Ухвала суду № 58859925, 04.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/178/16-ц Головуючий у І інстанції Рева О. І.Провадження № 22-ц/780/3286/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 54 04.07.2016

УХВАЛА

Іменем України

04 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Березовенко Р.В., Приходька К.П.

при секретарі Якимчук Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Юг» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Юг» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-

встановила :

У лютому 2016 року позивачка звернулась з позовом до суду та просила постановити рішення про стягнення з відповідача на її користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.07.2013 року до 13.05.2015 року у розмірі 26 939,24 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.05.2015 року по 25.01.2016 року в розмірі 10266,00 грн., а також моральну шкоду у сумі 30000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що працювала у відповідача на посаді начальника землевпорядного відділу з 18 січня 2008 року.

01 липня 2013 року вона звернулася із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Проте з роботи її згідно заяви не звільнили, а в листі від 03 грудня 2013 року відповідач повідомив її, що звільнення можливе лише після повернення матеріальних цінностей, наданих їй для виконання роботи та переданих згідно договору про індивідуальну матеріальну відповідальність від 14 січня 2008 року.

Звільнення згідно її заяви від 01 липня 2013 року не відбулося.

05 лютого 2015 року вона повторно звернулася із заявою до відповідача про звільнення за власним бажанням, проте відповідач у листі від 19 лютого 2015 року знову повідомив, що звільнення можливо після повернення матеріальних цінностей. До листа був долучений акт-приймання передачі документів від 22 січня 2015 року (додаток 2) та акт від приймання передачі матеріальних цінностей від 23 січня 2015 року (додаток 1), який було підписано директором товариства та рекомендовано підписати їй та зазначено, що після цього її заяву буде розглянуто позитивно.

Вказувала, що 24 лютого 2015 року вона на ім.»я відповідача звернулася із заявою, в якій просила надіслати за місцем її проживання наказ про її звільнення, а також оригінал трудової книжки з відповідними записами.

Лише 13 травня 2015 року згідно наказу №48-к вона була звільнена з роботи на підставі ст..38 КЗпП України. Позивачка вказувала на те, що трудову книжку та наказ про звільнення надіслано на її адресу 03 червня 2015 року рекомендованим листом № 18/05-15.

На думку позивачки, відповідач при її звільненні порушив вимоги трудового законодавства, зокрема, безпідставно відмовляв у звільненні у зв»язку з необхідністю передачі матеріальних цінностей (її посада, не входила до переліку посад, з особами, які їх обіймали, можливо укладання договору про повну матеріальну відповідальність), заяву про звільнення (повторно) подано нею 05 лютого 2015 року, а наказ про звільнення виданий відповідачем 13 травня 2015 року; при цьому трудову книжку на її ім.»я було надіслано лише через 21 день після видачі наказу; також, у відповідності до вимог КЗпП України, у зв»язку із звільненням не був проведений відповідачем остаточний розрахунок.

Фактично, відповідач заборгував їй виплату заробітної плати в розмірі 26 939,24 грн. за період її роботи з 01.07.2013 року до 13.05.2015 року.

Крім того, оскільки у звязку із звільненням з роботи за власним бажанням відповідачем було порушено строки проведення розрахунку при звільненні, а тому з дня, наступного за днем звільнення, позивачка також просила стягнути із відповідача середній заробіток за затримку кінцевого розрахунку у розмірі 10266 грн. Посилаючись на те, що діями відповідача (несвоєчасне звільнення з роботи, затримка кінцевого розрахунку та затримка у видачі трудової книжки ) внесено негативні зміни в уклад її життя, позбавлено її можливості працевлаштуватися на іншому місці з урахуванням стану здоров»я та матеріального стану, позивачка просила стягнути на її користь 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача проти позову заперечувала, зазначивши, що після подачі позивачем заяви про звільнення з роботи за власним бажанням їй було доведено, що таке звільнення можливе лише після передачі нею товарно-матеріальних цінностей, що перебували у її віданні та документів, що підтверджують фінансово-господарську діяльність. Позивачка не відреагувала на вказані вимоги, взагалі з 01.07.2013 по 13.05.2015 на роботі не зявлялася, про що свідчать відповідні акти. В подальшому, через тривалий час, позивачка знову звернулася із письмовою заявою про звільнення за власним бажанням, на що їй повторно було повідомлено, що звільнення її з посади за власним бажанням можливо лише після передачі нею товарно-матеріальних цінностей, що перебували у її віданні. Оскільки ОСОБА_2 частково здійснила передачу матеріальних цинностей та документів, наказом від 13.05.2015 вона була звільнена з роботи. Копію наказу та оригінал трудової книжки їй було направлено поштою. Стосовно заборгованості по заробітній платі, то дані вимоги є безпідставними, оскільки позивачка в період з 01.07.2013 по 13.05.2015 не працювала, а тому їй заробітна плата не нараховувалася і до виплати не підлягає; відповідно, не підлягають також до задоволення вимоги щодо стягнення заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2016 року Позов ОСОБА_2 до ТОВ «Конкорд Юг» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто із ТОВ «Конкорд Юг» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01 липня 2013 року по 13 травня 2015 року в розмірі 28612,75 грн., вирахувавши із цієї суми відповідно до Податкового кодексу України податки, збори чи обовязкові платежі.

Стягнуто із ТОВ «Конкорд Юг» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 14 травня 2015 року по 23 березня 2016 року в розмірі 13515,66 грн. , вирахувавши із цієї суми відповідно до Податкового кодексу України податки, збори чи обовязкові платежі.

Стягнуто із ТОВ «Конкорд Юг» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000 (пять тисяч) грн. 00 коп., вирахувавши із цієї суми відповідно до Податкового кодексу України податки, збори чи обовязкові платежі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за недоведеністю.

Вирішено питання про судові витрати.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правилами ч. 1 ст. 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до вимог постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденний заробіток позивача для обчислення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні обчислюється шляхом ділення її заробітної плати за два повні останні місяці роботи на кількість робочих днів в цьому періоді.

По справі встановлено, що відповідно до заяви позивача від 17.01.2008 та на підставі наказу відповідача від 18.01.2008 № 23-К позивача було прийнято на роботу на посаду начальника землевпорядного відділу ТОВ «Конкорд Юг» з посадовим окладом згідно штатного розпису.

14 січня 2008 року між ТОВ «Конкорд Юг» (роботодавцем) та ОСОБА_2 (працівником) укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Додатком до договору є ОСОБА_3 прийняття-передачі матеріальних цінностей від 14.01.2008 року (а.с.15, 16зв).

01 липня 2013 року позивач подала відповідачу письмову заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням ( а.с.13). Наказ про звільнення працівника виданий не був, а у відповіді на ім.»я ОСОБА_2, датованій 03 грудня 2013 року директором товариства повідомлено, що заяву про звільнення буде розглянуто позитивно за умови передачі, як матеріально-відповідальної особою матеріальних цінностей та документів (фінансових, внутрішніх , землевпорядних) ( а.с.14).

Як видно з матеріалів справи, 05.02.2015 ОСОБА_2 повторно подала на ім.»я керівництва товариства заяву про звільнення за власним бажанням, але у строк, визначений ч. 1 ст. 38 КЗпП України, відповідач згідно з поданою заявою, з роботи останню не звільнив. Разом з тим, 19 лютого 2015 року надіслав працівнику лист,в якому повідомив, що звільнення можливо після повернення матеріальних цінностей. До листа був долучений акт-приймання передачі документів від 22 січня 2015 року (додаток 2) та акт приймання передачі матеріальних цінностей від 23 січня 2015 року (додаток 1), який було підписано директором товариства та рекомендовано підписати працівнику-матеріально-відповідальній особі та повернути товариству. У листі зазначено, що після цього заяву про звільнення буде розглянуто (а.с.46-48).

24 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернулася до директора товариства «Конкорд ЮГ» із заявою, в якій просила надіслати копію наказу про звільнення згідно заяви від 05 лютого 2015 року , а також оригінал трудової книжки із записом про звільнення на її адресу : м.Переяслав-Хмельницький, вул..Піскова,2-а (а.с.39).

Наказом № 48-к від 13 травня 2015року ОСОБА_2 була звільнена із займаної посади за власним бажанням. Підставою до звільнення стала заява останньої від 05 лютого 2015 року( а.с.19).

Згідно листа-інформації від 18 травня 2015 року підприємство 03 червня 2015 року надіслало на ім.»я позивачки наказ про звільнення та оригінал трудової книжки на ім.»я ОСОБА_2 Рекомендований лист остання отримала 09 червня 2015 року (а.с.61-63).

Задовольняючи частково позов позивачки, суд виходив з обставин справи, заявлених позивачкою вимог, положень трудового законодавства, зокрема ст..38,116,117 КЗпП України та дійшов висновку, що звільнення позивачки з роботи відбулося з порушенням норм КЗпП України : відповідачем безпідставно пов»язане звільнення з роботи позивачки з необхідністю передачі матеріальних цінностей; повторне звернення позивачки із заявою про звільнення за власним бажанням 05 лютого 2015 року та видачею на підставі даної заяви наказу про звільнення 13 травня 2015 року; затримка видачі трудової книжки у зв»язку зі звільненням працівника : незважаючи на прохання ОСОБА_2А від 24 лютого 2015 року, наказ про звільнення та оригінал трудової книжки на ім»я позивачки надіслано лише через 21 день після видачі наказу; у зв»язку із звільненням ОСОБА_2А відповідачем не проведено остаточний розрахунок.

З огляду на обставини справи та досліджені докази, суд вважав, що у зв»язку із звільненням позивачки з роботи підприємство мало перед працівником обов»язок провести з останньою остаточний розрахунок по заробітній платі з 01.07.2013 по 13.05.2015 рік, а також сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення (13 травня 2015 року) по день постановлення судового рішення .

Даний висновок суду грунтуюється на вимогах закону та обставинах справи. Колегія суддів погоджується з наведеним судом розрахунком розміру відшкодування, що підлягає стягненню на користь позивачки.

Наведений розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано.

Суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що позивачка з 01.07.2013 по 13.05.2015 не працювала, а тому права на отримання заробітної плати у неї не має.

Надані позивачем копії актів відсутності працівника на робочому місці, в розумінні ст..ст.57-60 ЦПК України не можна вважати належними та допустимими доказами щодо відсутності ОСОБА_2А на робочому місці. Так, наказ № 02-07/13 про створення комісії щодо фіксації відсутності працівника на робочому місці датований 02 липня 2015 року уже після звільнення позивачки з роботи за ст..38 КЗпП України ( травень 2015 року) (а.с.65), акти надруковані одним і тим же самим друкарським шрифтом за допомогою технічних пристроїв, на одному аркуші, впродовж всього періоду (2013-2015 р.р.) та підписані директором ОСОБА_4 та ОСОБА_3, право на підписання таких актів даними особами, як відповідальними особами, передбачено в наказі від 02.07.2015 р. ( а.с.66-73). При цьому, за умови, що ОСОБА_2 була відсутня на роботі без поважних причин протягом тривалого часу (01 липня 2013 року-13 травня 2015 року ) керівництво товариства не скористалося своїм правом на звільнення працівника в порядку, визначеному трудовим законодавством, звільнивши позивачку за ст..38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Задовольняючи позовні вимоги позивачки в частині відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що звільнення позивачки з роботи відбувалося з порушенням її трудових прав, втрата можливості своєчасно звільнитися та знову працевлаштуватися з вини роботодавця призводить до втрати усталених життєвих звязків, вимагає від працівника додаткових зусиль для організації свого життя, як наслідок породжує за собою емоційні та моральні страждання.

Суд правомірно вважав, що заявлена позивачкою сума моральної шкоди в розмірі 30000 грн. є явно завищеною та не підтверджена належними та допустимими доказами.

Колегія погоджується з визначеним судом розміром морального відшкодування, оскільки, з урахуванням обставин справи, він є розумною та справедливою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону. Підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Юг» відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді