Ухвала суду № 58859949, 17.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 366/38/15-ц Головуючий у І інстанції Слободян Н. П.Провадження № 22-ц/780/3493/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 17.06.2016

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретарі:ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 квітня 2016 року у справі за первісним позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом законного представника недієздатної особи ОСОБА_5 - директора Сукачівського психоневрологічного будинку-інтернату ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову вказувало, що 20 липня 2011 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір.

ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Своїх зобовязань відповідачка не виконує, у звязку з чим станом на 31 жовтня 2014 року має заборгованість у сумі 9 865,58 грн., яка складається з: 3 399,99 грн. заборгованості за кредитом; 4 027,64 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 1 491,97 грн. заборгованість з комісії за користування кредитом, а також штрафи: 500 грн. фіксована частина та 445,98 грн. процентна складова.

Просило стягнути з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» загальну суму заборгованості в розмірі 9 865,58 грн. та вирішити питання щодо судових витрат.

В свою чергу, представник ОСОБА_5 - директор Сукачівського психоневрологічного будинку-інтернату ОСОБА_6 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із зустрічним позовом.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що при укладенні договору ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок психічної хвороби, а тому просив визнати кредитний договір недійсним.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 20 квітня 2016 року було відмовлено в задоволені первісного позову, а зустрічний позов задоволено.

Визнано недійсними з моменту укладення кредитний договір без номера від 20 липня 2011 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 з усіма додатками.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» отримані за недійсним правочином кошти в сумі 3 812 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 отримані за недійсним правочином кошти в сумі 1 064,89 грн., з них: 853,01 грн. повернутого тіла кредиту та 211,88 грн. погашених відсотків.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовольнити позовні вимоги за первісним позовом.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 кредитного договору без номера від 20 липня 2011 року, остання отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом ( а.с.8-39).

Банк свої зобовязання за кредитним договором виконав.

Своїх зобовязань ОСОБА_5 не виконує, у звязку з чим станом на 31 жовтня 2014 року має заборгованість, яка за розрахунками позивача становить 9 865,58 грн., і складається з: 3 399,99 грн. заборгованості за кредитом; 4 027,64 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом; 1 491,97 грн. заборгованості з комісії за користування кредитом, а також штрафи: 500 грн. фіксована частина та 445,98 грн. процентна складова. (а.с.6,7).

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 02 березня 2015 року призначено у даній справі судову психіатричну експертизу для встановлення дієздатності ОСОБА_5 в момент укладення кредитного договору від 20 липня 2011 року.

Відповідно до висновку експерта ОСОБА_5 страждає на легку розумову відсталість зі значними порушеннями поведінки, що потребують догляду та лікування у вигляді олігофренії в ступеню помірно вираженої дебільності із емоційно-вольовою нестійкістю, що обтяжена епілепсією.

Ступінь вираженості психічних розладів при укладанні кредитного договору 20 липня 2011 року у ОСОБА_5 був такий, що вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Експертами також зазначено, що ОСОБА_5 багаторазово лікувалась в психіатричних стаціонарах області, їй з 12 вересня 2006 року встановлена 2 група інвалідності з дитинства довічно (діагноз «епілепсія»), а за тиждень до укладення договору від 20 липня 2011 року вона проходила амбулаторну судову психіатричну експертизу і тоді була визнана не здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Також місцевим судом вказано, що у особовій справі ОСОБА_5 є рішення суду від 16 вресня 2011 року про визнання її недієздатною, враховуючи психічний стан її здоровя, це викликало сумніви у тому, чи розуміла ОСОБА_5 під час укладення кредитного договору 20 липня 2011 року значення своїх дій та чи могла керувати ними.

Відповідно до медичної картки амбулаторного хворого з кабінету дільничного психіатра Бориспільської ЦРЛ, ОСОБА_5 в період з 2000 по 2011 рік 15 разів перебувала на стаціонарному лікуванні у психіатричних стаціонарах, в т.ч. 5 разів проходила стаціонарне лікування та обстеження в КЗ КОР «ОПНМО» і 10 разів лікувалась в КЗ КОР «КОПНЛ № 2».

Згідно з витягу МСЕК № 266414 їй з 12 вересня 2006 року встановлена 2 група інвалідності з дитинства довічно (діагноз «епілепсія»).

ОСОБА_5 перебуває на обліку в Бориспільській ЦРЛ у дільничного психіатра з діагнозом: «Епілепсія з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, із вираженими характерологічними змінами особистості та із синдромом залежності від алкоголю» та у дільничного нарколога з 5 березня 2010 року із діагнозом «Хронічний алкоголізм».

Лікування проходила в КЗ КОР «ОПНМО» з 3 грудня 2010 року по 8 лютого 2011 року, а 13 липня 2011 року (20.07.2011 року оформлено кредитний договір) було проведено судову психіатричну експертизу (експертний висновок № 215 від 13.07.2011 року) в якій зазначено, що ступінь виразності психічних розладів у ОСОБА_5 такий, що вона не може передбачати наслідки своїх дій, правильно усвідомлювати їх значення та керувати ними.

Зазначена експертиза була призначена Бориспільським міськрайонниим судом у цивільній справі за заявою органу опіки і піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7, про визнання недієздатною матері останньої ОСОБА_5

16 вересня 2011 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_5 визнана недієздатною (копії матеріали цивільної справи на а.с. 76-121).

Згідно з цим же рішенням вона була передана до рук органів опіки і піклування, функції якого у відношенні до недієздатних та обмежених у цивільній дієздатності осіб, покладені на управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради.

Згідно з путівкою № 25 ОСОБА_5 була направлена на державне утримання до Сукачівського психоневрологічного інтернату, як інвалід 2 групи з дитинства.

19 березня 2012 року ОСОБА_5 прибула до зазначеного інтернату, а рішенням виконкому Ладижицької сільської ради № 55 від 25 липня 2014 року обовязки опіки і піклування щодо неї покладено на Сукачівський ПНБІ в особі директора ОСОБА_6

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та задовольняючи зустрічний позов представника ОСОБА_5 - директора Сукачівського психоневрологічного будинку інтернату ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що згідно висновку амбулаторної судово психіатричної експертизи ОСОБА_5 на період укладення кредитного договору страждала на хронічний психічний розлад, який ускладнений хронічним алкоголізмом, що позбавляло її у той час здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, при цьому рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2011 року ОСОБА_5 визнано недієздатною а рішенням виконкому Ладижицької сільської ради № 55 від 25.07.2014 року обовязки опіки і піклування щодо неї покладено на Сукачівський ПНБІ в особі директора ОСОБА_6, тому суд вважав за необхідне визнати за зустрічним позовом спірний кредитний договір недійсним і застосувати наслідки недійсності правочину.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням, як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції, вірно з'ясував спірні правовідносини, всебічно встановив обставини, що мають значення для справи у відповідності з ч.1 ст.212 ЦПК України, дослідив усі наявні у справі докази та дав їм оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Визнаючи спірний договір з усіма додатками недійсним, місцевий суд також дотримався вимог абз.2 п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", із врахуванням вимог ст.225 ЦК України взявши до уваги, як висновок амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи, так й інші докази в їх сукупності, що підтверджують доводи позивача за зустрічним позовом про те, що в момент укладення спірних договорів ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що експертний висновок не є допустимим доказом, оскільки його було отримано з порушенням встановленого порядку (призначення експертизи без попередньої сплати судового збору).

Колегія суддів, вивчивши акт експертизи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що комісія експертів мала достатньо доказового матеріалу для проведення експертизи, висновок є повним та зрозумілим, а тому він є належним та допустимим доказом, який оцінювався у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки інші докази, які містяться в матеріалах даної справи та матеріали цивільної справи про визнання особи недієздатною, були предметом розгляду суду першої інстанції та взяті до уваги.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, суд першої інстанції відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, дійшов вірного висновку, що ОСОБА_5 під час укладення кредитного договору страждала на хронічний психічний розлад, який ускладнений хронічним алкоголізмом, що позбавляло її у той час здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, що підтверджується висновком амбулаторної судово - психіатричної експертизи та узгоджується з іншими доказами, дослідженими судом.

Доводи апеляційної скарги про несплату судового збору не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки відповідно до ЗУ «Про судовий збір» (в редакції чинній на момент вирішення питання щодо призначення судово психіатричної експертизи) судовий збір не справляється за подання заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

За таких обставин, судом обґрунтовано застосовано вимоги ст.ст. 203, 215, 225 та 216 ЦК України та встановлено, що права ОСОБА_5 порушені, а тому підлягають захисту шляхом визнання спірного кредитного договору з усіми додатками недійсними, із застосуванням наслідків недійсності.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про необхідність задоволення зустрічного позову і у зв»язку з цим, відмови у задоволенні первістного позову, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: Н.С.Воробйова

ОСОБА_3