зобов'язаний відшкодувати відповідно до норм ЦК України, Закону України «Про страхування», Договору страхування, йому було завдано значні душевні страждання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди (п.4).

Договір, укладений між сторонами, не передбачає відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його умов.

Відсутні і правові підстави для відшкодування моральної шкоди на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки обставини, з якими зазначений Закон повязує право споживача на відшкодування моральної школи, в справі відсутні.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню і на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування в сумі 383506,85 гр., пеня в сумі 200190,48 гр., інфляційні збитки в сумі 157237,81 гр., 3% річних в сумі 5484,67 гр. всього 751 904,48 гр.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідача в доход держави підлягає сплаті судовий збір, який позивач не сплатив як споживач при зверненні з позовом до суду та при апеляційному оскарженні рішення суду.

Враховуючи дату подання позову, максимальний судовий збір станом на 18 травня 2015 року становив три мінімальних заробітних плати, тобто 1218 гр. х 3 = 3654 гр. При апеляційному оскарженні рішення суду підлягало сплаті 110% від суми судового збору, яка підлягала сплаті при подачі позову, тобто 4019, 4 гр.

Всього з ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» в доход держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 3654 гр. + 4019,4 гр. = 7673,4 гр.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 вересня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 383506,85 гр., пеню в сумі 200190,48 гр., інфляційні збитки в сумі 157237,81 гр., 3% річних в сумі 5484,67 гр. всього 751 904,48 гр.

В задоволенні позову ОСОБА_3 в іншій частині відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» в доход держави судовий збір в сумі 7673,4 гр.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -