Рішення № 58855446, 11.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/11438/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1083/2016

Єдиний унікальний номер 243/11438/15-ц

Номер провадження 22-ц/775/1083/2016

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Кузнецов Р.В.

Доповідач Корчиста О.І.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 липня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Дундар І.О., Тимченко О.О.

за участі секретаря Чуряєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Орган опіки та піклування Словянської міської Ради Донецької області, Орган опіки та піклування Ізюмської міської Ради Харківської області про визначення місця проживання дитини,

встановив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 (Іванчикова) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання їх малолітньої доньки. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 21 лютого 2009 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб, від якого 21 липня 2009 року народилась донька ОСОБА_1 Аліса-Васіліса. З початку липня 2014 року вона перебувала в м. Харкові, а донька з того часу проживала разом із батьком в м. Словянську. Через погіршення відносин із чоловіком їх шлюб було розірвано та донька поза її волею продовжила проживати із батьком. Вважаючи, що в інтересах доньки проживати саме з нею, а не з її батьком, просила визначити місце проживання їх малолітньої доньки ОСОБА_1 Аліси-Васіліси разом із нею.

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 (Іванчикова) задоволені та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 Аліси-Васіліси разом із матірю - позивачем по справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушенням судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (Іванчикова) відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що їх малолітня донька з 2014 року проживає разом з ним та його батьками у м. Словянську, відвідує дитячий садочок, відвідує підготовчі курси для першокласників та зарахована до першого Б класу загальноосвітньої школи м. Словянська №17, де на теперішній час навчається, має гарні стосунки із однокласниками. Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції не надав оцінку наявному в матеріалах справи Висновку Органу опіки та піклування Словянської міської ради від 29 січня 2016 року, згідно якого комісія зробила висновок про необхідність визначення місця проживання разом із батьком відповідачем по справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2Г, посилаючись на порушенням судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (Іванчикова) відмовити. Наводить доводи апеляційної скарги тотожні доводам апеляційної скарги ОСОБА_1.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2, ОСОБА_4, доводи, викладені в апеляційних скаргах, підтримали та просили їх задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 (Іванчикова) та її представник ОСОБА_5 просили апеляційні скарги відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник Органу опіки та піклування Ізюмської міської Ради Харківської області просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання апеляційного суду представник Органу опіки та піклування Словянської міської Ради Донецької області не зявився, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що зявились, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.

До такого висновку апеляційний суд дійшов з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи (пункт 1), порушення норм процесуального права (пункт 4).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (Іванчикова) з 21 лютого 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 8).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 Аліса-Васіліса народилася 21 липня 2009 року, матір'ю якої є ОСОБА_3 (Іванчикова), а батьком дитини є ОСОБА_1 (а. с. 9).

Встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 (Іванчикової) та ОСОБА_1 розірвано.

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2015 року з ОСОБА_3 (Іванчикової) на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_1 Аліси-Васіліси. (а.с. 84-85)

Відповідно до довідки, виданої головою квартального комітету кварталу № 20 Пукалова О. С. (Іванчикова) проживає з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Степана Разіна, буд. 57 (а.с. 99).

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що з 2014 року ОСОБА_1 Аліса-Васіліса проживає з батьком та перебуває на його утриманні.

Відповідно до характеристики ОСОБА_3 за місцем свого проживання, вона характеризується позитивно, як врівноважена спокійна та привітна людина. Шкідливих звичок не має, кожного дня окрім вихідних відвідує роботу. Працює на радіостанції «Класне радіо» діджеєм. (а.с. 113)

Відповідно до копії цивільно-правового договору № 1 від 20 листопада 2015 року ОСОБА_3 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 уклали договір про надання послуг. (а.с.148-149)

Відповідно до довідки, виданої директором ТРК «АРТА-ПЛАС» « Класне радіо, 103.7» від 25 січня 2016 року, ОСОБА_3 працює на радіостанції ТРК «АРТА-ПЛАС» «Класне радіо, 103.7» на посаді ведучої ефіру з листопада 2015 року, її місячна заробітна плата становить 1 960 гривень. (а.с. 115)

Характеризується ОСОБА_3 за місцем роботи позитивно. Зарекомендувала себе, як відповідальний, наполегливий та грамотний працівник. (а.с. 116)

Також, судом першої інстанції встановлено, що 02 червня 2015 року ОСОБА_3 (Іванчикова) зверталась до Словянського МВ ГУМВС України в Донецькій області із заявою про викрадення її доньки ОСОБА_3 Аліси-Васілиси її батьком ОСОБА_1 та дідусем ОСОБА_2 За результатами розгляду заяви з ОСОБА_1 було проведено бесіду та видано відповідний висновок (а.с. 16-18, 108).

Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради, службою у справах дітей було обстежено умови проживання матері ОСОБА_1 Аліси- Васіліси ОСОБА_3 та встановлено, що для проживання родини створені всі належні умови: орендований будинок з пяти кімнат з усіма комунальними зручностями. Для дитини є окрема кімната, в якій їй буде затишно і комфортно, тому комісія вважає за можливе проживання дитини разом із матірю (а.с. 123).

Крім того судом встановлено, що відповідно до висновку Органу опіки та піклування Словянської міської ради про визначення місця проживання дитини встановлено, що на сьогоднішній день ОСОБА_3 Аліса-Васіліса проживає разом із батьком. Житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови проживання добрі. В квартирі чисто, охайно, кімнати повністю мебльовані, є побутова техніка. Дитині виділена окрема кімната, де є місце для відпочинку та навчання. Дитина забезпечена належним одягом, взуттям, відповідно до віку та сезону. Мікроклімат в родині сприятливий для проживання та розвитку дитини. Мати ОСОБА_3 (Іванчикову) за 2014-2015 навчальний рік у дитячому навчальному закладі не бачили. Виходячи із інтересів дитини орган опіки та піклування прийшов од висновку, що місце проживання дитини необхідно визначити разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 44-45).

Відповідно до довідки від 20 липня 2015 року №6 ОСОБА_1 Аліса-Васіліса відвідувала Дошкільний навчальний заклад № 3 «Ромашка» з 01 червня 2011 року і по теперішній час (а.с. 59).

Відповідно до довідки від 11 січня 2016 року № 01/04-05 ОСОБА_1 Аліса-Васіліса навчається у 1-Б класі Словянської загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 17 Словянської міської ради Донецької області (а.с.57).

Відповідно до копії трудової книжки серії АА № 646738 ОСОБА_1 з 09 червня 2015 року працює спеціалістом з технічної підтримки у ПП «Парус» (а.с. 81).

Характеризується за місцем роботи ОСОБА_1 позитивно, як доброзичливий та виконавчий робітник, в спілкуванні з колегами та клієнтами ввічливий (а.с. 82).

Задовольняючи позовні вимоги про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_1 Аліси-Васіліси, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із її матірю ОСОБА_3 (Іванчиковою), суд першої інстанції керувався принципом 6 Декларації прав дитини щодо неприпустимості розлучення дитини зі своєю матір'ю та виходив з того, що будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави для висновку, що малолітня дитина може бути розлучена з матірю не встановлено, вважав, що дитина в цьому віці має підвищену емоційну потребу у спілкуванні з матірю, а також, що позивач має постійну роботу, піклується про стан здоровя дитини, її фізичний та духовний розвиток, виключні обставини, які б свідчили про неможливість визначення місця проживання дитини із матірю не існують та це не суперечить інтересам дитини.

Проте із вищевказаними висновками суд першої інстанції повністю погодитися не можна, оскільки таких висновків суд дійшов, не встановивши всіх фактичних обставин справи, не надавши оцінку доказам у їх сукупності, а також порушивши норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного її вирішення.

Встановлено та сторонами у справі визнано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (Іванчикова) разом із донькою проживали однією сімєю в м. Словянську, пров. Богомольця, 79/37.

Зі слів сторін відомо та ними не заперечувалось, що у 2014 році ОСОБА_3 (Іванчикова) залишила доньку з чоловіком у м. Словянську та поїхала до м. Харкова.

Таким чином, позивач добровільно залишила доньку з батьком, отже було досягнуто згоди між батьками щодо місця проживання дитини.

Крім того, через невиконання своїх обовязків матірю щодо утримання дитини, батько звернувся до суду із позовом про стягнення аліментів, які рішенням суду було стягнуто з ОСОБА_3 (Іванчикової) на його користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За змістом частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснив, що, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Під час розгляду судом спорів щодо місця проживання дитини відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України обов'язковою є участь органу опіки і піклування, який також подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

В матеріалах справи міститься лише один висновок Органу опіки та піклування, а саме висновок Органу опіки та піклування Словянської міської Ради від 29 січня 2016 року №29/01-77 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 Аліси-Васіліси, відповідно до якого доцільним є визначення її місця проживання з батьком ОСОБА_1. (а.с. 44-45)

Згідно ч.6 ст. 19 СК України суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Всупереч вказаної норми суд першої інстанції, фактично не погоджуючись з висновком органу опіки та піклування, взагалі не навів жодних мотивів про те, що він є недостатно обґрунтованим або суперечить інтересам малолітньої дитини.

Статтею 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено, що Органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Аналогічні положення містяться у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, повязаної із захистом прав дитини, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866.

Суд першої інстанції, приймаючи за основу висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської Ради щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_1 Аілси-Васіліси, не звернув увагу на те, що такий висновок не є висновком органу опіки та піклування в розумінні вказаних норм закону.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-СІІ), зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Із системного тлумачення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначення місця проживання дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип прав та обовязків інших членів сімї та родини та спілкування з дитиною може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання малолітньої дитини з матірю суд першої інстанції не врахував інтереси дитини, а саме, що дитина з часу народження і до теперішнього часу перебуває за звичним для неї місцем проживання, крім батька поруч знаходяться її бабуся та дідусь (батьки ОСОБА_1В.), які також постійно піклуються про неї, крім цього, дитина має друзів, відвідувала за місцем проживання дитячий садочок, на теперішній час навчається у школі. Також, суд першої інстанції не приділив належної уваги та не надав оцінку тому, що зміна звичайної середи проживання може негативно вплинути на емоційний стан малолітньої дитини.

Крім цього, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що з 2014 року по теперішній час позивач по справі ОСОБА_3 (Іванчикова) фактично мешкає без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, який до початку їх сумісного проживання перебував у зареєстрованому шлюбі та проживав з ОСОБА_8, яка є рідною сестрою батька малолітньої дитини відповідача по справі ОСОБА_1, а також, хрещеною матірю дитини.

Крім цього, апеляційний суд враховуює, що до досягнення дитиною віку 10 років суд позбавлений можливості зясувати думку дитини на предмет прихильності до одного з батьків, але на теперішній час, суд враховує тривалу відсутність матері в сім'ї та відсутності її контакту з дитиною. Крім цього, даних про перешкоджання у спілкуванні матері з дитиною з боку батька не вбачається. оскільки крім одноразового звернення до правоохоронних органів, доказів звернення позивача до органів опіки та піклування із заявами про перешкоджання у спілкуванні з дитиною не має.

Посилання суду першої інстанції на положення принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якій вказано, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю не можуть мати визначального значення, оскільки матеріалами справи встановлено, що на теперішній час в інтересах дитини перебувати з батьком. Окрім того на підставі ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції не правильно встановлено та не належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним зясуванням обставин справи. Висновки суду не відповідають обставинам справ, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (Іванчикової).

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

вирішив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, задовольнити.

Рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Орган опіки та піклування Словянської міської Ради Донецької області, Орган опіки та піклування Ізюмської міської Ради Харківської області про визначення місця проживання дитини, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді