Ухвала суду № 58846504, 07.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15620/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

07 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Артюхіна М.А.

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання протиправними та скасування припису і постанови,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся з позовом до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 21 липня 2015 року №11/1014-3980-15 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності;

- визнати протиправним і скасувати припис відповідача від 10 липня 2015 року №13.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову.

Сторони, що були належним чином повідомлені, в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення клопотання, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи, Управлінням ДАБІ у Миколаївській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з боку ПІІ "АМІК УКРАЇНА" на об'єкті будівництва "Автозаправна станція" за адресою: м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 53-в, за результатами якої складено акт від 10 липня 2015 року.

В результаті проведеної перевірки інспекцією виявлено, що АЗС за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 5-а, після реконструкції у 2004 році не приймалась до експлуатації та на даний час експлуатується, що є порушенням частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

На підставі акта перевірки відповідачем видано ПІІ "АМІК УКРАЇНА" припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 10 липня 2015 року, у якому вимагається усунути допущені порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та зупинити експлуатацію реконструйованої АЗС за адресою: м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 53-в, до прийняття в експлуатацію згідно вимог чинного законодавства.

За результатами розгляду матеріалів справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності Управлінням ДАБІ у Миколаївській області прийнято постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 21 липня 2015 року №11/1014/3980-15, відповідно до якої ПІІ "АМІК УКРАЇНА" визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого абзацом шостим пункту 6 частини другої статті 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", та накладено штраф у сумі 1 096 200,00 грн.

Вважаючи неправомірними припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з протиправності оскаржуваних рішень, оскільки висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам, а відповідачем не доведено факт вчинення позивачем правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Надаючи правову оцінку встановленими обставинам та фактам, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі Закон № 3038-VІ) експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Згідно із частиною другою статті 39 Закону № 3038-VІ прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статі 1 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14 жовтня 1994 року №208/94-ВР ( далі - Закон №208/94-ВР) правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Згідно із абзацом шостим пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (у редакції Закону від 20.11.2012) за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації: об'єктів V категорії складності, суб'єкти містобудування несуть відповідальність у вигляді штрафу у розмірі дев'ятисот мінімальних заробітних плат.

Частиною третьою статті 41 Закону № 3038-VI та частиною другою статті 3 Закону №208/94-ВР передбачено, що до повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю віднесено також розгляд справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та застосування штрафу (санкцій) за ці правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 21 липня 2015 року до позивача застосований штраф на підставі абз.6 п.6 ч.2 ст.2 Закону №208/94-ВР, яким передбачена відповідальність за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації об'єктів V категорії складності, у вигляді штрафу у розмірі дев'ятиста мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України (далі також ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно ч.1 ст.239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема адміністративно-господарський штраф.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Другий обмежувальний строк, встановлені у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері містобудівної діяльності, орган державного архітектурно-будівельного контролю, приймаючи рішення про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має діяти в межах граничних строків, встановлених ч.1 ст.250 ГК України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-188а14.

Враховуючи те, що застосований згідно з постановою про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 21 липня 2015 року штраф є адміністративно-господарською санкцією, така повинна застосовуватись у межах строків, визначених статтею 250 ГК України.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що роботи щодо технічного дооснащення АЗС шляхом розміщення модульної АГЗП на території діючої АЗС були позивачем виконані в 2004 році та почали експлуатуватися на підставі Акту прийняття закінченого будівництвом об'єкту від 08.06.2004, складеного приймальною комісією, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи з цієї дати, проте, оскаржувана постанова прийнята 21 липня 2015 року, тобто з пропущенням строку.

Крім того, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року №3038-VI, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, набрав чинності 12 березня 2011 року.

Стаття 39 Закону №3038-VI в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання містобудівної діяльності" від 20.11.2012 року №5496-VI, який був чинний на час винесення припису, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті), за час його дії.

При цьому, цей Закон не містить темпоральних застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

Питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів було вперше врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року №449, однак ця постанова стосувалася лише об'єктів державного замовлення. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.

З дня набрання чинності у листопаді 1994 року Закон України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" від 14.10.1994 року №208/94-ВР (далі Закон №208/), стаття 1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію.

Вперше положення щодо відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію закріплено у цьому Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21 вересня 2000 року № 1988-III).

19 січня 2012 року згідно із Законом України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI Закон №208/94-ВР викладено у новій редакції, абз. 6 п. 6 ч. 2 ст. 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації, об'єктів V категорії складності - у розмірі дев'ятисот мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон №208/94-ВР, зокрема положення пункту 6 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема, не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

При цьому, колегія суддів вважає, що в контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття "експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта" не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Таким чином, обов'язок щодо введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Враховуючи, що положення п.6 ч.2 ст.2 Закону № 208/94-ВР щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулюють питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, а саме, не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена певна відповідальність.

Оскільки, позивачем дооснащення автозаправної станції здійснено у 2004 році за відсутності на той момент встановленого законодавством обов'язку щодо введення об'єкта в експлуатацію та закону, який би передбачав відповідальність за експлуатацію об'єкта, невведеного в експлуатацію, підстави для притягнення позивача до відповідальності за абз.6 п.6 ч.2 ст.2 Закон № 208/94-ВР відсутні.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 21 липня 2015 року є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Щодо правомірності припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 10.07.2015 № 13, колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваного припису вбачається, що у зв'язку із порушенням позивачем частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" органом державного архітектурно-будівельного контролю зупинено експлуатацію реконструйованої АЗС до прийняття в експлуатацію згідно вимог чинного законодавства; зобов'язано позивача усунути порушення містобудівного законодавства шляхом прийняття реконструйованої АЗС по вул. Генерала Карпенка, 53-в, м Миколаїв, до експлуатації у порядку визначеному законодавством, в термін до 20.10.2015; у разі неприйняття реконструйованої АЗС за адресою: м.Миколаїв, по вул. Генерала Карпенка, 53-в, в експлуатацію згідно вимог чинного законодавства, привести об'єкт у стан, що відповідав стану на момент введення до експлуатації актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 16.09.1997 .

Як вже зазначалося роботи щодо технічного дооснащення АЗС шляхом розміщення модульної АГЗП на території діючої АЗС позивачем здійснено у 2004 році, тобто у період, коли таки дії не були порушенням.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.3 ч.4 ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право видавати обов'язкові для виконання приписи щодо: а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Пунктом 9 ч.4 ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право забороняти за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного архітектурно-будівельного контролю чи його заступника експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію.

Отже, заборона експлуатації закінчених будівництвом об'єктів можлива лише за вмотивованим рішенням керівника Інспекції. Чинним законодавством не передбачено заборону експлуатації об'єкта шляхом винесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Проте, в матеріалах справи таке рішення відсутнє, доказів його винесення відповідачем не надано.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність припису від 10 липня 2015 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Крім того, вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів звертає увагу, що на час подання відповідачем апеляційної скарги, останній в силу положень Закону України «Про судовий збір» не був звільнений від сплати судового збору, однак судовий збір за подання апеляційної скарги не сплатив.

Апелянт повинен був сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову суду в розмірі 616,30 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2016 року відстрочено сплату судових витрат до закінчення апеляційного провадження у справі за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання протиправними та скасування припису і постанови.

Таким чином, з апелянта має бути стягнуто розмір судового збору, що не був сплачений при поданні апеляційної скарги.

Оскільки доказів сплати судового збору не надано, суд стягує з апелянта несплачений ним при поданні апеляційної скарги судовий збір в сумі 616,30 грн.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року - без змін.

Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області за рахунок бюджетних асигнувань несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в сумі 616,30 грн. (рахунок - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі, банк - ГУДКСУ у м. Києві, призначення платежу- *;101;Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Київський апеляційний адміністративний суд, Код класифікації доходів бюджету 22030001.).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 08.07.16.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.